"Король кінка" і "35-міліметровий Маркіз де Сад" — схильність Гельмута Ньютона до гламуру і сексуальної розбещеності зробила його найвпливовішим модним фотографом ХХ століття.
Ньютон народився в 1920 році у заможній єврейській родині в Берліні. Будучи вихованим у ліберальних і привілейованих умовах, він познайомився з фотографією у 12-річному віці, після того, як батько купив йому першу камеру. Уже в 1938 році, після роботи з німецьким театральним фотографом Івою, яка просочила його любов'ю до голих жіночих форм, він утік з Німеччини в Сінгапур. Там Ньютон додав до сексу в список своїх інтересів гроші і гламур. Після життя плейбоя, яке він описав у своїй біографії, були п'ять років в австралійській армії, де він заснував свою першу фотостудію.
Техніки, які він розробив під наставництвом Іви, були революційними в Австралії, а його радикальний модерністський підхід допоміг йому завоювати репутацію фотографа, що працює у найбільш передових галузях. Невдовзі з'явилося австралійське видання Vogue, а його робота прикрасила сторінки журналу в 1956 році.
Бажаючи продовжити свою кар'єру і розвинути власний стиль, Ньютон уклав 12-місячний контракт з британським Vogue і переїхав до Англії в 1957 році. Йому було важко в Лондоні, і через 11 місяців він подав у відставку й виїхав до Парижа. Там він почав зосереджуватися на роботах таких художників, як Брассай, чиї світлини паризьких вуличних сцен і портрети багатих людей найбільше на нього вплинули.
Живучи у французькій столиці, він повільно, але надійно міняв свій стиль. Один з головних кроків, які він зробив — замінив пасивних, слухняних моделей ідеалістичним уявленням жіночності. Він хотів показати, що жінки на його світлинах контролюють ситуацію, використовуючи сексуальність як домінуючу силу. Ця нова методологія виявилася успішною, і невдовзі він почав працювати в кількох провідних виданнях, включаючи Jardin des Modes, Elle, Queen, Stern і Marie Claire.
Підхід Ньютона до роботи був цинічним, лаконічним і пристрасним водночас. Він був великим фанатом власних світлин і відстоював свій нещодавно розроблений метод. Робота, яку він створив, різко контрастувала з безневинними світлинами, які практикували його однолітки, і представляла новий погляд на жіноче тіло. Соціальні зміни, спричинені сексуальною революцією 1960-х років, ідеально відповідали його новому стилю, і ці роки були неймовірно важливим часом для його кар'єри.
Упродовж 1970-х років Ньютон постійно знаходив нові й захопливі способи святкування жіночої сексуальності, чим назавжди змінив модну фотографію. У 1980-х синонімом його фотографії стало ім'я Іва Сен-Лорана. Завдяки їхній дружбі Ньютону вдалося сфотографувати шикарний паризький стиль модного Дому, але при цьому поєднати його з вуличною фотографією кумира Брассая.
Вплив творчості Ньютона зробив його відомішим за більшість класиків того часу. Проте популярність Гельмута і його статус вказують на щось більше. Його світлини прекрасні, потужні і тривожні. Портрети елегантні і холодно відверті, а модна фотографія — незрозуміла драма. У його сценах є дотепність. Від більшості його модних світлин виникає відчуття, що він висміює саме поняття моди чи її марнославство. У його ретельно продуманих мізансценах незмінно присутня хитра провокація. Влада і секс, секс і влада, як секс дає могутність — це вічні нав'язливі ідеї Ньютона, які були невід'ємною частиною його роботи.
Сьогодні його комічний нігілізм став переважати в модній фотографії, а його колись екстремістське бачення розкоші та жорстокого шику — і, звісно ж, оголеної плоті — стало нормою: Ньютон на цілі десятиліття наперед передбачив нинішній потяг моди до багатства, сексу і надмірностей. Його здатність поєднувати гламур, еротизм і фантазію ніколи не була перевершена, попри незліченну кількість наслідувачів. Завдяки непохитному баченню, він домігся неймовірного успіху, а спадщина, яку він залишив, робить його одним з найкращих фотографів — модних чи інших — які коли-небудь жили.