Спеціально до Дня вишиванки, який цього року відзначаємо 21 травня, vogue.ua зустрівся зі стилісткою Надією Шаповал, дизайнеркою Ольгою Навроцькою та художницею Марією Шубіною, які розповіли нам про улюблені речі в їхньому гардеробі — українські вишиванки.
Я не велика шанувальниця національного одягу, але обожнюю антикварні ринки в усіх їхніх проявах. Тому для мене вишиванки — це насамперед антикваріат. Так, вони старі, але зроблені вручну, домоткані й чудової якості. До того ж я завжди їх "тюнінгую" — не можу без цього.
Більшість моїх вишиванок я переробляла під себе, якщо була змога. Ось, наприклад, ці чотири сорочки були в оригіналі білими й набагато довшими. Я сама їх фарбувала — виварювала в анілінових барвниках, зміцнювала шипи, вкорочувала, робила кишені. До слова, кишені — обов’язковий елемент, іноді навіть роблю нагрудні. Шипи — це певний оберіг, як і візерунки, які вишивають на сорочках. Вони символізують якусь агресію й захист — те, без чого неможливий наш світ. Таких вишиванок точно ніхто не має.
Найчастіше я купую вишиванки на блошиних ринках, Андріївському узвозі або антикварних ятках. Чесно, не можу зупинитися. У мене є набір ознак, за якими я вибираю. Наприклад, я не люблю дуже перевантажені й завжди звертаю увагу на гарні стовпчики й ришельє. Попри те, що я перефарбовую їх, моя улюблена вишиванка — біла, яка асоціюється з абсолютною чистотою. Гадаю, це дуже вишукано.
Для мене купівля вишиванок — дуже спонтанна історія. Головне, щоб вона мені подобалася. Оскільки я не заглиблююсь у тему їхнього створення, мій вибір часто ґрунтується на естетичних уподобаннях. Єдине, мені дуже подобається карпатська вишивка бісером. Таку я б точно хотіла до своєї колекції.
У мене дуже багато речей Віти Кін. Я вважаю, що її речі надзвичайно практичні й універсальні, легкі та комфортні. Коли не знаю, що вдягнути, чи немає часу створювати образ, то, безсумнівно, вибираю щось з її асортименту. До того ж я виходила заміж у сукні Vita Kin. Так сталося, що за два тижні до весілля в мене нічого не було. Віта показала мені цю вишиванку і я зрозуміла, що вона ідеальна. Віта взагалі дуже важлива людина в моєму житті, тому для мене вийти заміж в її сукні було великою честю.
Для мене вишиванка — це дуже практична річ. Наприклад, я їх постійно ношу, коли перебуваю в будинку в Греції. Нині переважно створюють дуже поганий одяг, тому я вважаю, що краще замість всієї цієї безформної китайської маси носити вишиванку. По-перше, вони набагато гарніші; по-друге, вони допомагають сформувати смак, естетику, любов до кольору.
Через те, що в мені дуже мало української крові, мій шлях до самоідентифікації був досить довгим. Звісно, завжди були якісь паростки й відчуття. Так, наприклад, 2012 року я зробила колекцію Navro Inspired by Ukraine, яка була втіленням моїх асоціацій, пов’язаних з країною. Кілька років тому я почала неабияк цікавитися національною культурою: щось дивитися, читати, подорожувати. І зрозуміла, що за відчуттями я — справжня українка. І я цим неймовірно пишаюся.
Любов до вишиванок стала частиною цієї самоідентифікації. Мені цікаво дізнаватися їхню історію, копати глибше, розумітися на символіці й алюзіях. Наші предки вкладали в створення цих речей глибокий сенс. Візерунки символізували добро, розвиток, позитив і захист. У зв'язку із цим у мене виникла ідея зробити капсульну колекцію, куди я хочу закодувати весь сакральний сенс, який пізнала, коли вивчала міфологію та історію нашої країни.
Свої улюблені вишиванки я купила на Андріївському узвозі. Мені в них подобається все: і той факт, що це все вручну шили й розшивали, матеріал, кольори ниток, те, який вигляд вони мають. Коли я їх одягаю, почуваюся повноцінною людиною. Я дуже рада, що тепер всі почали активно цікавитися національним одягом і робити це свідомо. Це не мейнстрим — це внутрішня потреба.