Інтерв’ю з дизайнером Rochas Homme Федеріко Курраді
Дизайнер Rochas Homme Федеріко Курраді створює ідеальний гардероб для героїв незнятого кіно.
"Він — мрійник, як з фільмів Фелліні, — розповідає про героя своїх колекцій креативний директор Rochas Homme Федеріко Курраді. — У нього багато планів і фантазій. Щоб жити, треба мріяти".
Креативний директор Rochas Homme Федеріко КуррадіМи зустрічаємося в штаб-квартирі Rochas на Єлисейських Полях наступного дня після презентації весняно-літньої колекції. Це другий сезон флорентійського дизайнера в стінах паризького Дому. Паралельно з Rochas Homme 43-річний Федеріко працює над іменним брендом, але тепер поставив персональний проєкт на паузу: на дві колекції просто бракує часу.
На обличчі дизайнера мали б залишитися сліди нічних гульбощів після успішного заходу — і привід гідний, і загальна атмосфера Тижня моди такій нерозсудливості сприяє. Але раннього паризького ранку Курраді свіжий і зосереджений. На запитання відповідає з протяжним італійським акцентом і довгими паузами — ретельно підбираючи слова й делікатно уточнюючи: "Сподіваюся, ти розумієш, що я хочу сказати?".
Чоловічий напрям у Rochas запустили півтора року тому. На відміну від студії, що відповідає за жіночі колекції Дому, Курраді не має архівів, на яких можна ґрунтуватися. Він діє на власний страх і ризик — придумує героя Rochas Homme з нуля, хоч і з поправкою на спадщину засновника. "Марсель Роша був великим кутюр’є з бездоганним смаком і пристрастю до розкоші й елегантності, — каже дизайнер. — Моє завдання — застосувати його ідеї до чоловічого одягу, уникаючи буквального цитування".
Піджак і штани з вовни, бавовняна сорочка, все — Rochas Homme; шкіряні туфлі, AMI; берет, National Theatre ArchiveДизайнер все ще намацує ґрунт, тому замість повномасштабного шоу вирішив влаштувати презентацію. Вона пройшла в автомобільному гаражі, захованому у внутрішньому дворику на Rue de Turenne в богемному районі Маре. Як це здоровенне приміщення сюди втиснулися — питання. Але воно тут: із запиленим скляним дахом, крізь який пробивається сонячне світло, промисловими риштуваннями на всю довжину будівлі й мозаїкою зі зразків автомобільної фарби на стіні. Металеву конструкцію, на якій розмістилися моделі, прикрасили живим плющем. На вході гостям роздавали квіти з маленькими записками на зразок тих, що кладуть у fortune cookies. На одній з них було написано: "Будь-яка вулиця зараз веде до тебе". На іншій: "Мріймо більше".
Працюючи над першою колекцією, Курраді розглядав знімки Еда ван дер Елскена з фотоальбому "Любов на лівому березі", присвяченого паризькій артсцені 50-х років, а цього сезону студіював книгу "Дівчина з „Лейкою"". Роман Гелени Янечек, виданий у 2017 році, розповідає історію Герди Таро, першої жінки — військового фотокореспондента. Вона працювала в парі з Ендре Фрідманом, відомим світу як Роберт Капа. "Образ Таро дав мені змогу ввести в колекцію жіночніші елементи — наприклад, вишивку, яку ми використовували нарочито недбало як печворк, — пояснює Курраді. — Я завжди прагну до балансу краси й недосконалості".
Нову формулу чоловічої елегантності дизайнер знаходить в однобортних костюмних двійках, одягнених на голе тіло, м’яких тренчах, рибальських светрах з глибоким V-подібним вирізом і широких бавовняних штанах з відкладним поясом. На шиях моделей погойдувалися намиста з морських черепашок — справа рук бельгійського стиліста Тома ван Дорпа.
Сам Курраді — високий, плечистий, з вистриженою під нуль головою й сильними руками — має вигляд професійного боксера або м’ясника й точно не схожий на субтильних хлопців, що крокували імпровізованим подіумом днем раніше. Питаю, як і для кого в такому разі він створює одяг? "Я великий чоловік і, очевидно, що багато чого із цих речей мені не підійде. Але ця колекція — про те, як я хотів би вдягатися, якби мені зараз було 18 або 20 років, — відповідає Федеріко. — Роблячи ескізи, я придумую свого ідеального героя. Буває, зустрічаєш на вулиці людину — і в цю саму секунду все в ньому видається гармонійним і тому бездоганним. Ось такі образи я намагаюся зафіксувати".
Моє припущення про Курраді-м’ясника не могло бути більш помилковим. Якщо за службовим обов’язком Федеріко не потрібно перебувати в Парижі, він живе на тосканській фермі. Зв’язок із зовнішнім світом підтримує через супутникову антену, яку сам же нерідко вимикає. У К’янті, щоб перемкнутися й провітрити голову, він працює фізично: самостійно косить траву і чистить стійла. У Федеріко велике господарство — крім коней і сім’ї вовкособів (фотогенічна суміш вовка й собаки), він тримає корову й бика. Корову Федеріко викупив на м’ясному ринку — врятував тримісячне теля від незавидної долі опинитися на обробному столі. "Тварини — як люди, — з ніжністю говорить дизайнер про своїх вихованців. — У кожного з них свій характер і свої примхи". Торік Федеріко попрощався з главою свого вовкособачого сімейства — разом вони прожили 17 років: "У нього був непохитний характер, я це ціную — і у тваринах, і в людях".
Слухаючи Курраді, я намагаюся зрозуміти, як цей великий і трохи похмурий чоловік робить такий поетичний одяг. Наприкінці інтерв’ю помічаю на його руці татуювання: з-під закоченого рукава светра визирає кольорова фігурка Маленького принца з роману Сент-Екзюпері. "Це моя улюблена книга й особиста мантра", — тихо каже дизайнер. Пригадую хлопців у плащах м’ятного кольору й намистах із черепашок на тлі гірлянд з виткого плюща — несподівано все стає на свої місця.
Текст: Веня Брикалін
Портрет: Amit Israeli
Фото: William Waterworth @Michele Filomeno
Стиль: Michael Darlington
Грумінг: Tomoaki Usui
Асистент стиліста: Ferhat Podoplu
Модель: Andriy Skrynnyk @Premier Model Management
