Стиліст Сюзан Коллер доводить, що в модних історіях, як у житті, – важлива героїня, а не те, у що вона одягнена. На прохання Vogue UA Сюзан зняла її 14-річну доньку Тесс Петроніо.
У Сюзан Коллер – сухе почуття гумору і особливе звучання англійської мови: бадьоре німецьке стаккато згладжує м'яка французька вимова. Здається, вона і думає так само – швидко і уривчасто. "Героїні моїх зйомок не схожі на мене, – чеканить Коллер. – Часто на них короткі сукні і сексуальні вбрання. Навіть не знаю, що має статися, щоб я почала мати такий же вигляд".
Під час інтерв'ю на Сюзан просторий вовняний светр, на шиї – латунна підвіска Celine в формі літери А (подарунок на честь народження сина Аарона), волосся недбало зачесане назад. Вона не схожа на пластичних героїнь своїх зйомок, але в ній є той розслаблений шик, який на ділі виявляється втіленням дисципліни і самоконтролю. Весь гардероб Коллер нагадує нехай розкішну, але уніформу: бежеві тренчі, штани до щиколотки, робочий денім і, зрозуміло, трофейні вбрання #oldceline.
Сюзан Коллер народилася в Австрії, разом з родиною жила в Німеччині і Швейцарії. У Женеві вона вивчала графічний дизайн і спочатку хотіла працювати в рекламі. Знайомий порадив влаштуватися в модний журнал – на початку 90-х це заняття було менш популярним, ніж зараз. Так вона потрапила на стажування до французького ELLE, а потім – в Glamour. 1993 року Сюзан зустріла Езру Петроніо – арт-директора і, як вона каже, "свого майбутнього колишнього чоловіка". Разом вони заснували компанію Petronio Associates і через кілька років запустили друковане видання.
Журнал Self Service задумували як демоплощадку для клієнтів – в основний час Коллер і Петроніо продовжували займатися брендингом і рекламою. На сторінках видання вони хотіли говорити про музику, живопис та кіно. Але одяг переміг. Сьогодні старі випуски Self Service мають вигляд пам'ятника ноктюрнової, але сексуально зарядженої моди початку 90-х. Над зйомками працювали молоді фотографи Марк Бортвік, Інез ван Ламсвеерде і Вінуд Матадін, Девід Сімс. На сторінках журналу з'являлися нові зірки покоління: акторка Хлоя Севіньї, моделі Кірстен Оуен і Девон Аокі, дизайнер Ніколя Жескьєр.
Коллер згадує: "У той час незалежних видань як таких не існувало: у Лондоні були The Face і i-D, а в Парижі – Purple і ми". Спочатку в редакції було всього три людини, Коллер працювала над версткою і через брак у штаті fashion-директора почала виконувати його функції. Так вона стала стилістом. "Моду початку 1990-х умовно можна розділити на дві складові, – каже Сюзан. – Був світ убер-гламуру, і був гранж, і, звичайно, я була частиною останнього. Сьогодні відбувається щось схоже: гламур диктує нереалістичні ідеї краси, з якими сучасні жінки себе більше не ідентифікують".
2014 року Сюзан Коллер призначили fashion-директором паризького видання Vogue. Протягом трьох років вона пробувала високий глянець на міцність: натхненна Сінді Шерман знімала Сашу Пивоварову в ролі модного хамелеона, розпластаних на підлозі близнюків Рут і Мей Белл, а Кендалл Дженнер одягала в масивні бомбери Vetements. "Self Service і Vogue – це зовсім різні формати, – пояснює Коллер. – У Self Service у мене була повна творча свобода. А Vogue став справжньою школою життя. За три роки я багато чого навчилася – особливо в питаннях комерції та політики".
2017 року Коллер покинула Vogue, щоб приєднатися до команди M Le Monde – естетського щотижневого додатку до французької газети Le Monde. Коллер відповідає за його fashion-складову. Ця робота у M Le Monde стала для неї одночасно поверненням до витоків і новою віхою: "Ця програма не тільки про моду – вона про політику, про мистецтво, про різні речі. Ми не можемо зняти абстрактну історію про денім або про вбрання певного кольору. Треба мислити ширше і транслювати лише те, що несе якусь ідею. У фотографіях завжди повинен бути посил".
У M Le Monde Сюзан Коллер прийняла рішення працювати тільки з молодими фотографами. За цими сміливими експериментами сьогодні стежить весь модний світ – новий натуралізм зернистих, зазвичай знятих на плівкову камеру, обкладинок авторства Гарлі Вейр, Зої Гертнер і Бібі Борсвік стали викликом для індустрії. Майже всі фаворити Коллер – жінки. У те, що це випадковість, віриться насилу. "Ми дивимося на жінку не так, як чоловіки, – погоджується Сюзан. – У цьому погляді менше місця для фантазій. Тому і стайлінг в фотографіях повинен бути чесним – для мене це дуже важливо".
Сюзан говорить, що підготовка до зйомки починається з вибору фотографа, кожен з яких надихає її на нові ідеї. Важлива для Сюзан і героїня. "Я волію працювати зі зрілими моделями, нерідко – з одними і тими ж дівчатами. Вони – частина команди, і їх думка має вагу. Моїй доньці зараз 14 років, і я постійно замислююся про те, як юні дівчатка почуваються на знімальному майданчику. Нерідко в них відчутні невпевненість і страх – зовсім не те, що я хочу показувати у своїх роботах".
Жіноча сила – один з головних мотивів зйомок Сюзан Коллер. Тут відчувається вплив фото Гі Бурдена з паризького Vogue в 1980-х (Сюзан говорить, що своєю кар'єрою в моді завдячує йому). Її улюблений типаж – дівчата-бешкетниці, трохи незграбні і андрогінні, але не позбавлені при цьому сексуальної грації. І вони щосили її демонструють з намаганням втиснути своє тіло у велику сумку-шопер або скрутитися під письмовим столом, – так дають змогу зрозуміти: ситуація під контролем. "Навіть якщо модель залишається в нижній білизні або зовсім роздягненою – я ніколи не поставлю її в незручне становище, – пояснює Коллер. – Жінка на моїх фотографіях має мати сильний і впевнений у собі вигляд".
Таємницю успіху нової візуальної мови M Le Monde Сюзан пояснює просто: "Фотографи, з якими я працюю, роблять гарні і чисті світлини. Ця простота дає змогу іншим ідентифікувати себе з героїнями фото". Так, на думку Сюзан Коллер, вдаються позачасові зйомки: "Я вірю, що ідеальна картинка – та, в якої є характер. У кадрі глядач повинен бачити героїню – і тільки потім одяг, у який вона вбрана. Ви повинні закохатися в цю жінку, хотіти бути нею – або прагнути мати такий вигляд, як вона".
Текст: Веня Брикалін