"Кутюр'є" – перша в Британії сольна виставка Аззедіна Алаї, відкривається в лондонському Музеї дизайну 15 травня. 60 кутюрних образів для неї дизайнер встиг вибрати особисто, а наприкінці минулого року, незадовго до своєї смерті, дав останнє інтерв'ю редактору The Business of Fashion, Тіму Бланксу.
За тиждень до смерті, в листопаді 2017 року, Аззедін Алая подзвонив своїй подрузі Латіфe, у якої у віці 95 років недавно помер чоловік. "Аззедін, ніхто з нас не молодіє, – сказала тоді Латіфа, – ми всі скоро будемо там". "Давайте як-небудь без мене, – за словами друга сім'ї, який розповів мені цю історію, відповів Алая. – У мене ще тут повно справ". Хоч йому і виповнилося 82, все життя дизайнера було настільки неймовірним, що нікому й на думку не спадало, що всього через пару днів його не стане.
Раптова смерть як іронія долі. Всього за пару місяців до цього мене запитали, у кого зі світу моди я хотів би взяти інтерв'ю. "Алая", – з ходу відповів я. І моє прохання було почуте. Зі мною зв'язалися з британського Vogue з пропозицією написати статтю про Аззедіна і його багаторічну дружбу з Наомі Кемпбелл – вони були настільки близькими, що Наомі навіть називала його "папá". Мені треба було зустрітися з ними вдома у дизайнера в його паризькій квартирі на рю де Муссі. Тут, на площі 1 300 кв. м, містився весь його світ: квартира, ательє, шоурум і магазин. Тут же Алая відкрив власний готель всього на три номери, а також галерею. Але найголовніше – мені випав шанс заглянути в святе святих, на кухню дизайнера.
Про цю кухню я чув ще з кінця 1980-х, коли тільки-тільки почав відкривати для себе паризькі покази: довгі обіди, пізні вечері, якими він пригощав близьких друзів і рідкісних щасливчиків. Ці домашні посиденьки набули майже міфічного статусу: сюди стікалася вся еліта світу моди. Алая в незмінно чорній, з китайської бавовни, піжамі, разом зі своїм кухарем Сумаром, що працював у нього довгі роки, орудував каструлями і сковорідками, чаклував над стравами, які, зважаючи на відгуки очевидців, були божественними в своїй простоті. Зв'язок між гостинною натурою Аззедіна і неймовірними вбраннями, які він створював для клієнтів, готових заради нього і в вогонь, і в воду, був очевидним: чуттєвість, непереборне бажання підкорювати, гостре відчуття насолоди життям, якими були просякнуті і його страви, і його моделі , – і прагнення розділити все це з іншими.
Це було частиною його натури. Якщо вам доводилося спілкуватися з тунісцями, ви знаєте, що гостинність у них в крові. Дитинство Аззедіна минуло в Тунісі – його виростила бабуся по материнській лінії, Мануба. Саме вона навчила його готувати. Сімейне благополуччя у них ототожнювалося з їжею. У той липневий вечір 1987 року, коли Наомі Кемпбелл познайомилася з дизайнером, її, 16-річну дівчину, що тільки прибула в Париж, обікрали – злодій забрав все: гроші, паспорт ... Алая нагодував її власноруч приготованою вечерею. "Я весь вечір мовчала, бо не знала французької", – згадує вона. По допомогу в перекладі вони подзвонили в Лондон її мамі. Аззедін пообіцяв Валері подбати про її доньку. І обіцянку дотримав, навіть коли Наомі опиралася його спробам припинити її підліткові витівки. "Я був у нестямі, коли вона втікала вночі в Les Bains Douches, прихопивши одяг з магазину внизу, – її кімната якраз перебувала над ним, – написав він мені. – І я вирушав на пошуки, щоб повернути її додому".
Після дня, проведеного з Аззедіном і Наомі на зйомках для Vogue, наше інтерв'ю з дизайнером, останнім в його житті, продовжилося вже по електронній пошті. Його давня соратниця і права рука, Каролін Фабр-Базен, дала мені зрозуміти, що це найбільш зручний спосіб спілкування для нього. Їх загальна з Наомі риса – небажання слідувати суворому графіку. Алая, як відомо, влаштовував покази, коли йому заманеться. Роками його вірні послідовники – клієнти, журналісти, байєри – приїжджали в Париж тільки заради нього, причому без найменшої гарантії побачити на подіумі щось нове. Не раз він обмежувався, наприклад, переробкою старих моделей для Barneys – свого найбільшого магазину в Америці. Ніхто не скаржився.
Алая завжди працював над естетикою своїх образів далеко від поглядів юрби. Зі своїми клієнтами різного віку, комплекцій і розмірів, він вибудовував особисті відносини. Так було завжди. Свою першу сукню він зшив з твіду в 15 років для подруги. Вона було настільки тісною, що друзям "доводилося ззаду підсаджувати її в автобус". Однак його перше ательє в крихітній квартирці на рю де Бельшас в Парижі пам'ятає і довгі пальта чоловічих силуетів, які він шив для Грети Гарбо. Ці два, здавалося б, абсолютно протилежні підходи і становили сутність стилю Аззедіна – нескінченну повагу і схиляння перед жіночністю у всіх її проявах. У 70-х він відточував свою майстерність: створював облягаючі костюми для дівчат з кабаре Crazy Horse.
Ми знову на кухні. На гостей чекають два накритих столи, заставлених численними пляшками з вином і водою – і стравами з їжею, яку з апетитом поглинають гості. У будинку панує хаос, але по-сімейному теплий. Племінник дизайнера Монтассор, вже 17 років працює з ним пліч-о-пліч, – душа компанії. Під час зйомки я спостерігаю за Наомі і Аззедіном – в обох в очах лукавий вогник. "Я великий власник, – пізніше напише він мені в листі. – І Наомі теж. І мені не чужі ревнощі. Тому що, коли любиш когось, без ревнощів не обійтися. Якщо не ревнуєш – значить, не любиш! А ще я впевнений, що не можна вимагати від людини змінитися. Ми повинні поважати індивідуальність кожного. Іноді навіть варто самим змінюватися, щоб краще взаємодіяти з іншими. Можливо, через наші відмінності ми зможемо дізнатися щось нове про самих себе".
Такою була коротка розповідь Алаї про себе, останнє його публічне інтерв'ю. Ті, хто знав дизайнера найкраще, назавжди запам'ятають його як чуйного, небайдужого, незвичайного чоловіка. Таким він і залишиться в їх спогадах – над роботою до пізньої ночі в майстерні над новими силуетами з горілкою і музикою єгипетської співачки Умм Кульсум. І завжди готовий гайнути на кухню, щоб пригостити друзів.
Фото: Peter Lindberg; Image part of Alec Soth Paris Minesota project; Carla Sozzani & Azzedine Alaia, 2007; 'Christy Turlington in Azzedine Alaia' by Arthur Elgort, 1987; Fashion designer Azzedine Alaia holding his two Yorkshire terriers, Patapouf and Wabo, walking in Paris street with model Frederique who wears one of his creations, a black leather zippered dress, by Arthur Elgort, 1986; Arthur Elgort photograph of Naomi Campbell and Azzedine Alaia, 1987; Azzedine Alaia, Tati Collection Spring Summer 1991 by Ellen von Unwerth