Під час прогулянок по старих вулицях Белграда, можна уявляти себе персонажем Милорада Павича або Іво Андрича.
В інструкції до "Хозарського словника" Милорад Павич, найвідоміший в світі сербський письменник, більш популярний у всьому світі, ніж у себе на батьківщині, попереджав, що кожен читач отримає від читання рівно стільки, скільки в нього вкладе. Так і з подорожжю в Белград, столицю Сербії: полюбить її лише той, хто відкриє їй себе.
Ім'я сербської столиці все ще може нагадати про війну, яка спалахнула тут наприкінці ХХ століття. Але війна давно скінчилася – далеко не перша в історії Белграда, що був фортецею і за римлян, і при османах, і за часів австрійського панування. Сьогодні фортеця Калемегдан в міському парку здається мирним та ідилічним місцем, яке отримало у турків прізвисько фекир-баїр – "Пагорб роздумів". З зелених терас відкривається вид на Дунай – якраз в тому місці, де в нього впадає річка Сава, а грізні фортечні вежі і бастіони слугують місцем проведення музичних та історичних фестивалів.
Белград – це місто з особливим обличчям. Попри поєднання рис європейської та близькосхідної культури, він не став жертвою уніфікації, від якої страждають багато міст Східної Європи. Час тут ніби тече з іншою швидкістю – не дарма в місті працює музей Ніколи Тесли, якого підозрювали в умінні переміщатися в часі. Величезний собор Святого Сави будували майже століття – і в підсумку розмірами перевершив свій зразок, стамбульську Айя-Софію. Старі белградські вулиці, описані Іво Андричем і Милорадом Павичем, до сих пір несуть прикмети югославської епохи, закінчилась яка ще чверть століття тому: пилові книжкові магазини перетворилися на популярні у іноземців антикварні крамниці, а побудовані в 1960-і роки кав'ярні ( "Кафа"), прикрашені мозаїками з соціалістичною символікою, включені в популярні туристичні маршрути, які, зазвичай, закінчуються в Будинку квітів – мавзолеї югославського лідера Тіто, більше схожого на велику оранжерею.
Пішохідна вулиця Князя Михайла, яка веде від парку і фортеці Калемегдан, – епіцентр міського життя. Щоб відчути місто, зупинитися варто в Belgrade Art Hotel – це єдиний готель на головній вулиці. Якщо зазирнути на каву в кондитерську "Августин", розташовану на першому поверсі BAH (Belgrade Art Hotel), не дивно зустріти там берлінців, парижан, москвичів, які приїжджають до Сербії в пошуках місцевої своєрідності, – і жоден ще не поїхав розчарованим.
У клубах Белграда шумно – біля стадіону Ташмайдан можна потрапити на підземну дискотеку, яку проводять в бункері епохи Другої світової війни з "Андерграунда" Кустуріци. Це вміння використовувати старе заради нового особливо захоплює в Белграді. Так, на даху покинутого югославського кінотеатру "Зірка" показують авангардне сербське кіно; в колишній броварні богемного району Скадарлія діє клуб Scadarmala, де роблять найкращі на Балканах рейви; а в цехах старого цукрового заводу відкрили експериментальний театр режисера Любиша Ристича. Зараз тут репетирує українець Сергій Полунін. Він зізнається, що цінує Белград за його відкритість, яка проявляється як у свободі візового режиму, так і в доброзичливості місцевих жителів.
Ця привітність найкраще відчутна в белградських кафанах, які вирізняються дешевизною і грандіозними порціями. Чорбу – густий сербський суп – з стейком-плескавіцою і листковим пирогом-гібаніцою можна спробувати в ресторані Те Je Те! ("Ось і все!") на бульварі Деспота Стефана або в старому югославському кафані "Пролече" ("Весна") на вулиці Вука Караджича. А на десерт вам всюди порадять солодку каву "по-турецьки" і багатий вибір ракії – з сливи, винограду, груші або айви. Чи то від неї, чи то від самого Белграда приємно паморочиться голова: міцна суміш різних часів і культур.
Текст: Андрій Манчук