Шотландці Тільді Свінтон пасує червоний костюм у шотландську карту. На довжелезних ногах вона летить у ньому майстернями CHANEL на паризькій вулиці Камбон, а її наздоганяє знімальна група. Це не просто нове кіно, це крутіше.
У майстернях CHANEL коридори заплутані, як мережива, а кожні сходи зшиті за своєю особливою міркою — жодна сходинка не повторює іншу. Освітлений сонцем крізь величезні вікна лабіринт під дахами Парижа. Затягнені білою, немов весільна скатертина, тканиною робочі столи. Армія майстринь і вмілиць, які звичайною голкою зшивають докупи культуру й комерцію — ні хвостиків, ні вузликів.
Таємне місце — точно країна Нарнія за шафою. Сьогодні в Нарнії свято. Біла чаклунка Тільда Свінтон знімається тут у новій колекції CHANEL. Автор фільму, режисер і оператор — Антон Корбайн, а глядачі — всі працівниці майстерні, що відклали на час голки й наперстки.
"Ці майстерні — одне з моїх улюблених місць на землі", — усміхається Свінтон. Для неї це щось на зразок дитячої, де росте новонароджена мода. Символ спокою — світлого, творчого, безтурботного. "Майстрині не перестають мене дивувати. Їхні очі, руки, вивірені рухи, їхні знання тканини, її ваги й міцності, її здатності відбивати або поглинати світло. Ніби наші дитячі фантазії про чарівних швачок із чарівними пальцями". Тільда знає, про що говорить. Я пам’ятаю, як вона сама кроїла, шила і метала в гніві в музейному перформансі The Eternity Dress.
У жіночому царстві майстерень, господинь яких іменують, як при Мадемуазель, — мадам Сесіль, мадам Жозін, мадам Олів’є, — тільки кілька чоловіків: знімальна група, та ваш паризький кореспондент, та поважний пан у костюмі, що стежить за здоров’ям. В італійській комедії масок він був би лікарем.
Маски — тому що вірус блукає по Європі й усі кругом прикривають обличчя одне від одного. Комедія — тому що не плакати ж через це. А італійська — тому що прямо звідси Тільда Свінтон летить до республіки маскараду, до Венеції, де найповажніший у світі кінофестиваль нагородив її "Золотим левом".
На зніманні Тільда не носить маски, всі інші упаковані від носа до підборіддя. А здається — навпаки: її надзвичайне обличчя подібне до маски клоунеси на тлі наших стертих рис і зав’язаних облич. Вона ж у власному образі космічної красуні, 180-сантиметрової прекрасної жирафи, милостиво схиляється до оточення й останній кадр робить, обійнявшись із майстринями, які дивляться на неї з обожнюванням.
Не тому обожнюють, що Тільда зірка й красуня. Під дахами CHANEL бачили і зірок, і красунь. Вона справжня жінка, видатна жінка. Вільна — у любові й злагоді з людиною, що на 20 років молодша за неї, але зберегла ніжність до батька своїх дітей, який на 20 років старший за неї. Жінка-зразок, жінка-експонат, на неї в музеї треба ходити дивитися. І ходили ж, коли вона лежала в кришталевій скрині в Serpentine Gallery.
Тато-сер-генерал, який служив у Німеччині, відрядив дочку до інтернату, і Тільда відтрубила до дембеля в закритих школах Британії, так зненавидівши їх, що для власних дітей сама збудувала школу по сусідству, щоб доньці Онор і синові Ксав’є не довелося залишати материнський дім. Мешкає вона в будинку в шотландському містечку. "Ми живемо на самій околиці біля моря — з п’ятьма собаками, дванадцятьма курками, черепахою, городом. Божественне щастя, за яке я не втомлююся дякувати", — каже вона мені.
Її вчили політології та поезії. Абстрактні дисципліни — а Тільда застосовує їх на практиці, не дарма колись записалася в комуністки: "У нашому маленькому містечку раніше було два кінотеатри, а тепер жодного. За пів години їзди є мультиплекс, але там показують тільки студійні картини. Я орендувала колишній зал для гри в бінго й провела невеликий кінофестиваль, який справив фурор. Яка радість — сидіти в темряві перед великим екраном. Щастя — бути в натовпі незнайомців, об’єднаних братством кіно. Жоден ґаджет цього не замінить. Потім ми організували пересувний кінотеатр, тягали його на причепі по країні й крутили фільми, які навряд чи показуватимуть у мультиплексах".
Борчиня за артхаус, вона тим часом своя в Голлівуді. Біла чаклунка з "Нарнії" попихала Леонардо Ді Капріо в "Пляжі", була верховною чарівницею в "Месниках", де що не актор — афіша. Але ролі в блокбастерах, як вона каже, рекламують її експериментальні роботи й близьких їй режисерів, які люблять її й тому не переробляють, а створюють заново. Таким був для неї Дерек Джармен, такими стали Вес Андерсон і Педро Альмодовар.
Сьогодні в Парижі з Тільдою працює голландець Антон Корбейн, не просто фотограф, а ще й кінорежисер. Може, це стане початком прекрасної дружби? "Я давня його прихильниця, — киває Свінтон. — Знімки Антона стали еталоном міфології рок-н-ролу, його робота як режисера мені теж дуже подобається".
До цього в CHANEL у неї був інший фотограф — такий собі Карл Лагерфельд. Сьогодні нас у майстерні навідує його спадкоємиця Віржині Віар. Жінки ніжно дивляться одна на одну, і Віржині милується Тільдою в новій сукні майже як своїм витвором. "Захоплююся Віржині, — каже у відповідь Тільда, — її вишуканістю й запалом. Вона в гармонії і зі стилем Карла, і зі спадщиною мадемуазель Шанель, але тонко відчуває час, його ясність і жіночність. Вона знову підтверджує сучасність CHANEL".
Наостанок Тільда підносять золоту маску, яку зробив британець Джеймс Меррі. У ній вона з’явиться на доріжці у Венеції. Тільда прикладає її до обличчя й весело озирається навколо — тепер вона теж у масці, як усі. Ну так, у масці. Ну ні, не як усі.
Текст: Олексій Тарханов
Фото: Anton Corbijn
Стиль: Jerry Stafford
Зачіски: Odile Gilbert @Atelier 68
Макіяж: Karim Rahman @Bryant Artists
Манікюр: Virginie Mataja @Airport Agency
Продюсер: Margaux Huguet @2b Management
Асистенти фотографа: Anja Grabert, Stan Rey-grange
Асистент стиліста: Chloé Séramis
Асистент перукаря: Hugo Raiah
Асистент візажиста: Lauren Bos
Асистент продюсера: William Halbers