Україна молода: біатлоністка, паралімпійка Оксана Шишкова — про силу волі, яка долає всі перешкоди

Напередодні Дня Незалежності Vogue.ua публікує історії молодих українок та українців, які популяризують нашу культуру, науку, моду й спорт. Сміливі, амбітні і принципові вони щодня творять нову історію країни і її майбутнє. Новому поколінню талантів присвячене наше літнє число. Наша нова героїня — біатлоністка та паралімпійка Оксана Шишкова.

В активі Оксани Шишкової, 32-річної біатлоністки з Харкова, яка виступає у класі для людей з порушенням зору, 15 паралімпійських медалей. У Пекіні 2022 року вперше в українській історії вона увійшла в трійку найкращих — за кількістю нагород у загальному заліку зимових видів спорту.

Вовняний жакет, Ralph Lauren

Три паралімпійські цикли для будь-якого спортсмена — це багато. Оксана, втім, не збирається зупинятися, хоча ціна, яку вона платить за те, щоб жити життям успішної спортсменки, може здатися непомірною: у спорт вона прийшла з 10 % зору; сьогодні її зір становить 0,02 %.

Здогадатися про це неможливо: на зборах вона орієнтується сама. Складно буває в магазині (доводиться фотографувати товари та сильно збільшувати знімки на екрані, щоб "прочитати" напис) або з переходом дороги на світлофорі, де немає звукового сигналу для слабозорих. Під час інтерв’ю Оксана дивиться просто в очі — лише згодом зізнається, що роками відточувала цю навичку. "Коли мій зір сильно погіршився, я попросила подругу тренувати мене. Сідала на певній відстані — і вчилася дивитися чітко людям в очі, щоб оточенню було комфортно зі мною спілкуватися".

Вона біжить свої лижні та біатлонні дистанції з гайдом — спортсменом-лідером; стріляє — на звук. В біатлоні для людей з порушеннями зору розроблено спеціальне устаткування: навушники, електронно-акустична система. Що точніше прицілюється спортсменка, то гучніший сигнал.

Як собі хочете, а я буду бачити. Дивом, не дивом, а я хочу розгледіти цей світ на 100 %, чітко

У спорт Оксана прийшла трирічною дівчинкою. Це була циркова студія — туди ходили старші брат і сестра. "Фляк, рондат і колесо; канати, скакалка і батут. Коли я почала втрачати зір, мені все це дуже допомогло, бо я вже мала натреновану координацію". Проблему виявили майже випадково, на шкільному огляді в окуліста. Оксана досі згадує, як у п’ятому класі на уроці української літератури вчителька попросила її прочитати вірш. Попри всі зусилля, Шишкова не розгледіла літери. "Я не бачу", – розгублено сказала вона. Вчителька не повірила.

Після численних поневірянь діагноз поставили лише в одеському Інституті очних хвороб ім. Філатова: це виявилася хвороба Штаргардта, генетичне захворювання, що призводить до погіршення зору аж до сліпоти. У 12 років через постійні переживання в неї з’явилася сивина. Тоді Оксана перейшла із загальноосвітньої школи до гімназії для дітей з вадами зору. Про школу для незрячих, яка є в Харкові, навіть не йшлося — вона ніколи не хотіла особливого ставлення до себе чи співчуття. Настільки, що одразу пішла в легкоатлетичну секцію для людей з вадами зору, а паралельно — на футбол, причому там не зізнавалася про проблеми, доки не довелося переходити на велике поле: там вона грати вже не могла.

У новій школі дівчинку знайшов тренер з біатлону і лижних перегонів Микола Ворчак. Вона каже, що не любить холод і подумати не могла, що лижі й біатлон стануть сенсом її життя. Утім, челенджів виявилося так багато, що Шишкова зі своїм впертим характером залишилась.

Вона зауважує: коли ставиш собі мету, життя будується геть по іншій траєкторії. Ти прокидаєшся — і вже знаєш, що робити. "Коли живеш за інерцією, діла не буде. Треба завжди думати: "Я хочу, у мене вийде". Тоді все вдасться".

У Оксани, яка звикла мислити категоріями "ціль" та "мета", все ж є мрія — повернути зір. "Коли я тільки народилася, був ризик, що я не зможу ходити. На щастя, мама вчасно помітила проблему; я носила стремена, мені робили фізіотерапію і масаж. Все обійшлось". Із зором поки немає рішень: "Потрібна донорська сітківка, проте вона не приживається у 93 %, і тоді людина остаточно втрачає зір". Хтось посміюється з неї, однак наполеглива спортсменка вперто йде до мети: "Як собі хочете, а я буду бачити. Дивом, не дивом, а я хочу розгледіти цей світ на 100%, чітко. Дуже цікаво побачити міміку діток, якщо вони колись у мене будуть".

Більше про молоде покоління українських талантів дизайнерів, фотографів, моделей, артистів, спортсменів та науковців, за якими спостерігає весь світ, читайте в літньому числі Vogue Ukraine Edition. Замовляйте в офіційному онлайн-магазині українського Vogue.

Текст: Альона Пономаренко

Фото: Yan Wasiuchnik

Стиль: Jane Volkonska

Зачіски та макіяж: Snіzhana Konovalova

Популярне на VOGUE