"Культура, дизайн, арт, перформанс — парфуми об’єднують усе це", — каже Тома дю Пре де Сен Мор, креативний директор парфумерно-косметичного та ювелірно-годинникового напрямів Chanel. Виставка Le Grand Numéro De Chanel у Парижі під його кураторством — найяскравіший тому приклад.
Текст: Альона Пономаренко
Good things are meant to invite for better things ("Гарні речі мають бути початком ще кращих") — сміється Тома дю Пре де Сен Мор у відповідь на моє обурення тим, що ця розкішна виставка, яку відкрили лише в грудні, завершить свою роботу вже 9 січня.
Le Grand Numéro De Chanel справді вражає: за обсягом ідей, інвестицій, фантазії, креативу й кураторського підходу це безпрецедентне явище. Проте, певно, Тома має рацію: що плиннішим є все хороше, то гостріше відчувається й має всі шанси ввійти в історію. А що може бути швидкоплиннішим за парфуми? — проте ефемерний, здавалося б, Chanel №5 щойно відсвяткував уже сто років — і став частиною культурного надбання Франції.
Це одна з причин, чому для Тома було важливо, щоб вхід на виставку був вільним для всіх: доступ до культурної спадщини не має бути обмеженим. Звісно, це також щось із гатунку різдвяних див. І одночасно — запрошення до велетенського світу парфумів для всіх і для кожного.
"Ви могли бачити рекламу парфумів Chanel у журналі, потім в інстаграмі, потім — десь у крамниці. Складно повністю зануритися в силу й красу ароматів через такий уривчастий досвід, тому виставка мала на меті зібрати до купи все, що існує навколо них", — каже Тома.
Він вірить, що сила й магія парфуму не обмежуються територією одного лише нюху. Мають значення назва, певний спосіб життя, легенди навколо тощо. "Коли ви знаєте історію, що стоїть за парфумом, то відчуваєте його геть по-іншому. Вдихати аромат на тлі гарного фільму про нього або поспіхом нюхати його з блотера десь у Sephora — це геть різний досвід".
Про креативний процес
Підготовка виставки тривала весь рік. Це довго в загальноприйнятому сенсі, проте з огляду на об’єм проведених робіт, — неймовірно швидко. Адже креаторам вдалося створити цілий всесвіт десь на перетині перформансів, циркового й театрального мистецтва, дослідництва та імерсивного досвіду.
Ми говоримо про те, чому для виставки вибрали саме такий формат, з усіма атрибутами дійства. "Габрієль Шанель перетворилася на Коко Шанель саме на сцені, коли виконувала свої пісенні номери в 1907, — пояснює Тома. — Вона вибрала собі роль, яку хотіла грати. Тому ідея перформансу з’явилася відразу. Потім я, звісно, подумав про №5, що став несподіванкою й випередив аромати світу — наче нова зірка у виставі, що повністю змінила хід подій". Тоді він і вирішив, що це має бути не виставка, а вистава.
"Подобається вам чи ні, але тільки ваше бажання визначає все ваше життя", — додає Тома. Цю фразу хочеться закарбувати в пам'яті.
Про ролі та вплив ароматів
"Щодня ми граємо головну роль у своєму житті, і парфум — частина цієї ролі, яку людина обирає — свідомо чи ні", — каже Тома. Він вважає, що Коко Шанель була першою, хто зробив парфум своїм спільником, другом, зброєю, щоб іти у світ та обирати бути тим, ким хочеш. Сьогодні цей підхід поділяють мільйони.
"Скільки людей повертається додому, якщо забули нанести парфум! Адже парфум — набагато більше, ніж просто запах. У ньому не просто тисячі квітів, а ще й тисячі обіцянок, тисячі способів бути тим, ким хочеться, тисячі майбутніх зустрічей".
З цим важко сперечатися, адже носити, до прикладу, Coco Mademoiselle — це зовсім не те, що носити Chance. Це два різні виміри, кожен — зі своїми правилами, атрибутами, кодами тощо. Це легко відчути в захопливій подорожі виставкою: так, на території Chance розвернули веселе казино з фішками й призами (і шанси виграти призи дуже високі); а на території Coco Mademoiselle — таємнича, загадкова атмосфера й розкішне шпіонське вбрання, наче з фільмів про 007.
Про інтуїцію та інсайти
Тома каже, що на виставці немає жодного сенсу дотримувати якогось плану: набагато краще віддатися власній інтуїції. Це невимушена, неспланована подорож, скерована емоціями. Дуже в стилі Chanel, — говорить він.
Я розпитую про інсайти, що траплялися під час роботи над виставкою, та жартома перепитую, чи не являлася йому Коко Шанель уві сні. Тома підтримує гру та округлює очі: "То був би, певно, нічний жах!" — маючи на увазі, очевидно, вимогливість Мадемуазель та її складний характер. "А якщо серйозно: час від часу я подумки запитував себе: „А як би їй сподобалося це чи це? Чи схвалила б вона? А що, якби вона просто взяла й завітала сюди сама?" — І така: ‘Негайно приведіть мені того, хто все це наробив! Покажіть мені цю людину! Де він?!’"
Днем раніше на виставку завітала Клод Деле, авторка книжок про Мадемуазель та її близька подруга, остання з живих друзів Коко Шанель, яка знала про неї все. "Це було одночасно зворушливо й бентежно", — зізнається Тома. Вони багато говорили, зокрема й про парфуми, і Тома висловив цю популярну думку, що, мовляв, №5 потребує певної зрілості. На що Клод сказала: "Ні, ви що, №5 — аромат юності". "І я усвідомив: Шанель винайшла №5 у свої 28, це справді був аромат її молодості", — ошелешено мовив де Сен-Мор.
До речі, наприкінці візиту Клод сказала: "О, Габрієль була б у захваті". Кращого компліменту годі й сподіватися.
Про забобони та магію
Виставка насичена символами: лев на удачу, гральні карти, щасливі числа мадемуазель тощо. Адже відомо, що дизайнерка вірила в прикмети. Мені цікаво, чи забобонний сам Тома. Він одразу чесно зізнається, що так. "Страшенно, неймовірно забобонний. Вірю в прикмети — здебільшого в погані. Тож коли я за столом попрошу вас передати соус, і ви просто простягнете його з рук у руки, я чекатиму вічність, поки ви не поставите його на стіл. Якщо, не доведи господи, хтось покладе шляпу на ліжко, я на те ліжко не ляжу. Боронь боже, відкривати при мені парасольку в домі. Проте я легко можу пройти під драбиною, вірю в знаки й не маю жодних упереджень щодо цифри 13". Він вірить у магію чисел ("вони не загрожують небезпекою, а радше дають шанс").
Тома каже, що певною мірою в цій виставці є магія. "Ми живемо у світі, де все можна пояснити, раціоналізувати, розкласти по поличках, класифікувати. Але ж це так нудно. Якщо все можна передбачити, то життя втрачає цікавість. Але воно прекрасне, якщо ти багато що не здатен пояснити, якщо воно насичене сюрпризами". Тут, на виставці, відвідувачів справді чекає багато сюрпризів: вгадати, як розвиватимуться події, нереально. І в цьому є те, що дає надію: життя сповнене цікавих поворотів.
Про улюблені куточки виставки
"Я люблю центральну зону з картами, бо сам люблю грати — рамі, бридж, — це очищує розум, — зізнається Тома. — Мені подобається зона „ексклюзивів" — де все теж влаштовано за принципами театрального мистецтва".
Але особливі почуття він має до зони №5, де можна отримати повне уявлення про історичний період, коли створювався №5, та зрозуміти, як він став квінтесенцією естетики CHANEL, побачити ці велетенські флакони з кришталю Baccarat, яких усього кілька у світі.
"Ось ви бачите легендарні сукні, в яких знімалися Ніколь Кідман та Маріон Котіяр у фільмах, присвячених №5, ось ви чуєте голос Мерилін… Це цілий континент".
Про силу уяви та гри
Виставка сповнена любові до життя та якогось доброго почуття гумору. "Так, — погоджується Тома. — Адже завжди краще увиразнювати добрі сторони людини, ніж давити на слабкості. Заохочувати любити себе, відкривати щось цікаве й веселе. Пам’ятаю, хтось казав: "Chanel — такий видатний дім, ви впевнені, що треба робити цю виставку такою інтерактивною й театрально-цирковою?". Але я впевнений, що лише Chanel може дозволити собі таке — і водночас лише підсилити позиції Дому. Тому що культура має жити, грати, надихати".
Цієї зими він дивився балет "Play" ("Гра") Олександра Екмана (видатний швецький хореограф та артист балету. — Ред.), і головним питанням, навколо якого все крутилося, було те, коли ми, дорослі, втрачаємо здатність грати й бавитися, як діти, в який момент нашого дорослішання це трапляється, чому ми починаємо боятися грати. "Думаю, це дуже важливе питання", — зауважує креативний директор великого Дому.
Він по-справжньому тішиться, що виставка буде цікавою і дорослим, і дітям. "Вчора гостями виставки були знаменитості, графік був розписаний, але ми всюди спізнювалися — все тому, що всіх захопила гра, ніхто не хотів закінчувати", — каже він, і його емоції заразливі.
Я легко погоджуюся з думкою про те, що найкращий спогад, найліпший сувенір з виставки — це досвід, який можна пережити тут.
Про легенди й міфи навколо парфумів Chanel
Міфів навколо Chanel — безліч. Наприклад, про альдегіди, що їх уперше використав парфумер Ернест Бо у формулі №5. Або про те, що парфумер представив кілька флаконів, і мадемуазель вибрала один під номером 5. "Але хто може підтвердити, що саме так усе й було? — Ніхто цього не бачив на власні очі, окрім мадемуазель і парфумера", — каже Тома.
І додає, що насправді в той день вона вибрала два аромати, а не один: №5 та №22, просто вирішила запустити №5 першим. "Хто знає, як склалася б історія Дому, якщо першим би випустили №22, — каже Тома. — Але кого ти вже перепитаєш — це залишиться легендою".
Він згадує ще одну легенду — про американських військових, які після Другої світової масово скуповували №5 на подарунок коханим. "Мадемуазель була надто розумна, і, можливо, вона не продавала, а роздавала свій парфум американцям?" — підвішує запитання Тома. Хай там як, по обидва боки океану №5 лишається найупізнаванішим ароматом усіх часів.
"Загадка й недосказаність творять легенду, — додає він. — Якби все було розгадано й розкладено по поличках, життя не було б таким цікавим".