Без знання власних традицій немає майбутнього — ця істина особливо важлива для українців сьогодні, коли ми звертаємося до спадщини у пошуках відповідей та підтримки. До того ж самобутні українські звичаї залишаються потужним джерелом натхнення для сучасних дизайнерів та художників. Саме про це ми поговорили з нашими героями у спецпроєкті "Сила традицій", реалізованому разом із партнером — брендом Zacapa, корені якого сягають у 70-ті роки минулого століття.
Сьогоднішня наша героїня — Ірина Ковальчук, засновниця івент-агенції Ultra Promo та бренду текстилю OSELYA Home and Garden, яка запросила нас до своєї домівки, аби поділитися власними різдвяними традиціями.
Якщо ви коли-небудь потрапите на Різдво в гості до Ірини Ковальчук, то ви справжній щасливець або щасливиця. Це схоже на захопливу подорож, адже Ірині, добре знаній організаторці найгарніших світських вечорів столиці, блискуче вдається поєднати увагу до спадщини та любов до моди і мистецтва, до вишуканих сучасних речей.
Іра родом із Борислава на Львівщині — у неї вдома і досі зберігається скриня із вишитими її бабусею червоно-чорними рушниками, але поруч на стінах — роботи модних українських художників Іллі Чичкана та Маші Рєви. На столі, вкритому лляною скатертиною бренду OSELYA Home and Garden, що Іра заснувала рік тому, — кутя за рецептом мами, борщ із вушками та домашні мариновані гриби з Галичини, які Іра подає у вишуканому кришталевому посуді. Вона читає нам вірш поета Платона Воронька "Падав сніг на поріг" та згадує улюблені коляди, яким її навчила прабабуся. У цьому вся Ірина Ковальчук — вона вміє надихати.
"Я виросла на Львівщині, з мого вікна було видно Карпати. Традицій у нашій сім’ї дотримувалися дуже ретельно, а різдвяні і великодні були, мабуть, найважливішими", — розповідає Ірина. Вона ніжно згадує різдвяний ранок у дитинстві: прокидалася від звуків макогону, яким перетирали мак у макітрі. Це робив її дідусь, пізніше — батько та брат. Хоча Іра одразу ж зізнається, що все-таки улюбленим святом було Водохреща. "Перед святковою вечерю на Водохреща ми з татом ходили навколо хати по всіх чотирьох кутах з хлібиною, кропили хату свяченою водою і надкушували хлібину. Це нам, дітям, дуже подобалося, і ми з братом бігали за татом. Я донині це роблю вже у своєму будинку — виганяю всю нечисту силу".
На свята батьки Іри завжди колядували та робили вертеп, "хоча в радянські часи це було заборонено і навіть небезпечно — у батька були посади, мама працювала вчителькою в школі". "Ми всі з дитинства знали колядки, я і сьогодні їх добре пам’ятаю — "Бог предвічний народився", "Добрий вечір тобі, пане господарю" та багато інших. Я ще з прабабусею їх учила — я в цьому виросла, воно в мені органічно".
Так само з дитинства Ковальчук звикла до того, що Новий рік — це не свято, "це радянське надбання". "Подарунки на Новий рік ніхто не приносив — ми даруємо подарунки на Миколая, раніше це було 19 грудня, а тепер вже на 6 грудня, бо подарунки приносить саме Святий Миколай. Ялинку ставимо напередодні Миколая і виносимо вже після Водохреща, яке закінчує цикл зимових свят".
Ірина впевнена, що сьогодні ми мусимо говорити про традиції — тому що "це вирізняє нас серед інших". "Зараз я забрала маму з Галичини до себе зимувати, і ми з нею плануємо зняти серію красивих відео про те, як готуються традиційні святкові страви — різдвяні, великодні тощо. Це не просто контент для соцмереж — це те, що я хотіла би зберегти в своїй пам’яті, адже саме традиції визначають нас як народ".
Ті, хто хоч раз бував на святкових обідах у Іри, знають, що її велика пристрасть — сервірування столу. До цього вона ставиться як до мистецтва: каже, шкодує, що не вміє малювати, але любить розповідати історії, тому стіл — це її сцена, її театр. З любові до прикрашання дому народився і бренд OSELYA Home and Garden, ідея якого виникла ще під час пандемії, а реалізувалася вже у 2022 році. OSELYA Home and Garden — це бренд, що пропагує культуру вбрання для домівки та декорування на основі українських традицій. У колекції — передусім текстиль: серветки, підтарільники, чохли для столового приладдя, інтер’єрні подушки, — проте головну партію в цьому оркестрі виконує скатертина.
"Стіл у будь-якій оселі має магічне значення, він символізує достаток в родині. Сама назва походить від слова "стелити" — стародавнього звичаю стелити скатертину, або обрус, — вдається Іра до теорії. — Тому незастелений стіл традиційно вважався символом незаможної родини. Для мене скатертина на столі обов’язкова, я люблю драматичні прийоми — коли ми стелимо розкішну скатертину аж до підлоги. Але не всі таке люблять, тому дам пораду: обрус має звисати зі столу мінімум на 40 сантиметрів. Скатертина є ознакою естетичного побуту — ми купуємо одяг для себе, і я вважаю обов’язковим подбати про одяг і для свого дому".
Сьогодні, коли ми в гостях у Ірини, на її столі — лляна скатертина "Сонячний хрест" з вишитим сонцем. Форма хреста відсилає до хрестоподібного узору на старій подільській керамічній мисці, яка трапилась Ірині кілька років тому. Його Ковальчук згодом повторила на скатертині свого бренду — на пошану традицій Поділля.
У створенні колекції Ірина разом із майстрами передовсім шукає натхнення в українській культурі, надихаючись спадщиною з різних куточків країни — і Черкащини, де збереглися пам'ятки трипільської культури, і Гуцульщини, і Поділля, і Сокальщини. "У нас є колекція кераміки та текстилю з сокальськими символами, а в планах — колаборації з митцями усіх регіонів України. Мене загалом найбільше тішить українська кераміка, я часто надихаюся саме нею, її формами та узорами. Нещодавно ми почали робити наївні семисвічники у формі фантазійних тварин. Цьогоріч, звісно, зробили дракона. Вони перегукуються з наївними творами Марії Примаченко та інших художників цього напряму, додають казковості та драми, яку я так люблю". Ірина зауважує, що її цікавлять різні види мистецтва — і яворівська забавка, і косівські кахлі, і глинянський візерунковий текстиль, але працюючи зі спадщиною, вона завжди намагається "не запозичувати, а переосмислювати".
Тим, хто тільки починає досліджувати українські традиції, Іра радить подорожувати країною. "Приїздіть у Легедзине чи у Трипілля — там можна дізнатися про трипільську культуру. У Косів, чи Опішню, чи Гавареччину — побачити кераміку у музеях чи просто у майстернях ще живих майстрів. Обов’язково подивіться, як створюється чорнодимлена кераміка — це фантастичний досвід: як випалюється у печі, як її потім закладають у землю і щільно присипають, щоб не потрапляв кисень. На Гавареччині і сьогодні виготовляють чорний глиняний посуд. Недалеко від Гавареччини — чудесний Олеський замок, з прекрасною колекцією дерев'яних скульптур мого улюбленого Йогана-Георга Пінзеля. Слухайте лекції, читайте телеграм-канали —"back to the roots", "обранці духів", "гроби, гриби і дисертації", "фото забутих предків", слухайте подкасти (улюблений подкаст Ірини — "Пороблено". — Прим. авт.). Зараз вся інформація на поверхні, тільки простягніть руку".
Але головним у передачі традиції Іра вважає силу роду. Каже, що її дитинство у Бориславі було щасливим: "Мене дуже любили, і цю любов я відчуваю і сьогодні. Напевно, та сила роду, яка в мені живе, і дає мені натхнення робити те, що я роблю".
Режисерка: Anna Bugakova
Відеооператор: Dmytro Feschuk
Фото: Roman Muraviov
Стиль: Viktoria Filipova
Звукозапис: Mykhailo Naskalniy, Xenia Vynogradova