Маша Нілова провела карантин з користю, опанувала модні онлайн-тренування, скинула чотири кілограми й знайшла себе.
Я завжди знала, що біг на доріжці, гирі, присідання, віджимання — не моє. Одного прекрасного дня я натрапила на сайт The Сlass by Taryn Toomey. Зачепила фраза: "Розвиток духу через рухи тіла" і натхненна Наомі Воттс у відеопрезентації, розчервоніла й щаслива. Я відразу подумала: це воно.
Живі класи, що проходять у студії в нью-йоркській Трайбеці, транслюються щогодини з ранку до вечора (з різними інструкторами) сім разів на тиждень. З єдиним застереженням: ранок у Нью-Йорку — це друга година дня в Києві. Перш ніж почати тренуватися, я все ж вирішила погуглити, хто ж така Терін Тумі, і чому її називають богинею фітнесу й цілителькою душ.
В одному з інтерв’ю я дізналася, що колись Терін була менеджеркою з продажу в Ralph Lauren і Christian Dior. Бігаючи в проміжках на йогу, якоїсь миті вона вирішила кинути фешн-індустрію, пройшла вишкіл і багато років викладала йогу. Але потім відчула, що їй потрібна практика, у якій більше вогню. Так, поступово, вона створила власну методику, з якої виріс The Class.
У книзі Гвінет Пелтроу я знайшла цілий абзац, присвячений Терін, — про те, як кричати й брикатися. І дійсно, коли я "прийшла" на своє перше заняття, я побачила вродливу й дуже живу Терін, з низьким хрипким голосом, що періодично зривається на відвертий крик. Терін надає звуку дуже важливу роль у практиці: вважає, що саме звук є тим каналом, через який вивільняється вся накопичена негативна енергія. Будь-яка травма переживається не тільки в думках, вона "залишається на клітинному рівні", і фіксується в тілі напругою й затисками. Це не та поверхнева напруга, яку можна зняти тайським масажем, вона набагато глибше. Але за допомогою занурення в себе, руху, вібрації тіла, поту й сліз можна дістатися до цих "сховищ" і через крик потихеньку випустити їх.
Негативний досвід передбачає не тільки розбите серце, втрати та інші глобальні нещастя. Навіть у вдалі періоди свого життя ми часто стикаємося з моментами, коли стримуємо слова й сльози, щоб нікого не засмутити; намагаємося бути ввічливими й не сперечатися, тамуємо в собі біль і розчарування. І певною мірою The Class — це простір, де дозволено переживати почуття, а ще — порушувати суспільні норми. Це місце, де можна пережити чисті емоції. У цьому я переконалася, коли наприкінці першого ж заняття під час короткої медитації в мене щоками покотилися сльози.
Доступ до занять коштує 40 $ на місяць. Натхнена інформацією й відгуками, я вдягла шорти, майку, дістала запорошені кросівки й з думкою "я зроблю це" зайшла в потрібний час на сторінку. Вже через п’ять хвилин я хотіла з неї не вийти, а вискочити. Перша частина заняття, хвилин 15—20, — кардіо. А моє серце за карантин звикло працювати в режимі "вітальня-кухня". Під музику треба танцювати, присідати, стрибати. Є короткі перерви, коли Терін просить покласти руку на серце — і почути його. Почути себе, свої почуття, думки, послухати своє дихання, зафіксувати напругу. Бути тут і зараз.
Наступна частина — на підлозі. Музика змінюється з кожною вправою і теж відіграє важливу роль у відчутті себе у власному тілі. На килимку пропрацьовуються м’язи преса, сідниць, рук — і все це з коментарями: "Що ти відчуваєш зараз? Злість? Опір?". О так, все перераховане вище. Вправи — з маленькою амплітудою, але тривалі за часом, просто сім кіл пекла — біль, печіння, біль. І знову рука на серці. На першому занятті я чекала цих маленьких перерв, як нічого ніколи не чекала.
Після килимка найжахливіше — цикл енергетичних і очищувальних стрибків. Початкове положення стоячи, корпус опустити, руки на рівні ніг. Відстрибуєш від рук — і стрибком повертаєшся назад. Потім вирівнятися й стрибати на місці, ніби струшуючи з тіла все, від чого треба позбутися. І таких повторень — не менш ста. Терін пояснює, що в такий спосіб можна розгойдати енергію в тілі, ніби завести моторчик, який набирає обертів. Але в моєму випадку це було схоже на моторчик старої розбитої колимаги, яку навіть штовхати марно — бери й неси.
Після — коротка перерва, ще хвилин 5 кардіо й вправа на "розкриття серця". Напевно, з якоїсь тибетської практики, але руки мої мало не відвалилися. Найчастіше, що вимовляє Терін упродовж усього заняття — "Дихай". На видиху — звільнення від старого й непотрібного, і добре, якщо це відбувається з криком. Терін повторює: "Роби не те, що я роблю, а те, що потрібно саме тобі. Головне — простір, який ти створила й у якому вчишся чути себе, розуміти й приймати".
Весь цей час можна танцювати або просто мовчки сидіти, але це — час для себе. Хоч наступного дня я не могла піднятися з ліжка — боліло навіть там, де, я думала, нічому боліти, я все одно "прийшла" на клас. І на третій день, і на четвертий теж. Ось уже два місяці я стрибаю й танцюю під хрипкий голос Терін. Тепер тренуюся не щодня, а два-три рази на тиждень. За цей час я була на заняттях і в інших інструкторів, але завжди вибираю можливість позайматися з гуру. Наприкінці кожного заняття Терін завжди ділиться своїми думками, переживаннями, які спонукають мене бути відкритою, чесною, різною — без судження.
Я схудла на чотири кілограми й витрусила тонну сміття з голови — дитячі спогади, жаль, образи, розчарування. Відчуваю, як стаю сильнішою й упевненішою — і фізично, і духовно. Єдиний мінус цих занять вдома — побоюючись, що збіжиться все сімейство, не можу закричати. А іноді так хочеться!