"Свій головний іспит по бізнесу я склав — побудував систему, яка може працювати без мене". Про бізнес в умовах війни, свій шлях та омріяне майбутнє для України у проєкті "Успішні та незалежні by FOBERINI" розповів військовий та підприємець — Володимир Шевченко.
Ми знаємо вас як військового та власника мережі кав’ярень. Розкажіть, як починалась історія Veterano Coffee Kyiv?
Починалося з того, що я повернувся у 2016 році з АТО і бізнес, який у мене був до цього, остаточно розвалився. У мене не було нічого на той момент. Бувши у бізнесі все життя, я розумів, що треба відкривати щось нове. Ще перед АТО почав цікавитися ресторанно-барною сферою, тому хотів відкрити власний заклад. Проте згодом я зрозумів, що відкрити повноцінний заклад, як я розраховував, не вийде і потрібно зосередитись на чомусь, що я потягну. Мені випадково підвернулося місце під першу кав’ярню. Вона була максимально проста, формату coffee to go, і я сам почав там працювати. Так все і закрутилося. Але відкриваючи першу кав’ярню, я розумів, що це тільки етап на шляху до повноцінних закладів. Так воно і сталося. У 2020 році ми відкрили перший заклад і буквально за місяць до повномасштабного вторгнення — другий.
Як продовжує працювати ваш бізнес, поки ви на фронті?
Бізнесом займається дружина. Повернувшись у 2016 році з АТО, я чітко розумів, що нас очікує велика війна, врешті-решт я повернусь до лав ЗСУ і треба, щоб бізнесом хтось керував. Тому всі ці роки я готував її. А взагалі мережу запустила наша команда. Тому що дружина на деякий час все ж таки виїхала за кордон, а команда десь наприкінці березня почала відновлювати роботу мережі самостійно. На початок квітня всі локації працювали, і я цим дуже пишаюсь, у нас найкрутіша команда! Дружина повернулася в середині травня, підхопила керування і зараз у них все успішно виходить. Я задоволений. Свій головний іспит по бізнесу я склав — побудував систему, яка може працювати без мене.
Сьогодні ви відчуваєте себе більше підприємцем чи військовим?
З 24 лютого я не подивився жодного звіту — я повністю відключився від бізнесу. Не знаю, як можна ці речі поєднувати. Ти або воюєш, або займаєшся бізнесом. Мій фокус уваги зараз на всі 100% тільки на війні та несенні служби, я військовий. Але це не моя професія. Коли війна скінчиться, необхідну кількість часу, щоб передати знання і досвід, я проведу в армії. Проте точно не буду будувати в ній подальшу кар’єру та повернуся до цивільного життя. Але це буде потім.
На вашу думку, як цивільні можуть допомогти ветеранам війни адаптуватись у мирному середовищі?
Я гадаю, адаптація ветеранів буде складатися з двох етапів: в родині та в соціумі. Окремо треба буде працювати з членами родин, тому що до них повернуться інші, нові, а можливо, чужі люди, з якими треба навчитися знаходити спільну мову. І цим треба займатися вже зараз. Можливо, проводити семінари для членів родин, надавати пам’ятки, запускати штаб психологів, які будуть допомагати. Наскільки я знаю, такі проєкти зараз потроху просуваються. Якісь кроки відбуваються, але потрібен системний підхід. Це питання має вирішуватися на рівні держави.
Якщо брати соціум, то щонайменше має бути повага. Люди віддали роки свого життя, ризикуючи ним та втрачаючи своїх побратимів. Це, безумовно, відкладе свій відбиток на свідомості цих людей, і ми будемо потребувати принаймні поваги від оточуючих. В американському суспільстві є така фраза: "Thank you for your service", що означає "Дякую за вашу службу". Я хотів би, щоб і наше суспільство прийшло до цього.
Під час створення нашого проєкту ми були надзвичайно вражені вашими світлинами, які наче випромінюють світло. Що допомагає рухатися далі та зберігати світло всередині?
Мабуть, те, що я бачу кінцеву мету. Бачу, як це все має виглядати — наша країна, моя родина, моє оточення. Я максимально візуалізую це і прагну цього. Знаєте, як кажуть: "Бачу мету — не бачу перешкод". Якщо брати фізичний рівень, я не вживаю майже алкоголь, я не палю, намагаюся тренуватися, де тільки можливо. Було й таке, що тренувався за 500 метрів до ворожих позицій. Усе це допомагає зберігати голову ясною.
Ви пишете вірші, якими ділитесь у своїх соцмережах. Коли почали та що надихає на творчість?
Почав у 2015 році, коли потрапив на своє перше бойове завдання, у місто Авдіївку. Це мене сильно вразило і стало поштовхом. Я почав потроху писати і продовжував після повернення. Що надихає? Безумовно, війна дає дуже багато натхнення. Коли навколо тебе відбувається безліч подій, емоцій, ситуацій, в які навіть неможливо повірити. Стільки, скільки я написав за останній рік, я не писав ніколи.
Моя армія
Моя армія варить каву та слухає джаз.
Танцює танго та сальсу, а іноді вальс.
Моя армія читає Біблію та робить намаз.
Її благають дати автографи Тор та навіть Марс!
Моя армія пише вірші та малює гуашшю.
Вона одразу відчуває, хто є свій, а хто точно не з наших.
Моя армія багато жартує, сміється та майже не плаче.
Лише інколи, тихо, вночі, коли за обрій йдуть ті, що наші.
Моя армія складається з тисячі різних історій,
Вони з'являються від вітру війни, як хвилі на морі.
Вона їх згадує, коли закурить – в перервах між боєм.
Дві, три коротких затяжки – та знов вертає до строю.
Моя армія ніколи не спить та завжди на варті.
Вона не вірить гучним словам — вони геть нічого не варті.
Вона сумує за домом та робить собі дім усюди.
Моя армія — то є найкращі на світі люди.
Володимир Шевченко (19.06.2022)
Український народ має багату історію, а наша культура дійсно унікальна. Чи підтримуються у вашій родині традиції?
Я вважаю, що українці — це нація з дуже сильною орієнтацією на родину, на проведення максимально часу з дітьми, з близькими. Це, безумовно, червоною ниткою проходить у нашій родині. Наша традиція — це родина. Це наша сила, наше коріння.
Наскільки нам відомо, у вас історична освіта. Ви добре розумієтеся на подіях минулого. А про яке майбутнє ви мрієте для України? Яку б історію ви хотіли для наших нащадків?
Сильна країна, яка усвідомлює своє місце у сучасному світі, в якої немає ілюзій з приводу "братерства" з нашим сусідом. Країна, яка шанує свою історію, свою культуру і готова дати по зубах будь-якому загарбнику, який зазіхне на її кордони. Це те, про що я мрію. За таких умов я певен, що країна буде і економічно сильною, і соціальна складова буде на високому рівні. Тому що без усвідомлення себе як нації і розуміння, хто є хто навколо, все інше неможливо.
Інтерв’ю: Аліна Калита @linallita
Фото: Діана Устинова @diustinova