Поділитися

Дала слово: все про перформанс Зінаїди Ліхачевої

Спеціально для арт-номера Vogue UA художниця Зінаїда Ліхачева вигадала й провела перформанс "Буду", відтворивши давній український ритуал клятви на землі

Асоціації, які викликає ім’я Зінаїди Ліхачевої, досить розмаїті: частіше від інших лунає словосполучення "дружина одіозного політика Сергія Льовочкіна", хтось згадує її дизайнерську кар’єру, хтось багато чув про художні практики Зінаїди, а хтось згадує її підтримку Євромайдану в 2013/2014 роках, поки Сергій був на посаді голови Адміністрації Президента Януковича. Мені запропонували дати свою версію відповіді на питання, хто така Зінаїда Ліхачева і в чому суть її творчості. Після деяких роздумів я погодилася, тим паче, що привід був більш ніж цікавий: проект, задуманий спеціально для арт-номера Vogue UA.

Реклама.

Для українського Vogue Ліхачева задумала й реалізувала перформанс "Буду". Це не перша її арт-робота, присвячена жіночій темі — традиційній українській культурі й становищу жінки в ній. У більшості робіт Зінаїди, яка займається мистецтвом останні десять років, відчувається переосмислення традиційних елементів культури. Її проектам неминуче передує глибоке етнографічне дослідження. Ліхачева подорожує всією Україною – від Полісся до Закарпаття, знаходить хранителів сакральних традицій, рідкісних майстрів, які володіють навичками, що відходять у минуле, відкриваючи напівзабуті сторінки історії й культури України. Традиційні етнічні елементи в її творчості працюють на вираження сучасних смислів.

Перформанс "Буду" відтворює давній український ритуал клятви на землі. В Україні в часи нестабільності та смути проводили обряд для воїнів, яких ініціювали як посланців для врегулювання конфліктів. Я трансформувала обряд у жіночий", – пояснює Ліхачева.

Перформанс Зінаїди проходив травневим суботнім вечором, на заході сонця, в селі Красна Слобідка, що недалеко від Києва. У ньому немає мови, слів, усе побудоване на чистій візуальності. У сучасному мистецтві сильну емоцію зустрінеш нечасто: переважно твори концептуальні й промовляють до розуму, а не почуттів. Зінаїда ж як спосіб комунікації з глядачем обирає емоційність. "Я – жінка, яка досліджує, у першу чергу, свою природу, силу та глибину. У моєму житті було багато дивовижних подій, які вражали навіть найбільш бувалих. З моєю сім’єю мене розривали відмінності у духовних цінностях, політичних уподобаннях, середовище, в якому я зростала".

З Зінаїдою Ліхачевою я познайомилася в 2015 році під час роботи над її виставковим проектом Mute для PinchukArtCentre. На зустріч прийшла абсолютно чарівна дівчина з доброзичливою усмішкою, цікавими очима і дуже конструктивним підходом до роботи. Проект був невеликим, працювалося з Зінаїдою легко і комфортно, і час пролетів дуже швидко.

Що таке Mute? Безмовні статичні портрети 16 жінок, які брали участь у волонтерських рухах Євромайдану, і їх невербалізованих історії. Ці образи надійно закарбувалися в моїй пам'яті. У своїй роботі художниця підняла надважливу для нашого суспільства тему: занадто часто голос жінки в нім не чути, її становище пригнічене, її подвиг невидимий, а позиція — безмовна.

"Я – жінка, яка досліджує, у першу чергу, свою природу, силу та глибину"

Наступного разу ми з Зінаїдою побачилися через якийсь час на лекції: вона розповідала про свій досвід роботи в проекті знакової художниці Марини Абрамович. Ми поговорили про щось несуттєве, але, тим не менш, відносно одна одної зорієнтувалися дуже швидко. Майже одразу почали спільно спрацювати над великим і значущим проектом Clouded Lands, присвяченим Чорнобильській катастрофі, у "Мистецькому Арсеналі", де Ліхачева представила одразу три нові роботи й відкрилась для мене з абсолютно неочікуваного боку.

Її унікальна особливість полягає в тім, що до базових потреб людини, як от повітря, вода, їжа, сон, у її випадку додається ще одна — потреба творити. Вона як тонкий, висококласний інструмент, налаштована таким чином, аби вловлювати сигнали подій, що відбуваються, і одразу ж рефлексувати на них у своїй манері. "Я художник з громадянською позицією. Ця позиція знаходить своє відображення як у тому, що я вийшла на Майдан підтримати євроінтеграцію, так і в моїй творчості" – цю фразу з її допису в Facebook декілька років тому передрукували всі українські ЗМІ. Рефлексія на події, що відбуваються в країні, закладена у її базових особистісних налаштуваннях. Є в Зінаїди ще одна дивовижна риса: природний людський інстинкт відсторонитися у разі чужого нещастя або хвороби замінений в ній протилежним — чим серйознішою є проблема, тим сильнішим є її бажання допомогти. Знаючи це, розумієш: її проект арт-терапії для ветеранів АТО чи дітей з обмеженими можливостями просто не міг не відбутися.

"У моїй сім’ї є люди, які зробили свій вклад в історію та архітектуру Києва. У моєму батьку тече козацька кров"

Є ще одна риса, яка завжди вражала особисто мене і відкривала принцип художньої практики Зінаїди – її ідеальне, глибоко християнське уявлення про божественну природу Жінки, її гідність. У результаті цієї віри в її роботах проявляється дещо дуже тонке: у своїй творчості Зіна говорить про природну силу жінку й протиставляє її чоловічому традиціоналізму, конформізму; вірить, що саме жінки зможуть змінити становище справ у нашій країні й на планеті в цілому. Вона досліджує жіночі образи й міфологеми української та світової культури, звертаючись до образів праматері й універсального жіночого начала, й лишається вірною своєму об’єкту дослідження протягом усього творчого шляху. Мало про що в житті я можу судити з упевненістю, але можу точно сказати – Зіна любить людей узагалі й жінок зокрема. В своїй упевненості в божественності жіночої природи вона непохитна.

Я рідко бачила Ліхачеву злою, але знаю, що може розлютити її: киянка у п’ятому поколінні, внучка відомого архітектора, вона не може лишатись осторонь проблем рідного міста — бездумні й потворні забудови Києва ранять її та вимушують до активних дій. "У моїй сім’ї є люди, які зробили свій вклад в історію та архітектуру Києва. У моєму батьку тече козацька кров". Звідси різкі статті й активні дії, де вона мало рахується з відомими прізвищами. І поки ЗМІ й окремі люди в черговий раз розмірковують про те, що стоїть за її діями, Зінаїда продовжує працювати, регулярно реалізуючи художні проекти, присвячені збереженню архітектурної спадщини Києва.

Саме таким чином, не вписуючись у загальноприйняті рамки та не потрапляючи в формати, Зінаїда Ліхачева продовжує свій шлях, вперто доводячи: нема нічого однозначного, світ різноманітний, а його герої — фантастичні у своїх відмінностях і несхожості. "У творчості я дотримуюся маніфесту: бути чесним, справжнім і відкритим до всього", – каже Ліхачева.