Засновники українського бренду Gunia Project надихаються народною культурою і мріють про власну лабораторію відродження ремесел.
"Це бренд-проєкт", – каже креативна директорка Наталя Каменська про Gunia Project, який експериментує з різними продуктами: є лінії виробів зі скла і кераміки, шовкових хусток, свічок і навіть прикрас – все, що поняття les arts décoratifs включає. Бренд стартував 2016 року з лінії гуцульських тканих шуб – гунь. Від них і отримав свою назву. Шуби Наталя Каменська створювала разом з Надією Пожарською: їх представили після подорожі до Карпат, де на Гуцульщині досі збереглися ручні верстати для ткацтва і дерев'яні купальні-валила, в яких перуть готове полотно з овечої вовни.
Рік по тому в Gunia Project з'явилася лінія хустин, яку Наталя робила вже разом з Машею Гаврилюк – в такому складі бренд працює дотепер. Принти на шовку обіграли орнаментами рушників XIX століття, вишитих монахинями в вотчині українського козацтва – Чигиринському районі Черкащини. Рушники Каменська вивчала в архівах Музею Івана Гончара: для розкручування музейного Instagram робила два анімаційні ролики, в яких головними героями були наївні персонажі з рушників. Не змогла їх облишити й після складання відео показала Маші – так фрагменти орнаментів опинилися на шовкових хустках.
2018 року натхненні курсом Олександри Сторчай про історію традиційного костюма, що проводили від Музею Івана Гончара, Каменська та Гаврилюк представили лінію плащів і блузок, прикрашених ручним шиттям та принтами. Хітом Instagram стали бавовняні блузки з пелеринами і приспущеними рукавами, зібраними гофрованою брижею по окату, як на буденній жіночій сукні, які носили в Центральній Україні в кінці XIX століття.
2019 року Gunia Project у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва представив лінію посуду і аксесуарів зі скла і кераміки. На тарілках красувалися обличчя ангелів і святих – як на буковинських іконах, написаних на склі. Вази і підсвічники з гутного скла прикрасили кольоровими пташками. На основі цієї колекції з'явилася великодня лінія. "Після презентації гончарної колекції до Великодня ми отримали багато відгуків про наші речі. Їх дарують близьким або купують собі напередодні свята, щоб потім користуватися регулярно", – розповідає Маша Гаврилюк.
Для учасників Gunia Project цінність їхньої роботи пов'язана не лише з вивченням ремісничих процесів, але і з пошуком майстрів – як самоуків, так і професіоналів. Для розвитку "скляної" лінії Каменська та Гаврилюк поїхали до Львівської національної академії мистецтв, аби знайти підрядників для виготовлення своїх вигадливих підсвічників і ваз. На кафедрі художнього скла зустріли кількох ентузіастів з палаючими очима, які щиро раділи увазі київських дизайнерів, і дізналися багато невтішного: про занепад галузі, відсутність фінансування та нестачу охочих вчитися у майстрів поважного віку.
"У кераміці зараз усі захопилися створенням нерівних чашок, які називають "вабі-сабі", але за цим часто ховається непрофесіоналізм", – журяться дизайнери, коли розповідають про плани запустити у виробництво лінію посуду з порцеляни, для якої шукають незалежних майстрів. "Нам потрібно знайти людей, – починає фразу Каменська, а Гаврилюк продовжує: Нам їх, мабуть, потрібно виростити".
Наталія показує горщик у намистинах – свого гончарного первістка, прикрашеного кульками по згину. На випал і глазурування віддала виріб майстрові. Той за своїм смаком покрив його ніжно-рожевою емаллю і горошини стали схожими на нитку великих перлів. "У процесі здається: можна придумати що завгодно. Зробимо коня скляного, просто зараз! А потім заглиблюєшся в деталі виробництва – і розумієш, скільки всього не можна зробити без знання тонкощів майстерності", – каже Маша. "Ті, хто працює вручну, живуть у своєму космосі", – додає Наталя – і мріє освоїти його з Gunia Project.
Текст: Тетяна Соловей