Мартін Маржела вписав своє ім'я в історію моди 1989 року колекцією, яка кинула виклик тому, що називають розкішшю. Його ідеї із застосуванням технік деконструкції, переробки та необроблених країв у розумній і витонченій манері викликали шок й інтригу. Маржела відмовився від культури ЗМІ: майже ніколи не фотографувався і не давав інтерв'ю. За іронією долі, чим відомішою ставала лінія, тим більше дизайнер продовжував заглиблювався в філософію анонімності, аж поки не зник за лейблом.
"Ми впевнені, що те, який вигляд має Мартін Маржела, ніяк не пов'язане з робочим процесом. Нам хочеться, щоб люди сприймали речі через призму власного смаку і стилю, а не як враження від персони або групи осіб, які їх створюють" – одна з важливих філософських догм модного Дому. За роки творчої діяльності Маржела встиг створити 23 лінії одягу, ароматів, предметів для дому, а також дати друге дихання Hermès, випустити кілька книг і увійти в історію, як один з останніх геніїв моди. У день народження Мартіна Маржели Vogue UA згадує культові символи бренду.
Без обличчя
Tabi boots
1984 року Мартін Маржела зайшов в маленький концептуальний магазин і представив невелику партію табі її власникам. Взуття розкупили в одну мить, а першим покупцем стала Анн Демельмейстер. "Моє натхнення було дуже "академічне" в той час, – пізніше пояснював Маржела в одному зі своїх рідкісних інтерв'ю. – У мене на думці було щось британське, з 1900-х. Маскулінна модель на жіночій колодці з високим каблуком має кремезний вигляд фронтально і вузький зі сторони. Шкіра, крій та оздоблення були традиційними для чоловічого взуття".
Форма черевик апелює до традиційного взуття японських робітників ХХ століття. На своєму першому показі Maison Martin Margiela весна-літо 1989, дизайнер покрив підошви табі червоною фарбою, тому кожна модель залишала за собою криваві сліди. Відбиток увійшов в історію як один з найбільш впізнаваних.
Зруйнувати, щоб створити
Презентація колекції весна-літо 1990 шокувала. Покинутий дитячий майданчик на околиці Парижа, моделі спотикалися на саморобному подіумі, в перших рядах дуріли місцеві малюки, які також малювали запрошення. Але публіка не могла відвести погляд саме від колекції: серед незвичайного крою піджаків і напівзруйнованих суконь були майже вікторіанські силуети, пластик, розірвані рукави і зістарені тканини. Пресі довелося вдатися до нового терміну – "деконструкція", яку сам дизайнер всіляко заперечував. Його метою було не руйнування, а реструктуризація. Маржелу вдалося не тільки розібрати одяг на частини і дати йому нове життя – він зробив щось схоже і з самою індустрією моди.
"Мене так вразило все побачене, що я почав плакати. Мені було так соромно. Я подумав: "О Боже, подивися на землю, всі зрозуміють, що ти плачеш, як нерозумно плакати на модному показі!". Потім я озирнувся – половина глядачів плакала. ... Цей показ – причина, завдяки якій я став дизайнером ", – згадував в інтерв'ю Business оf Fashion Раф Сімонс. Багато моделей з культового показу були переосмислені Маржелом і з'явилися в наступних його колекціях. Наприклад, "незавершений" піджак і взуття табі різноманітної форми.
Фетиш
Матеріали і техніки, які використовував Маржела, часто були фетишистські за своїм початковим значенням. Маржела, що так відчуває сенс одягу, рятував старі вбрання від їх первісного змісту і наділяв новим, наче перші мисливці.
Окрім цього, у кожній колекції Maison Margiela присутня тонка сексуальна гра: ідеальний крій, тому тканина щільно прилягає до шкіри, ілюзорна крихкість вбрання на непомітних швах, оголені плечі з прихованим обличчям. Не менше, ніж сам одяг, Маржела цікавили відчуття жінок, що його носять. Моделі зізнавалися, що якщо комусь не подобалася річ, її відразу ж замінювали на іншу, а за лаштунками завжди була присутня масажистка. "Він хотів, щоб ми були собою", – згадує модель Христина де Конінк.
Вічність
Повага Маржела до історії проявляється і в його лінії Replica, зашифрованій під кодовим номером 4. У кожному сезоні є річ, зроблена за образом і подобою іконічної моделі з минулого, але з сучасних матеріалів. До речі додається опис моделі і її походження.
Ще одна спроба зробити позачасовий одяг – виставка "9/4/1615" в Museum Boijmans Van Beuningen. Одяг з його минулих 18 колекцій, повних історичних референсів, вимочили в живильному для бактерій розчині. Протягом чотирьох днів біла тканина покрилася різнобарвними шарами цвілі і дріжджових грибів. Так новий одяг постарів, переробка відбулась сама по собі, а дата виробництва стала формальністю.