5 фільмів, які варто подивитися перед переглядом стрічки "Мати Марія"
У світовий прокат вийшла одна з найнеординарніших стрічок року – драма студії A24 "Мати Марія", де Енн Гетевей і Мікаела Коел втілюють ролі попзірки та її колишньої найкращої подруги й дизайнерки, між якими спалахує "психосексуальний роман" після замовлення концертної сукні.
Як підготуватися до перегляду фільму та які картини про вигаданих попзірок варто подивитися – читайте нижче.
"Зірка народилась"
Попри те що багато стрічок про вигаданих музикантів мають легкий відтінок абсурду, ремейк "Зірка народилася" Бредлі Купера вже став беззаперечною класикою. Тут є все: саундтрек, що живе окремим життям, хімія між героями та магнетичний перформанс Леді Гаги в головній ролі – однієї з ключових поп-ікон свого покоління.
"Майже знамениті"
"Майже знамениті" — безперечний гіт серед музичних фільмів. Хоча стрічка часто асоціюється з харизматичною героїнею Кейт Гадсон та юним журналістом у виконанні Патріка Фьюджита, у центрі історії — вигаданий гурт Stillwater, без якого цей фільм не був би таким цікавим.
"Гедвіга і злощасний дюйм"
"Гедвіга і злощасний дюйм" — ще один приклад, коли саундтрек перевершує чимало реальних музичних альбомів. Музика балансує між меланхолійною естетикою в дусі Девід Боуї та психоделічним прог-роком 70-х. Додайте сюди сліпучий глем-рок гардероб і чудову акторську роботу Джона Кемерона Мітчелла — і отримаєте мюзикл, який значно випередив свій час, грайливо досліджуючи плинність гендеру.
"Геть з очей, із чарту геть! / Від музики до кохання один крок"
"Геть з очей — із чарту геть" — історія про колишню зірку 80-х (ексучасника вигаданого гурту PoP!) та амбітну авторку текстів у виконанні Г’ю Гранта та Дрю Беррімор. І хоча це звучить як ризикована формула, вона працює — передусім завдяки трекам "PoP! Goes My Heart" і "Way Back Into Love", які без сорому можна назвати абсолютними гітами.
"Оксамитова золота жила"
Стильна картина, натхненна постаттю Девіда Бові. "Оксамитова золота жила" Тодда Гейнса розповідає про глем-рок-ідола Браяна Слейда (Джонатана Різа Майєрса), який інсценує власну смерть у 70-х і зникає — щоб через десятиліття стати об’єктом розслідування музичного журналіста. Сам Девід Боуї, коментуючи стрічку, зауважив: "Найкраще в ній — гей-сцени. Власне, це єдине, що вдалося". І, чесно кажучи, у цьому є своя правда.
