"Звір війни": виставка українського наїва у Швейцарії
У швейцарському Сен-Ґаллені відкрилася перша в Європі виставка українського наївного мистецтва "Звір війни". Вона містить твори з колекції видавчині і кураторки Лідії Лихач.
Виставку відкриває відео, зроблене ЮНЕСКО, в якому розповідається про те, що напад на Україну не лише спричинив людські жертви, але й загрожує культурній спадщині країни, показано пошкоджені або знищені пам’ятки архітектури та музеї з культурними цінностями, які в них зберігаються. Політичний контекст все ж виступає "паротягом" культурних акцій.
Титульна робота виставки, яка дала назву проєкту, — однойменний твір Марії Примаченко. Після того як розбомблений 25 лютого 2022 року Іванківський краєзнавчий музей, де зберігалося 14 творів художниці, потрапив на перші шпальти світових медіа, ім’я геніальної наївної мисткині тепер знають багато мистецтвознавців і просто освічених людей у всьому світі. Її мистецтво стало справжнім відкриттям, і його хочуть бачити у світових музеях, фахівці рясно цитують слова Шагала і Пікассо про наївну художницю із Болотні, яка створила власний химерний всесвіт.
Крім шести робіт Марії Примаченко, на виставці в Open Art Museum представлені і "старі майстри" українського наїву — Никифор, Панас Ярмоленко і його донька Якилина, Григорій Ксьонз, Ганна Шабатура, Софія і Ярина Гоменюк, Дмитро Перепелиця, Іван Лисенко та анонімні автори з Сум, Черкас, Полтави, Харкова, а також художниці, включені в "офіційний" мистецький дискурс — Марія Примаченко, Катерина Білокур, петриківська школа — Тетяна Пата, Параска Власенко, і сучасна мисткиня, що належить до арт-брюту — Божена Чагарова, та самодіяльна художниця середини–другої половини ХХ століття Ганна Готвянська. Усього на виставці представлені близько 50 творів 23 авторів.
"Наївне, аутсайдерське чи "грубе" мистецтво виражає зокрема суб’єктивні культурні особливості. Якщо дослівно, то це народне мистецтво, яке має особливе значення для культурної пам’яті й потужну силу, що визначає історію культури країни", — сказала на відкритті виставки Моніка Ягфельд, директорка Open Art Museum, співкураторка виставки, яка керує музеєм у Сен-Ґаллені з 2008 року. Про її досвід, експозиційну культуру і тонке відчуття неконвенційного мистецтва свідчить майстерно і елегантно побудована експозиція виставки: кольорові акценти, підбір рам, групування творів за певною ознакою, драматургія "розповіді", поєднання авторів і творів за сюжетами чи кольорами.
Втім, якими б детальними не були пресреліз (а в ньому дали навіть невеличкий глосарій — пояснення слів "парсуна", "писанки", "петриківський розпис") та експлікації, невідоме досі мистецтво потребує більше пояснень, і то з перших уст. Лідія Лихач провела три екскурсії для швейцарської публіки — престур, прев’ю і окремо кураторську екскурсію після відкриття.
Високе представництво на відкритті виставки забезпечили виступи Надзвичайного та Повноважного посла України в Швейцарії Ірини Венедиктової, голови Фундації швейцарського наївного мистецтва та арт-брюту, колишнього мера Сен-Ґаллена Томаса Шейтліна, представника Міністерства культури Швейцарії. Підтримати Лідію Лихач із Франції приїхала Анна Кантер, засновниця Центру Анни Київської в Сен-Лісі, а на відкриття прийшли українці не лише з Сен-Ґаллена, а й з інших міст, і навіть приїхали з Австрії.
Видавництво "Родовід", засновницею і директоркою якого є Лідія Лихач, видало каталог виставки українською, англійською та німецькою мовами.
"Швейцарці дивилися наїв й цікавилися сучасною Україною. Що природно в цей час, — каже Лідія Лихач. — Я рада, що вдалося представити в Європі красивий і цікавий український наїв і через різні картини розповісти, чому ми маємо цю війну тепер. Багато тут допоміг візит Пані Посла України в Швейцарії Ірини Венедиктової — вона зі своїх позицій представила сучасну українську ситуацію, і було видно, що швейцарці вражені".
Виставка, яка триватиме до 25 лютого 2024 року, передбачає розлогу публічну програму, яка познайомить швейцарців із кантону Сен-Ґаллен і не тільки з українською культурою —будуть виступи музикантів, мистецтвознавців, письменників, дискусії і лекції.
Текст: Валентина Клименко
