Зі знімального майданчика на передову: актори фільму "Я працюю на цвинтарі" — про те, як змінилося їхнє життя

В українському прокаті з успіхом іде драмеді "Я працюю на цвинтарі". В основі стрічки лежить однойменний бестселер письменника, а тепер і військового Павла Белянського — про буденне життя та звичайних людей, яких ми зустрічаємо в житті, та про власний трагікомічний досвід Павла Белянського, який кілька років тому працював на цвинтарі, а згодом написав про це книжку.

Головний герой, Олександр (його грає Віталій Салій), у минулому архітектор, нині працює на цвинтарі та має свою контору з виготовлення пам’ятників. Щодня до нього приходять нові люди для замовлення пам’ятників близьким. Життєві ситуації іноді сумні, іноді — комічні. Але й у житті головного героя є таємниця, що не дає йому стати щасливою людиною...

Це — короткий сюжет стрічки, в якій комедія поєднана з трагедією, власне, як і в реальному житті. "Я працюю на цвинтарі" — життєстверджувальне кіно, яке дає надію навіть у найтемніші часи. Українську стрічку встигли оцінити на кінофестивалі "Молодість", Варшавському кінофестивалі та Стокгольмському фестивалі незалежного кіно.

Олексій Тритенко у фільмі "Я працюю на цвинтарі"

Так вийшло, що більша частина акторів і команди сьогодні служить у лавах ЗСУ чи Територіальної оборони й захищає нашу країну на передовій. Деяким з них вдалося взяти невеличку відпустку та приїхати на прем’єру стрічки в Київ, деякі цього зробити не змогли. Ми поспілкувалися з акторами та розпитали про те, як відбулася їхня трансформація — зі знімального майданчика на передову.

Актор Молодого театру, також відомий за фільмами "Чорний ворон", "Крути 1918" і "Я, Ніна". З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ, проходить службу у 241 бригаді командування "Північ"

Певною мірою відчуття сюрреалізму не полишає мене, починаючи з 24 лютого. Власне кажучи, стрічка "Я на цвинтарі" якраз і покликана позбавити глядача будь-якого відчуття сюрреалізму, або певної розгубленості й невпорядкованості думок, та привернути увагу до найголовнішого — до життя. Тому я щасливий, що там, де нема бойових зіткнень, люди мають змогу ходити в кіно й дивитись українські кінострічки.

Хто я — актор чи військовий?.. Напевно, більше все ж таки військовий. Річ у тім, що професійний актор має досконало перевтілюватись у запропонований образ. А оскільки зараз саме цього потребує моя країна — щоб я був військовим, хто я такий, щоб не прийняти такого розподілу ролей?..

Олексій Тритенко у фільмі "Я працюю на цвинтарі"

Для мене немає жодних застережень щодо того, чи зіграти військового в майбутньому. Я дуже хочу це зробити. Хто конкретно це міг бути?.. З початку війни, я зустрів багато чудових і героїчних людей, які просто роблять свою справу. Я абсолютно переконаний, що і з 24 лютого, після початку повномасштабної війни, назбиралася нескінченна кількість прикладів тих військових, яких не тільки треба зіграти, а й життєво необхідно...

Популярний письменник і сценарист, блогер, автор понад 100 оповідань. З початком повномасштабного вторгнення вступив до лав ЗСУ.

Павло Белянський та Віталій Салій на зніманні "Я працюю на цвинтарі"

Коли я на кілька днів отримав відпустку та їхав з фронту до Києва, на прем’єру стрічки, то було відчуття подиву. Передусім тому, що живий — адже це досить поширене відчуття для людей, що виходять з бойових дій. Там, де я служу, бойові дії були активні, навколо вбивало чи ранило друзів, товаришів, а ти — живий, цілий, не поранений… Здивований. Було відчуття щастя, що скоро побачиш своїх рідних, друзів, знайомих, з минулого, довоєнного життя. Було відчуття захвату від того, що країна живе мирним життям, класно, що не все навколо сама війна. Виявляється, що є місця, де людей не вбивають, — і це класно.

Після 24 лютого моє життя змінилося повністю. Я думаю, як і в усіх нас. Немає людей, у яких життя не змінилося з 24 лютого, якщо вони громадяни України, живуть в Україні або живуть Україною. Я ніколи не думав, що робитиму те, що зараз; я ніколи не думав, що буду в такому місці, де людей намагаються вбити і де ти намагаєшся вбити у відповідь ворогів. Все по-іншому.

А ще я змінився в масі, хоч як дивно це звучить. Я був дуже худий, коли приїхав у відпустку: на передовій їси мало з фізіологічних причин. Бо ніхто з нас не хоче взайве вибиратися з траншеї, окопу чи бліндажа, адже можна потрапити під обстріл, може прилетіти й вибухнути міна і тебе може поранити... Тому всі стараються їсти небагато. Я приїхав з передової, і, мені здається, що я скинув кілограмів 30.

Не можна сказати, що це письменницька діяльність, просто коли є можливість, ти щось там записуєш собі в телефон. Зараз всі щось записують. Так чи інакше кожен з нас тепер дотичний до письменництва, хто веде будь-яку соціальну мережу. Тому я не можу сказати, що це письменницька діяльність, це такі нотатки стислі про ситуації, про людей. Я, здається, все відразу у фейсбуку викладав. Якщо не викладав, то в якийсь зрозуміліший час опублікую на своїй сторінці. Тому я вимушено публічно активний. Якби не потреба піару того самого фільму, я б Вам зараз на ці запитання не відповідав. І так само це стосується піару власних книг… Я не актор, я письменник. Письменник — це людина, що сидить десь у стороні, її особливо ніхто не знає, вона сидить підмічає щось за іншими, щось придумує, щось пише. Але, виявляється, щоб тебе читали, ти маєш бути публічно відомим, і через це доводиться бути ось таким. Тому ні, я не актор, зніматися не збираюся, це все не моє, я не люблю уваги публіки, я люблю писати.

Актор, відзначений нагородою "Народний герой України". Учасник Революції Гідності, з 2014 року захищає Україну на передовій. Нині проходить службу в Спецпідрозділі патрульної поліції "Група Тора".

Олександр Абаєв у фільмі "Я працюю на цвинтарі"

Я ніколи не запитував себе, а хто я передусім: актор чи військовий, чи як це поєднувати в собі. Річ у тім, що війна не терпить та не приймає "образів". Ну а мої ролі — це робота, як і будь-яка інша, вона потребує освіти, навичок та досвіду. Грати роль "рембо" на передовій довго не вийде, бо назвати себе "спецпризначенцем" і бути ним — це різні речі. Війна — це просто певний період, частина життя, а те, з чого живеш у мирний час, як показує досвід, може бути діаметрально протилежним. На цьому етапі ті ролі й персонажі, які грав, перегукувалися з моїм життям, тому так, у них мені не доводилося надто вживатися!..

Я отримав величезну насолоду від роботи над фільмом "Я працюю на цвинтарі". Дуже цікавий та неординарний сценарій, прекрасна команда, акторський склад. Ну й саме знімання було неординарним — наприклад, нічну сцену закопування на цвинтарі ми реально знімали всю ніч!..

Олександр Абаєв разом з побратимами

Я не бачу нічого поганого чи незвичного в тому, що в мирних містах, яких не торкнулися напряму страхіття війни, та в містах, звідки наші збройні сили вже відкинули тих "визволителів", іде порівняно звичайне життя.Люди мають змогу морально розрядитися, абстрагуватися, відпочити та сходити на різні заходи — це чудово! Адже всі, хто не на передніх лініях, хто в тилу, хто опікується забезпеченням, так чи інакше роблять свою роботу заради цього... І я впевнений, що скоро й решта наших регіонів зможе знову жити звичним та мирним життям, особливо ті, які відчули всі радощі "русского мира"!..