Піарниця Ольга Роде поїхала від російських окупантів до Іспанії і ділиться з нами своїм досвідом перебування у цій південній країні.
Київ я вирішила покинути 25 лютого, у ту жахливу ніч за декілька сотень метрів від мого дому на багатоповерхівку впали уламки російської ракети, яку збило наше ППО. На ранок у найближчому бомбосховищі я зустріла мешканців напівзруйнованого будинку на вулиці Кошиця. Багато хто з них дзвонив рідним і спокійно розповідав, що дому в них більше немає. Вони переконували близьких, що все добре, бо вони вціліли, а ніщо інше — не важливо. Напевно, саме цей досвід змусив мене усвідомити, що перспектива поїхати і втратити все матеріальне, що пов’язує мене з минулим життям, мене більше не лякає, мною керує тільки дике бажання вижити.
З Києва ми виїхали наступного дня. На власний страх та ризик перетнули на машині Південний міст, коли всі ЗМІ вже кричали про те, що рух призупинено. Так почалася моя безкінечна подорож Київ-Бердичів-Франківськ-Будапешт-Барселона-Валенсія. Мені все ще здається, що у цій історії більше питань, аніж відповідей. Але я вірю, що деякий досвід стане у пригоді тим, хто все ще планує виїзд за кордон.
Я думала, що буду останньою людиною, яка сяде в машину з незнайомими людьми, щоб доїхати до будь-якого кордону та покинути рідну Україну, не маючи ані чітких планів, ані житла, ані роботи. Не розповідатиму про свій шлях з самого Києва, бо він був доволі поступовим та хаотичним. Не думала, що зрештою залишу сім’ю й кота та перетну кордон. Я знаю, що багато хто досі не може прийняти це рішення і переконана, що правильного та неправильного шляху просто не існує. Проте мені дуже допомогла розмова з братом. Він вчасно змусив мене усвідомити, що якщо я не готова зупиняти танки, плести сітки та возити гуманітарку, то сидіти вдома і боятися просто немає сенсу. Найкраще, що я можу зробити для країни — взяти свій ноутбук та осісти десь у спокійному та безпечному місті, щоб працювати й волонтерити, підтримувати сім’ю та ЗСУ фінансово. У кожного має бути своя зброя. Після цієї розмови я перестала знищувати себе сумнівами та докорами сумління і почала діяти.
У Франківську 07.03 до мене приєдналася подруга і ми разом почали будувати план щодо перетину кордону. В процесі мені дуже допоміг канал UA Border. Ми мали їхати у Польщу, де живе багато наших друзів, витратили цілий день на моніторинг черг на кордонах, пошук тимчасового житла в Варшаві та всіх можливих опцій щодо трансферу з Івано-Франківська. Всі ці намагання привели нас до розуміння того, що їхати у Польшу немає ні можливості, ні сенсу: важко доїхати до кордону через ажіотаж, довго перетинати кордон, перспектива знайти житло та роботу дуже низька.
Ввечері того ж дня ми зійшлися на тому, що який би кордон ми не перетнули, рухатимемося далі, адже усі країни, з якими межує Україна вже просто переповнені, і це ускладнює, як мінімум, пошук житла. На блаблакар ми випадково знайшли чоловіка, який пропонував трансфер до кордону зі Словаччиною або Угорщиною. Він повідомив, що ми можемо зарезервувати місця, але тільки вранці дізнаємося, до якого кордону їдемо. Водію передають інформацію щодо черг і він обирає пропускний пункт з найменшою кількістю людей. Так 08.03 ми опинилися на пропускному пункті Вилок, провели три години у черзі, і зрештою я отримала СМС "Вітаємо в Угорщині".
Я не буду радити водія, країну чи пропускний пункт, але якщо ви не маєте до кого їхати, і у вас немає іншої мотивації залишатися в конкретній країні, що має кордон з Україною, вибудовуйте свій шлях за логістикою та інтуїцією, якщо є можливість — обирайте непопулярний маршрут.
Ще коли моніторила інформацію про виїзд у Польщу, я намагалася скласти план дій: куди їду, який є транспорт, де можу переночувати і т.д. Я люблю планувати все до дрібниць, тому написала купу запитів у групах і знайомим. Всі вони у відповідь надсилали ту саму фразу: "Перетинайте кордон, потім волонтери вам допоможуть". Не те щоб я не вірила в силу волонтерів, але мій мозок вимагав конкретики.
Тільки перетнувши кордон я зрозуміла, що всі ці люди мали на увазі. Після проходження паспортного контролю нас одразу відвезли у хаб для біженців у школі неподалік від кордону. Там на якийсь проміжок часу здалося, що всі мої проблеми вирішилися як за помахом чарівної палички. Нам безкоштовно дали місцеву сімку з інтернетом, гарячий чай, їжу та снеки. Ми записалися в чергу на трансфер у Будапешт і вже через 10 хвилин нас забрали на машині якісь небайдужі люди. Що важливо, волонтери в цьому хабі допомагають дістатися ще й, наприклад, до Польщі, Чехії та Австрії. Фактично, є шанс доїхати майже до будь-якої точки в Європі безкоштовно, але чіткого розкладу вам ніхто не дасть. Нам пощастило виїхати в бік Будапешту майже одразу, знайомим наступного дня довелось чекати на трансфер кілька годин.
Люди, які забрали нас від кордону, одразу почали пропонувати тисячу варіантів допомоги: знайти кімнату для ночівлі, купити якісь речі та одяг, нагодувати в ресторані. Вся ця допомога дуже надихає, хоча іноді хочеться кричати: не пропонуйте мені безкоштовну їжу, закрийте небо, врятуйте мою країну. Це просто відчай. Проте будьте певні: їхати без плану теж можна, допомога реально скрізь, але, тим не менш, намагайтесь діяти усвідомлено.
Найкращою розкіщю, що повернула мене у ті дні ненадовго в нормальне життя, була оренда квартири в центрі Будапешту через Booking. Це був невеликий острівець стабільності, завдяки якому я ненадовго відчула себе туристкою, а не біженкою. І це було найкраще відчуття: прокинутися в порожніх і красивих, хоч і бюджетних, апартаментах, випити чашку хорошої кави, прогулятися містом… Такий відпочинок ми влаштували собі на два дні, а власник квартири безкоштовно подовжив ще на один :) Вже після цього ми з новими силами увімкнули режим економії.
Важливо розуміти, що централізованої волонтерської допомоги дуже багато, вас безкоштовно відвезуть, поселять, нагодують, але за таких умов у вас майже немає права вибору. Логіка приблизно така: запропонували кімнату — не ставте зайвих питань і їдьте. Я хоч і не надто примхлива, але мені хотілося комфорту, я була готова хоч і небагато, але платити за це. На щастя, такі опції в Угорщині теж знайшлися. Спочатку я пробувала писати хостам на Airbnb та питати про можливу знижку, деякі пропонували 1 чи 2 ночі безкоштовно. Моя подруга з Угорщини порадила мені сайт szallas.hu. На ньому є спеціальний розділ для біженців з України, де зібрані готелі, пансіонати та квартири, власники яких пропонують знижки до 100%. Так ми опинилися на декілька днів у заміському гостьовому будинку неподалік від озера Балатон. Туди ми безкоштовно доїхали за годину на поїзді. У маленькому містечку Siófok за 300 грн на добу на двох у нас був доволі красивий, хоч і дуже тісний номер зі спільною кухнею та ванною. Власники ще й постійно купували для нас та іншої сім’ї з України різні продукти. Там було дуже затишно та тихо. Ідеальне місце, щоб зібратися з думками перед подальшим ривком у бік Іспанії.
Трохи емоціо: Я обожнюю Іспанію і завжди мріяла хоч ненадовго приміряти на себе цей стиль життя. Я вирішила, що не хочу бігти з країни аби тільки бігти. Я дала собі внутрішню настанову діяти так, ніби просто поїхала пожити десь в іншій країні та попрацювати на ремоуті. Ні, я не біжу від реальності та кожного дня стежу за подіями в країні, намагаюся бути корисною. Але я вирішила, що якщо мені і доведеться страждати на нецікавій роботі, щоб забезпечити своє життя, або жити в не найліпших умовах, то я хочу це робити це саме в Іспанії. Все ще переконана, що море — найкращий психотерапевт.
Трохи раціо: Іспанія не дуже дорога країна, там ще не так багато біженців з України та на момент нашого виїзду вже була інформація про налагодження процедури отримання тимчасового захисту. Крім того, у мене є декілька знайомих в Іспанії, які принаймні можуть допомогти порадою, я непогано орієнтуюся в країні, бо була там вже понад 5 разів та, зрештою, іспанська єдина іноземна мова (окрім вільної англійської), якою я можу сказати хоча б кілька речень завдяки Duolingo.
Мені не радили їхати в Іспанію, бо важко знайти роботу, житло, а країна вважається бідною. Водночас я розуміла, що розглядаю ремоут і зможу працювати з будь-якої точки, з житлом проблеми будуть скрізь, а те, що рівень життя не такий високий, дає мені всі шанси прожити деякий час на заощаджені кошти та спокійно знайти нове джерело заробітку.
Знаю, що існує багато безкоштовних опцій, як дістатися наземним транспортом. Я постійно бачила в місцевих українських групах автобусні рейси на кшталт Львів-Мадрид або Варшава-Малага. Я боялася навіть уявити, скільки триватиме поїздка, тому заклала в бюджет авіаквитки.
Найважливіше під час пошуку авіаквитків пам’ятати базові правила лоукостерів. Якщо не хочете доплачувати — беріть один рюкзак, якщо не купили багаж — не забудьте попрощатися з пилочками та баночками, що більші за 100 мл. Нам пощастило і мене пропустили без доплати з величезним рюкзаком, що був удвічі більший за норму Ryanair, а подруга пройшла з рюкзаком та шопером. Крім того, квитки за низькою ціною треба брати заздалегідь. В нашому випадку довелося купити квитки і тиждень почекати на дату вильоту. Якби вилетіли ще на тиждень пізніше, квитки були б ще вдвічі дешевші. Щоб вилетіти безкоштовно Wizzair, ми чекали б ще понад місяць. До того ж, ми взяли квитки в Барселону замість Валенсії (куди прямували), щоб зекономити час та гроші. Я знала, що іспанська залізниця дає безкоштовні квитки для українців, а потяг Барселона-Валенсія ходить доволі регулярно. Проте не забувайте про час. Наш літак приземлився о 18 і ми ледве встигли на останній потяг до Валенсії, я усвідомлювала це і про всяк випадок знайшла через знайомих місце для ночівлі в Барселоні. Якщо ви не хочете шукати прихисток вночі у волонтерських хабах — краще підключайте історію з пошуком житла через рукостискання або тримайте під рукою Booking.
Це те питання, що поки залишилося для мене частково без відповіді. На сьогодні я точно знаю, як НЕ треба шукати житло. Ще в Угорщині ми знайшли одного чоловіка через Facebook. Він переписувався зі мною кілька днів, уклав з нами договір, надіслав свій паспорт, розказав безліч деталей про квартиру, надіслав фото і навіть відео з рум-туром, ми зробили передплату на його банківський рахунок, він відкладав дату заїзду кілька днів поспіль, але дуже виважено комунікував, потім призначив зустріч для передачі ключів і просто не прийшов. Не хочу вдаватися в деталі, але повірте, мене досить важко обдурити, і я кілька днів поспіль перебирала в голові всі ті тонкощі, які йому вдалося настільки чітко продумати. Це гидко. Досі не вірю, що на такі афери з українцями комусь вистачає совісті, але навіть в таких умовах доводиться визнавати, що у всьому світі все ще є дуже різні люди. Будьте дуже прискіпливими в таких ситуаціях.
Ми втратили суттєву суму грошей і залишилися без квартири, проте і у цієї історії є позитивна сторона. Людей, в будинку яких ми тимчасово живемо, я випадково знайшла через сайт shelter4ua. Перевага такої платформи в тому, що ти можеш поспілкуватися заздалегідь з людьми, до яких плануєш їхати та прийняти рішення, чи буде тобі з ними комфортно. Саме так за першим номером, який пробила в WhatsApp, я знайшла чарівну сім’ю з Шотландії, які прийняли нас у своєму домі неподалік від Валенсії. Вони допомагають нам вирішувати всі організаційні питання, підтримують та піклуються, водночас не нав’язуючи нам власні погляди та порядки. Іноді почуваюся так, ніби повернулася назад у часі та поїхала на шкільні канікули до далеких родичів.
Квартиру ми продовжуємо шукати, у цьому процесі є багато підводних каменів: складна комунікація через незнання іспанської, необхідність міжнародного робочого контракту, мінімальний строк оренди в 1 рік, передплата річного проживання… Але від друзів знаю, що орендувати нормальне житло українцям важко скрізь, тому просто вірю, що невдовзі нам пощастить (може, цей текст прочитає людина з вільною невеликою квартирою в Валенсії?), або я знайду роботу та почуватимусь вільніше фінансово.
Ситуація з оформленням тимчасового захисту доволі відрізняється в залежності від міста. Найбільше корисної інформації можна знайти у каналі за лінком. Ми подали заявку через електронну пошту та чекаємо, поки нас запросять на інтерв’ю. За відгуками час очікування займає кілька тижнів, процес доволі повільний, проте є і позитив. Медичну картку можна отримати просто з паспортом у будь-якій лікарні навіть без статусу тимчасового захисту. До того ж, іспанський Open Bank на основі закордонного паспорту дозволив українцям також відкрити рахунок. Це можна зробити просто за телефоном, а на лінії навіть є україномовні консультанти. Важливо, що будь-які перекази на іноземні рахунки з українських заборонені НБУ, тому рахунок у банку країни перебування — просто маст для того, щоб, наприклад, зняти квартиру.
Це лише початок моєї іспанської історії, всі поради, що зібрані тут — мій особистий досвід. Перед виїздом я відчайдушно шукала хоч якусь інформацію від людей, які пройшли схожий шлях. Правда в тому, що ситуація змінюється щохвилини і кожен новий епізод — це сума безлічі непередбачуваних факторів. Головне — звикнути до того, що все іде не за планом, але іноді навіть ці незаплановані події кращі за ваші власні оптимістичні сценарії.