Vogue UA представляє нове покоління зірок українського балету.
О п’ятій вечора в Національній опері ще тихо й порожньо. Сьогодні дають балет "Весілля Фігаро", і трупа тільки починає збиратися в театрі. Вузькими коридорами я прямую до кімнати 102, де готується до вистави перша солістка Анастасія Гурська. За дві години Настя вийде на сцену в партії Сюзанни — чарівної і сміхотливої нареченої Фігаро, у яку закоханий хитрий граф Альмавіва й довкола якої розгоряються пристрасті в комедійній п’єсі Бомарше. Сьогодні в мене ексклюзив, якому позаздрить кожен шанувальник балету: годину перед виставою я проведу з першою солісткою театру й побачу, як вона готується до виходу на сцену.
"Комусь важливо заглибитися в себе перед виступом, мене ж, навпаки, це трохи пригнічує — я люблю спілкуватися, — сміється Настя. — Особливо якщо спектакль цього потребує: коли він жвавий, веселий, як „Весілля Фігаро", набагато легше, якщо впродовж дня налаштовуєшся на цей образ". Приблизно годину Настя витрачає на грим, паралельно дівчина занурює мене в секрети сценічного макіяжу ("сьогодні в мене яскравий макіяж, але, наприклад, у другому акті „Жизелі", коли вона вже в потойбічному світі, я завжди роблю бліде обличчя й чорні очі. Ну а юна Клара в „Лускунчику" не може вийти зі смокі-айс і червоною помадою, погодьтеся!").
У 21-річної Гурської яскрава й стрімка кар’єра: це її четвертий сезон у театрі, в її репертуарі як характерні ролі на кшталт Сюзанни або Кітрі, так і драматичні — буквально днями вона дебютувала в партії Жизелі. "Бути артистом балету — робота завдовжки в життя, — чітко формулює Настя особливості професії. — Ти весь час змінюєшся, дорослішаєш, змінюються люди навколо, які на тебе впливають, — і змінюються ролі, які танцюєш. У цьому й щастя професії — пережити на сцені той досвід, який неможливо пережити в житті".
Настя — одна з героїнь проєкту, над яким ми працювали для грудневого номера. У зніманні закарбовано п’ятьох артистів Національної опери, які сьогодні визначають славу українського балету (насправді талановитих танцівників більше — але, на жаль, формат журналу не дав змоги вмістити всіх, про кого хотілося б написати). Компанію Анастасії Гурській склали Анастасія Шевченко, Катерина Міклуха, Олексій Потьомкін і Юлія Москаленко.
Наймолодша учасниця нашого проєкту, 17-річна Катерина Міклуха, тільки цього року закінчила Київське хореографічне училище й у вересні приєдналася до трупи театру. На сцені Національної опери юна зірка дебютувала ще раніше — в партії Клари в "Лускунчику". За тендітними плечима усміхненої Каті — нездійснена кар’єра фігуристки ("Я захоплювалася фігурним катанням із чотирьох років, але якось мама побачила, що від ковзанів у мене стали викривлятися ноги, і сказала, мовляв, так не годиться, кидаємо цю справу!"), перемога в престижних конкурсах Grand Prix Kiev і Grand Prix Munich, стажування в паризькій Гранд-Опера й гастролі в Японії. У грудні вона танцюватиме па-де-де в "Жизелі" — запам’ятайте це ім’я.
Сьогодні в балетній трупі Національної опери 150 танцівників, 16 з них — прими й прем’єри. Порівнюючи з колективом європейського театру, це багато: у паризькій Гранд-Опера в штаті балету не більш як 50 осіб. Але велика трупа — означає велике розмаїття, пояснює художня керівниця балету Олена Філіп’єва. "У нас багатий репертуар: і класика, і неокласика, є сучасні вистави — наприклад, нещодавно була прем’єра „Данте" в постанові Ярослава Іваненка, учня культового хореографа Джона Ноймаєра. Ми надаємо артистам шанс проявити себе в різних партіях. Кожен може знайти те, що йому близьке. До того ж у нас багато прем’єр — це дає артистам змогу вийти в якихось нових, нетипових для них ролях".
За словами Філіп’євої, більша частина репертуару — все-таки класичні постанови: саме до них звик глядач, їх просять танцювати на гастролях імпресаріо (двічі на рік театр їздить до Японії і Європи з "діамантами" репертуару — "Лускунчиком" і "Лебединим озером", щоразу з аншлагами). "Класика — обличчя нашого театру, але мають з’являтися сучасні вистави: вони допомагають артистам розвивати іншу пластику, — каже Філіп’єва. — За постановою „Данте" я бачу, як наші виконавці зацікавлені в розвитку: вони були готові проводити репетиції день і ніч! Сучасна пластика дає артистові можливість висловитися вільніше".
Нині в театрі готують кілька таких прем’єр. Це "Коштовності" Джорджа Баланчина — знаковий балет 1960-х, поставлений у трупі New York City Ballet і натхнений знайомством Баланчина із засновником ювелірного дому Van Cleef & Arpels Клодом Арпельсом. Навесні в театрі покажуть балет "Лифар", присвячений знаменитому киянину, керівнику балетної трупи Паризької опери Сержу Ліфарю. Паралельно в театрі ведуть переговори про співпрацю із зірковим хореографом, у минулому інтендантом Берлінської опери Начо Дуато.
Балет змінюється разом із сучасним світом — але чи змінюється ставлення до артистів, яких завжди ідеалізували? Чи може артист балету дозволити собі звичайне життя? І так, і ні, кажуть артисти. "Балерина не має права на помилку, — зізнається 28-річна Юлія Москаленко, перша солістка театру. — Для мене, наприклад, немає нічого складнішого й прекраснішого, ніж 32 фуете в па-де-де Чорного Лебедя в другому акті „Лебединого озера", — і я маю зробити їх ідеально щоразу. Чому? Передусім це відповідальність перед собою. Та й для глядача балет — це інший світ, ідеальна картинка, яка має надихнути".
Прима-балерина, 28 років. У 2011 році закінчила Київське хореографічне училище. За десять років в Опері пройшла шлях від дебютантки до прими й тепер танцює весь класичний репертуар: "Жизель", "Лебедине озеро", "Дама з камеліями", "Спляча красуня", "Кармен-сюїта", "Раймонда".
"Я б хотіла більше розвиватися в сучасній хореографії: мрію станцювати в культовому балеті „Парк" Анжелена Прельжокажа, „Манон" Кеннета Макміллана і постановах інших класиків сучасного балету – Їржі Киліана і Ганса ван Манена. Мені цікаво, як мислять сучасні хореографи. До того ж сучасна хореографія дуже розвиває танцюриста — і пластично, і внутрішньо".
"Одне з найнепростіших питань для балерини — коли йти на пенсію. Я думаю, це дуже індивідуально. У Паризькій опері, наприклад, ти в будь-якому разі йдеш на пенсію в 42. У цьому є логіка: балет — величезне фізичне навантаження, і за 20 років на сцені ти дуже виснажуєш своє тіло. Я не знаю, як сама почуватимуся за 10 років, як почуватиметься моє тіло".
"Я вперше танцювала партію куртизанки Марі Дюплессі у виставі „Дама з камеліями" у 20 років — але тепер, у 28 років, я танцюю її зовсім інакше, тепер ця партія усвідомленіша. Я думаю, найпродуктивніший час для балерини — з 25 років до 35: коли ти і фізично набрав форму, і коли є певний життєвий досвід, мудрість. Ну а з 35 років настає теж дуже цікавий період: ти стаєш зрілішою балериною, яка показує на сцені справжню майстерність форми".
Солістка, 17 років. У 2021 році закінчила Київське хореографічне училище, цей сезон у Національній опері — її дебютний. Ще студенткою Катя танцювала провідні партії в постановах Володимира Малахова La Peri і "Коппелія", партію Клари в "Лускунчику". Сьогодні вона наймолодша учасниця балетної трупи Національної опери; лауреатка першої премії конкурсів Grand Prix Munich і Grand Prix Kiev.
"Я потрапила в училище у вісім років, до цього захоплювалася фігурним катанням. Якось мама побачила, що через фігурне катання в мене змінилася походка (сміється), і сказала: так не годиться! Тож я кинула фігурне катання й присвятила себе балету".
"Бути балериною — це величезна праця. Треба бути не тільки обдарованою від природи, а й цілеспрямованою. Утім, частка везіння теж важлива, адже ти маєш потрапити в потрібне місце в потрібний час, а ще дуже важливо, щоб пощастило з педагогами".
"Я не уявляю себе в іншому житті, „нормальному". Завжди була далека від життя звичайних підлітків, тому що з дитинства працювала — то фігурне катання, то балет. Я звикла жити без вихідних. Звісно, іноді хочеться провалятися весь день у ліжку за переглядом фільмів, але таке буває дуже рідко (сміється)".
"Моя мрія нині — якомога більше танцювати. За два місяці в мене було кілька сольних виходів: па-де-труа в „Лебединому озері", вставне па-де-де в „Жизель", па-де-труа в „Баядерці". Кожен мій вихід у сольній партії — сплеск емоцій і багато натхнення. Такі партії допомагають набратися досвіду, щоб далі танцювати головні партії. Ну а найбільше я мрію про партію Жизель..."
Перший соліст, 33 роки. У 2008 році Олексій закінчив Київську муніципальну академію танцю імені Сержа Лифаря. Наступні дев’ять років був провідним солістом Львівського національного театру опери та балету; рік працював першим солістом Королівського Вінніпезького балету в Канаді.
"У світі балету справді багато конкуренції, та й у нашій трупі вона є — і це прекрасно, всі люди творчі й амбітні. Щоправда, у дівчат більше конкуренції — у балеті в принципі чоловіків менше, а універсальних танцівників, які можуть танцювати з будь-якою балериною, — ще менше".
"Тривалий час у балеті чоловік був на других ролях. У середині XX століття багато чого змінилося, з’явилося більше яскравих партій для чоловіків — Баришников і Нурієв піднесли чоловічий танець до небувалих висот. Завдяки їм глядачі стали сприймати чоловіка на сцені не як опору й станок, а як індивідуальність".
"Я вірю в те, що балет — це мистецтво молодих. Треба готувати себе заздалегідь до того, що якщо ти прийшов в цю професію, то в 40 років доведеться піти на пенсію. Мені ще сім років танцювати, і я живу не тільки балетом. Я долучився до волонтерства: закінчив курси парамедиків, влітку був у батальйоні української добровольчої армії "Госпітальєри". Викладаю в хореографічній школі. Я фанат своєї справи, але мені здається, якщо думати тільки про балет 24 години на добу, — можна вигоріти. А виходити на сцену вигорілим або втомленим не можна — ми маємо бути сповненими почуттів".
"Мрію станцювати партію Красса в балеті „Цезар", а також показати в Україні сучасний балет „Юнак і Смерть" французького хореографа Ролана Петі".
Перша солістка, 28 років. У 2011 році закінчила Київське хореографічне училище. Дебютувала в театрі в партії Джульєтти в сучасному балеті Radio and Juliet на музику Radiohead. Сьогодні в її репертуарі — лірико-драматичні партії: Одетта-Оділія, принцеса Аврора, Жизель.
"Я впевнена, що для будь-якої балерини найскладніший спектакль — це „Лебедине озеро". Хоч скільки разів танцюй, завжди знаходиш щось нове — ідеалу виконання цієї партії немає. Плюс він складний технічно, особливо 32 фуете в другому акті. Окремий виклик — психологічна робота над роллю. Я, наприклад, намагаюся всі сцени продумувати від імені своєї героїні... Я перевтілююся в Одетту ще до того, як вийшла на сцену, я весь час себе запитую: що я тут роблю? Що відчуваю в цей момент? Які в мене емоції, коли я бачу принца? Чому я злякалася? Тому готувати партію можна нескінченно".
"У світі є стереотип, що балерина — не людина, а неземна істота, богиня, яка має бути ідеальна в усьому. Для глядача балет — це інший світ, щось, чого немає в реальності. Це ідеальна картинка, яка має надихнути. Але я спокійно ставлюся до такого пієтету щодо моєї професії. Насамперед відчуваю відповідальність перед собою — я сама знаю, що не можу помилитися на сцені".
"Звісно, в нашій професії багато обмежень. Я не можу дозволити собі екстремальні види спорту; не можу зірватися й виїхати куди хочу, не можу виїхати на пів року пожити в іншій країні — і не скрізь там, де хочеться пожити, є балетна трупа". (Сміється.)
Перша солістка, 21 рік. У 2018 році закінчила Київське хореографічне училище. У театрі дебютувала в 17 років у балеті "Раймонда". Сьогодні в репертуарі Гурської характерні партії: Кітрі в балеті "Дон Кіхот", Сюзанна у "Весіллі Фігаро", Герда в "Сніговій королеві".
"Балет — це робота завдовжки в життя. 20 років ти танцюєш і весь час змінюєшся. Ти ростеш, змінюються люди навколо, які на тебе впливають — і змінюються партії, які танцюєш. Партія Жизелі може бути різною, коли тобі 25 і 35. У цьому щастя професії — пережити на сцені те, що неможливо пережити в житті".
"У театрі в нас усього один вихідний. На мій погляд, це ідеально, більше не треба. Якщо ти прихворів і не танцював два дні, наприклад, то вже відчуваєш ломку. Тіло звикло бути в русі, і коли воно перебуває в статиці — йому некомфортно".
"Мені здається, в артиста має бути своє життя поза театром. Це дає змогу залишатися живим, емоційним і виходити на сцену не порожнім. Я, наприклад, весь час щось вивчаю — нині це психологія, філософія й медицина. Ці речі допомагають тобі, ти інакше дивишся на роботу. Але в мене був період, коли я була зациклена тільки на роботі. І я подумала: стоп, я виходжу з театру й театр залишаю за дверима! Не можна доводити себе до емоційного вигоряння — якщо ти прийшов у зал втомлений і витаєш в хмарах, діла не буде. Тому у вихідний я лежу й дивлюся серіали". (Сміється.)
Дуже хочу станцювати у виставі "Кармен-Сюїта/Шехеразада". Це спектакль доросліший, але цим мені й цікавий — мені подобаються ролі, коли треба переходити через себе, коли треба копирсатися в собі. Коли все йде легко — це не так цікаво. Ми артисти — азартні люди: цікаво пробувати те, що взагалі не твоє за характером".
Текст: Дар’я Слободяник
Фото: Stephan Lisowski
Стиль: Venya Brykalin
Зачіски: Maria Sova
Макіяж: Svetlana Rymakova
Сет-дизайн: Mikhail Gamsheev
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina
Гафер: Aleksey Kuzmenko
Світло: Sergei Ilin
Асистентфотографа: Sasha Tsurkan
Асистентистиліста: Daria Bihun, Sasha Dudchenko