Іван Франко: відомий геній, невідома людина
До 166-ї річниці з дня народження українського письменника і філософа згадуємо його експансивну вдачу, якій затісно у шкільних палітурках.
Іван ФранкоПрацездатність Івана Франка вражає. За 40 років активного творчого життя він створив понад 5000 окремих творів, видаючи приблизно 5-6 книжок щороку. Разом з рідною знав 20 мов: окрім української, вільно писав польською, німецькою, російською і болгарською, перекладав з десятків мов, зокрема й таких давніх, як давньогрецька, давньоарабська, давньовавилонська, давньоіндійська. Індійська культура, до речі, була особливим захопленням письменника. Був шаленим колекціонером книг: упродовж життя зібрав бібліотеку близько 12 000 томів. Зрештою, на письменницькій ниві досяг надзвичайного — став першим українським літератором, який настільки успішно зробив письменство своєю професією, що спромігся жити з нього. Секретів тут щонайменше три: по-перше, Франко справді любив писати, творчість була його покликанням; по-друге, він щиро вважав просвіту нації своїм "собачим обов’язком" ("Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала", 1897); по-третє, побутові потреби — утримання великої родини, будівництво власного житла — також не давали гаяти час. Власне, хист до заробляння розумом у Франка був змалку: він ще в школі допомагав однокласникам у навчанні за гроші.
Існує думка, що мати Франка, Марія Кульчицька, походила з роду козака і кав’ярника Юрія Кульчицького, який відкрив першу кав’ярню у Відні. Так це чи ні, була любов до східного напою успадкованою чи набутою — невідомо, та Франко добре знався на ньому й відмінно варив каву меланж по-віденськи. Хоча й традиція чаювання у родині письменника була — до чаю галичанина Франка призвичаїла дружина, Ольга Хоружинська, родом з Харківщини. Ще Франко любив вино, але ніколи не палив. Чимале задоволення отримував від риболовлі (часто рушали ловити рибу разом з дружиною, без жодних вудок — сітками або навіть голіруч), плекав сад, цікавився розведенням кролів і голубів, обожнював ходити по гриби і знав таємниці їх приготування. Франка можна вважати й засновником трекінгу в Карпатах: влітку 1884 року він організував першу в Україні студентську мандрівку. Її програма передбачала не лише огляд мальовничих місцевостей, але й "декламаційні вечірки з танцями" для знайомства студентів з провінційною інтелігенцією. 300-кілометровий маршрут — від Дрогобича через Урич, Бубнище до Болехова, Калуша, Станіславова, Коломиї, Вижниці й Устерік — уклав сам Франко і майже половину шляху подолав разом з молоддю.
Ольга та Іван ФранкоДолучився Іван Франко і до модних експериментів: саме він увів вишиванку у чоловічу "високу моду". У ХІХ столітті ще вважалося, що вишиті сорочки носять прості селяни, а містяни віддають перевагу купленим "західним" сукням і костюмам. Піднесення національної свідомості в часи "Весни народів" 1848-1849 років, бум етновиставок від Лондона (1851) до Львова (1877, 1885, 1890), цікавість до вишивки як серед дослідників українського орнаменту, так і серед працівників модних журналів на кшталт берлінського Der Bazar — все це сприяло зацікавленості з боку шляхетних панн народним строєм і появі міського вбрання з його елементами. Чоловіча мода ж довший час залишалася консервативною. Іван Франко першим поєднав непоєднане: 1895 року, подаючись на посаду приват-доцента у Львівському університеті, він надягнув вишиванку замість класичної білої сорочки під європейський костюм-трійку — і зробив цей дует популярним. Сталося так, що Франко не лише вивів вишиванку із розряду святкового вбрання "для фотоательє" — завдяки йому вона стала маркером національного самоусвідомлення і водночас, як це не парадоксально би звучало, ознакою приналежності до модерного нового світу, де припустимо і схвалюється поєднання непоєднуваного.
Іван ФранкоУ кожній сфері своєї діяльності Франко адаптував українську ідентичність до європейського виміру — і йдеться не лише про вишиванку під костюм. Він поринав уповні у все, що його цікавило, і з кожного питання мав свої програмні судження — як щодо гуманітарного розвитку суспільства, так і соціально-економічного. Власне, він став і першим фаховим політиком — головою першої в Україні "Русько-української радикальної партії". Але разом з тим не цурався пошуків і розчарувань. Захоплений марксист у молодості, пізніше у трактаті "Що таке поступ?" (1903) порівнював модель соціалістичної держави з в’язницею: "Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою". Пошуки ідеальної моделі суспільства, слід думати, відігравали настільки важливу роль у думках Франка, що "змоделювали" і його шлюб. Переживши не одну відмову у коханні, сам визнавав, що "одружувався не з любові, а з доктрини" — шлюб з освіченою нареченою-патріоткою мав, на його думку, поєднати Галичину і Наддніпрянщину. Весілля-унія Франків символічно відбулося в Києві. Тости за молодих сусідили з тостами за соборну Україну.
Читайте также
