"Якщо проводити весь час у піжамі, то обов’язково підкоришся ліні й захворієш", — розповідає з міланського карантину стилістка й дизайнерка Ада Кокосар. Ми зустрічаємося онлайн, щоб обговорити її взуттєвий бренд Midnight 00 і поговорити про етичне виробництво для майбутнього номера Vogue. Сидячи за робочим столом у себе вдома, Ада має вигляд живої картинки з Architectural Digest. На ній бежевий светр грубого в’язання, рукави по-діловому загорнені до ліктя. Катя Мухіна поставила би під таким фото свій фірмовий хештег #щастяжінкивпраці. На момент інтерв’ю Кокосар провела в самоізоляції кілька тижнів.
Ада — одна з найяскравіших дівчат зі стритстайл-звітів і зразкова модниця. На світські заходи завжди одягається відповідно до дрес-коду, а на зустрічі з клієнтами (вона консультує модні бренди) — у суворій відповідності до естетики компанії. Звичку вбиратися Кокосар вважає проявом самодисципліни й способом протистояти труднощам. "Це допомагає мобілізуватися й діяти", — пояснює вона.
В умовах карантину редакція Vogue працює дистанційно, але щоранку я вирушаю "в офіс". Для цього переобладнав обідній стіл у вітальні й на початку трудового дня проводжу маленькі редакторські ритуали: сортую робочі папери, укладаю в стрункі шеренги ручки й нагострені олівці. Так само ґрунтовно збираюся: вибираю між синіми штанами Dries Van Noten, синіми штанами Givenchy та синіми штанами Nanushka. Разом із захисною маскою відпарюю свіжі футболки. У перший тиждень карантину обходився без ременів, але став надягати і їх. На робочих конференціях у Zoom хизуюся прикрасами: наприклад, позолоченим браслетом Lutiki подібним до змії-спіралі. За туфлі поки не взявся, але під час відповідальних робочих дзвінків вальсую по домашньому паркеті в тенісних кросівках. Перед виходом "на роботу" обов'язково наношу парфум.
Для мене ці повсякденні ритуали виконують важливу функцію — не дають скотитися в побутове безумство. Комусь у цьому сенсі допомагають серіали й онлайн-курси. Хтось відбудовує себе, вдаряючись в езотерику й аскезу: інтервально голодує, співає мантри й практикується на екзотичних музичних інструментах. Гра з гардеробом — така ж терапевтична практика. Вона допомагає підтримувати ментальний порядок і створює ілюзію контролю над ситуацією.
Інсценування офісної рутини (а переодягання в робочий одяг якраз про це) — хороший спосіб самоорганізації. Один мій приятель керує з дому великим підприємством. Від його рішень безпосередньо залежить доля десятка тисяч осіб. Всі робочі наради він проводить у костюмах — каже, що так відчуває свій авторитет. Строгі піджаки допомагають йому зібратися з думками.
Є люди, які ведуть роботу з дому в костюмах-половинках (надягають випрасувану сорочку з піжамними штанами) або проводять онлайн-зустрічі завжди в одному заготовленому вбранні. Таких спритних "дресерів" можна визначити вже на другій конференції в Zoom. Але, як Лукіно Вісконті укладав постільну білизну в шафи-декорації у себе на знімальному майданчику, так і робочий дрес-код під час самоізоляції потребує дотримання чистоти жанру — все має бути по-справжньому.
Наближаючись до місячної позначки карантину, я із зацікавленням розглядаю своїх колег і співрозмовників у чатах і конференціях. За зовнішнім виглядом можна зрозуміти, хто тримає себе у формі, а хто дрейфує в бік легкого побутового делірію. Своїм одягом ми посилаємо сигнали в зовнішній світ, і в умовах ізоляції та загострених на її тлі почуттів такі послання стають ще більш значущими. Тому, залишивши піжаму для сну, варто розв’язувати робочі питання й виходити в ефір у Zoom або FaceTime у повному параді — ніби готуєшся до знімання в Architectural Digest, не менше.
Фото: Alessandro Furchino Capria
Стиль: Roberta Pinna