Франко у малярстві: що треба знати про легендарну Олену Кульчицьку

Як Олена Кульчицька, перша в Галичині художниця з фаховою освітою, опанувала мистецтво живопису, гравюри, дизайну — і в усьому досягла видатних успіхів.

Олена Кульчицька

Олена Кульчицька народилася 15 вересня 1877 року в Бережанах на Тернопільщині. Її мати чудово шила і діти — старший син і дві дочки — були завжди ошатно вбрані, а що їй не бракувало вимогливості у вихованні, то дівчата також одяг своїм лялькам змалечку кроїли самі. Батько, адвокат за фахом, діставав донькам журнали мод, любив фотографувати, захоплювався живописом. Смак до прекрасного був прищеплений дітям змалку. Освіту Олена здобувала у Львові: спершу в школі при монастирі Сакраменток, потім — у художньо-промисловій школі, далі — у приватній студії художників Станіслава Батовського-Качора й Романа Братковського. І зрештою закінчила Художньо-промислову школу у Відні — ту саму, де вчився Ґустав Клімт, і єдину на той час, куди брали дівчат. Атмосфера віденської сецесії: декоративність, схильність до символів і алегорій, неординарні площинні рішення — мала виняткове значення для формування творчого почерку Кульчицької. Її випускну роботу — металеву візерунчасту скриньку з вишуканим емалевим оздобленням — відзначили першою премією Торгово-промислової палати.

Олена Кульчицька. Фото 1890 років. Архів НМЛ імені Андрея Шептицького

На початку нового століття дипломована художниця повернулася до Львова, де 1909 року представила персональну виставку — пів сотні картин, створених у Відні. "Чоловічий" світ галицького мистецтва осяяло небачене світло. Роботи Кульчицької привертали увагу барвами, сонячними променями, увагою до найдрібніших деталей — ішлося про замальовки сільського побуту, гуцульських обрядів і звичаїв чи про неймовірний духовний живопис, від акварельних зображень церков до гобеленів "Святі української церкви". Талант мисткині був масштабований її винятковою працездатністю і виявився на різних мистецьких теренах.

Гуцулка (із циклу "Гуцульщина"). 1935 р. Папір, кольоровий лінорит. Збірка НМЛ імені Андрея Шептицького

Вона опанувала також мистецтво гравюри, кераміки, металопластики, скульптури, перетинчастої емалі, дизайну меблів та інтер’єрів, моделювання одягу й прикрас. Створювала комплекти листівок, проілюструвала чимало книг, альманахів, читанок, з найвідоміших — "Лис Микита" Івана Франка (з ілюстраціями Кульчицької видавався 5 разів), "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського, "Зоряний хлопчина" Оскара Вайльда, "Слово о полку Ігоревім". Усього в її доробку — понад 1500 книжкових ілюстрацій та елементів оформлення книг. Окрім того, створювала візерунки для тканин і шпалер, захоплювалася килимарством — відомо понад 80 ескізів орнаментів авторства Кульчицької. Її графічні твори були відзначені на київських художніх виставках 1911 і 1913 років. Загалом упродовж життя роботи Олени Кульчицької експонувалися в багатьох країнах по обидва боки Атлантики.

Під час Першої світової війни сестри Кульчицькі працювали в шпиталі й допомагали українським родинам у Перемишлі, потім виїхали до Відня, де долучилися до роботи в Комітеті з допомоги пораненим українським воякам. Темі війни Олена Кульчицька присвятила понад пів сотні творів: акварелі, серії дереворитів, офортів. Естампи принесли Кульчицькій найбільшу славу, рівень її робіт до сьогодні здається малодосяжним: вона виконувала гравюри на дереві, лінолеумі, металі, у складних техніках акватинта та мецо-тинто — поєднуючи досвід європейських майстрів і дух старовинної гуцульської гравюри.

Бора/Буря над Адріатичним морем. 1911 р. Папір, офорт, акватинта. Збірка НМЛ імені Андрея Шептицького

Самих лише офортів Кульчицька виготовила понад 120. З її лінотипів найвідомішою є модерна серія "Українські письменники", де портрети художниця доповнила цитатами. Наприкінці 1920-х сестри Кульчицькі були активними дописувачками й ілюстраторками жіночого журналу "Нова хата": друкували зразки вишивок, проєкти одягу та інтер’єрів за мотивами народних. У 1930 роках Олена Кульчицька видала чотири художні альбоми — "Народна архітектура", "Гуцульщина", "Легенди гір і лісів", "Архітектура старого Львова".

Від 1939 року художниця працювала у Львівському музеї етнографії. Кульчицька захоплювалася народним ужитковим мистецтвом ще зі студентства, коли виїжджала з Відня на щорічні вакації до Косова. Вона багато подорожувала, вивчаючи зразки одягу з Лемківщини, Гуцульщини, Покуття й деталізовано змальовувала їх у своїх картинах — "Гуцульське весілля", "Молода у весільному вінку", "Портрет дівчини в українському вбранні". Досконало знала орнаменти різних місцевостей, створила чимало зразків українського вбрання. Після Другої світової війни завідувала кафедрою графіки в Українському поліграфічному інституті, але в останні роки сталінщини її позбавили викладацької практики — за надмірну любов до українського.

Ярмарок. 1904—1908 рр. Полотно, олія. Збірка НМЛ імені Андрея Шептицького

1956 року Кульчицька дістала звання народної художниці України, та її картини на виставки брали неохоче: в них бракувало радянської ідеї. До того ж художниця була незручною для влади: мала активну громадянську позицію, домагалася звільнення діячів української культури з-під арештів, рятувала від закриття Львівське художнє училище, фінансувала видавничу справу Союзу визволення України. Кульчицька не переходила на російську, розмовляла по-галицькому, з лемківськими словами — і завжди вишукано вдягалася, щоразу по-різному. Мала гарну фігуру все життя, сама вигадувала свій одяг, шила його в найкращих кравців — і добирала ансамблі від взуття до капелюшка в одному колориті.

Олена Кульчицька на пленері. Фото 1910 років. Архів НМЛ імені Андрея Шептицького

Померла Олена Кульчицька у 89 років, 8 березня 1967 року — скоро по тому як дізналася, що її творчість відзначили Шевченківською премією. Отримати її вже не судилося. Понад 4000 своїх робіт мисткиня заповіла українському народові. Альбоми, що презентують її творчість ("Народний одяг західних областей України", "Олена Кульчицька. Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво"), перевидаються по цей день — і швидко розкуповують шанувальники.

Пори року. 1905—1907 рр. Дерево, мідь, емаль. Збірка НМЛ імені Андрея Шептицького