1 квітня Дмитру Монатіку виповнилося 35 років, десять з яких він на сцені. Ми дізналися, чого вартував артистові цей шлях
"Коли виросту, хочу бути артистом, вивчати англійську мову і щоб мене всі любили". Саме про це з дитинства мріяв Дмитро Монатік — і навіть записав це в щоденнику, коли йому було десять років. Зворушливі подробиці з життя музиканта зовсім скоро дізнаються мільйони людей. Привід для зустрічі Vogue і MONATIK — 35-річчя Діми і приурочена до ювілею прем'єра документального фільму "Вічно танцююча людина" (реліз заплановано на 1 червня). У фільмі про Діму розповідають його найближчі люди: мама, бабуся, дружина (і за сумісництвом директорка MONATIK Corporation) Ірина, вчителі, друзі по луцькій брейк-данс-команді DBS Crew, з якої 15-річний Монатік вперше вийшов на сцену; колеги-музиканти — від Потапа до Юрія Бардаша.
"Вічно танцююча людина" — це історія про хлопця з Луцька, який приїздить до Києва, щоб стати артистом, п'ять років оббиває пороги і отримує відмови радіостанцій, а ще через п'ять — збирає стадіон на 60 тисяч глядачів (у червні 2019 року MONATIK став першим попартистом в Україні, якому це вдалося). Фільм вийде в широкий прокат в Україні, а також ведуться перемовини з Netflix — для Монатіка і його команди це дуже хвилююча прем'єра.
"Якби десять років тому мені, хлопцеві, який сідав у маршрутку Луцьк – Київ, сказали, що я зберу стадіон, я б відповів: "Та ладно!" — зізнається Діма. — Ні за що не повірив би в це. А тепер хочу поділитися своєю історією. Раптом фільм надихне когось на звершення, які здаються неможливими?" Ми сидимо з Дімою в кав’ярні Jacuzzi на Великій Житомирській, за два кроки від його музичної студії. Через столик обідають колеги Діми, його співавтори Антон Чілібі і Сергій Єременко, з якими Монатік написав свої гіти — від "Кружляє" до "ВЕЧЕРіНОЧКА", і Крістіна Шоміна, піар-менеджерка MONATIK Corporation. Монатік п'є капучино, від його плаща Burberry пахне парфумами Paco Rabanne Invictus Aqua і цигарками.
2020-й рік, попри всі складнощі, був одним із найбільш насичених у кар'єрі Монатіка. Навесні він запустив власний лейбл MONATIK Corporation, в якому наразі дві нові артистки: в минулому бек-вокалістка Діми і учасниця шоу "Голос країни" Lida Lee і 17-річна Ніно Басилая. Монатік говорить: не було кращого способу відволіктися від новин про пандемію, ніж запустити нову справу. "Ми розуміли, що нам хочеться ще. Ми не з тих, хто звик сидіти в зоні комфорту, нам подобається прокачувати себе і своїх співробітників. Коли, якщо не зараз, напружити себе новими справами і проєктами — щоб не зачахнути в думках про глобальне, які хочеш не хочеш приходять? Нові завдання добре відволікають від усесвітнього божевілля, що звалилося на нас як сніг на голову".
Упродовж року Монатік не давав концертів і не їздив на гастролі — і ця пауза дала йому можливість нарешті закінчити новий, четвертий за рахунком альбом. "Як би я не розповідав, що пишу тексти на ходу — на самокаті, в машині або літаку, насправді метушня творчості не допомагає. Щоб написати хороший куплет, мені потрібне розуміння, що поспішати не потрібно". До написання пісень Монатік ставиться з усією серйозністю і згадує, як десять років тому, коли він тільки переїхав до Києва і танцював у балеті в Наталії Могилевської, басист співачки сказав йому: важливіше, ніж репертуар, для артиста нічого немає. "І я подумав: пісні дорогі, буду писати сам. До того ж, хто краще за тебе розповість те, що ти відчуваєш? Пісня — як світлина: сьогодні з посмішкою, а завтра сумна, сьогодні чорно-біла, а завтра кольорова. Тексти завжди передають твій внутрішній стан".
35-річчя Дмитро Монатік зустрічає в бойовому настрої — записує новий альбом, а артистки його лейбла підкорюють країну. Поки ми готували це інтерв'ю, вийшов кліп Lida Lee "Зрозумій", за тиждень він набрав півтора мільйона переглядів на YouTube. Чи немає у музиканта, в добі якого, здається, куди більше, ніж 24 години, і який тепер відповідає ще за двох артисток, тривоги — щось не встигнути, пропустити?
"Тривога є, від неї нікуди не втечеш. Модний синдром FoMO мені знайомий. (Сміється). Такий потік інформації у тебе на долоні, що можна з’їхати з глузду: ми дивимося на стрічки інших людей і боїмося пропустити щось важливе. Я змушую себе перебудовуватися: замість того, щоб залипнути в Instagram, слухаю подкасти. Повідомлень мільйон, я просто їх усі вимкнув. Головне, я почав засинати без інтернету — перед сном ми з дітьми розповідаємо одне одному казки".
З Монатіком ми проводимо півдня: після інтерв'ю йдемо перепарковувати його джип, а потім вирушаємо в студію, де на Діму чекають музиканти. Це рідкісний випадок, коли людина і в офіційній розмові, і в неформальній обстановці тримається однаково: як із журналістом, так і з колегами Монатік привітний і відкритий. У спробі знайти що-небудь таке я навіть вивчала райдер артиста — і з’ясувала тільки, що він курить і на гастролях надає перевагу автомобілям не старше 2017 року. Почувши це, Діма регоче і каже, що не вірить в інститут зірок, а своїми головними поганими звичками називає куріння і любов до піци та бургерів. А ще любить витрачати гроші — наприклад, на мистецтво. Коли ми приходимо в студію, Діма з гордістю показує дві скульптури американського художника Kaws, мегапопулярного в модній індустрії — він робив колаборації з Comme des Garçons, Nike, Uniqlo, намалював обкладинку альбому для Каньє Веста. "Хтось хоче новий автомобіль, а я завжди хотів привести з Америки роботи Kaws, давно за ним полював".
Монатік жодного разу в житті не виходив на сцену в образі: "Наша професія і так непроста, а ще й брехати — неможливо. Я щиро отримую задоволення від сцени, уваги. Досі не можу повірити, що все це відбувається зі мною: я так довго до цього йшов — і нарешті хобі стало моєю професією. Якщо підходять по автограф — я щасливий: значить, я правильно роблю свою роботу. Я ж сам вибрав цей шлях. Буває, спускаєшся в Буковелі з гори, а тебе людина на сноуборді підрізає, щоб зробити фото — ну чому ні? Це не послуга з мого боку, навпаки, для мене це досягнення. Немає артиста без аудиторії".
Цей шлях артиста до своєї аудиторії показаний у фільмі "Вічно танцююча людина": перші в житті Монатіка гастролі в 15 років з брейк-данс-командою DBS Crew, переїзд до Києва, спроби потрапити на популярне талант-шоу "Фабрика зірок", перші відмови, безгрошів'я — словом, усе, через що потрібно пройти, щоб ще сильніше повірити в свою мрію.
Діма згадує, як школярем разом з друзями в секонд-хенді біля Луцького замку вишукував наймодніший в розумінні юних брейк-дансерів одяг: "Широкі штани Fishbone, перші кеди суперстари — раніше я переривав секонди, щоб купити їх за сім гривень, а сьогодні я амбасадор adidas в Україні. Звучить як казка, як історія Попелюшки. Але якщо копнути, ти розумієш, яка це величезна праця і скільки сил вкладено, щоб це почало працювати і кружляти. Це непростий шлях, але приголомшливо цікавий".
Текст: Дарія Слободяник
Фото: Lesha Lich
Стиль: Venya Brykalin
Зачіски: Yevgeniya Kozlova
Макіяж: Sveta Rymakova
Ассистент стиліста: Daria Bihun