Художники Маша Шубіна і Ілля Чичкан вирушили зимувати на Занзібар і прислали читачам Vogue UA лист з острова.
"Як з’ясувалося, ми оселилися в дивовижному місці... Це рибальське селище Бведжу на східному узбережжі Занзібару, і тут дуже велика амплітуда припливів і відливів. За висотою над рівнем моря різниця сягає чотирьох метрів, в лінійних одиницях це близько кілометра. Уявіть собі: десь двічі на добу берегова лінія віддаляється до горизонту, тому наш "будиночок біля моря" (точніше, вілла) іноді перетворюється на "будиночок за один кілометр від моря". Але, освоївши сучасні технології (додаток "припливи" в смартфоні), можна щохвилини розраховувати і планувати час для купання. Також, з огляду на близькість до екватора, необхідно звіряти UF індекс в додатку, адже похмура погода не гарантує доброзичливе сонце.
Цієї зими ми не мали великого вибору для тропічного відпочинку під пальмами: улюблена нами Індія закрита через локдаун, та й вона себе вичерпала, і у нас залишалися Домінікана, Занзібар, Мальдіви, Емірати. Мальдіви ніколи не приваблювали нас своєю надто вже навмисною усамітненістю, Домінікана уявлялася гіршим аналогом Мексики, де ми пробували більше місяця в цьому році, ОАЕ нагадують торговий центр на Окружній, а ось села Занзібару здалися найчеснішими в цьому списку. З огляду на те, що ми живемо на східному узбережжі острова, часто зустрічаємо світанок — близько шостої ранку. А в 20 хвилинах їзди від Бведжу є мис, куди їздимо проводжати день і дивитися на захід сонця.
Удень ми працюємо, засмагаємо, купаємося — живемо. Нам треба почуватися вдома скрізь, тому я завжди віддаю перевагу оренді будинків. Найкраща для нас сувенірна крамниця — там, де продають господарські товари і галантерею. Місцевий ринок також у списку найважливіших, і ми їдемо туди насамперед. Подорожуючи, намагаємося налагодити звичайне життя і облаштовуємо свій побут: до прикладу, в Індії завжди домовляємося про доставку буйволиного молока — зазвичай, нам його привозять уранці, коли ми ще спимо. На Занзібарі домовилися з місцевими, щоб вони поставляли нам яйця від домашніх качок. Побут налагоджений: якщо у торговця фруктами немає здачі, він віддасть її наступного дня свіжими авокадо. Все це нескладно, і саме це називається "зв'язками з громадськістю", а не те, як розуміє це поняття сучасний житель мегаполісу. Тут наше життя якесь простіше. У Києві є мить фальшивого поведінкового маневру: вона обумовлена нашим статусом, репутацією, очікуваннями від нас. На Занзібарі від нас ніхто нічого не чекає, тому випендрюємося ми набагато менше.
Наше селище — класичне риболовецьке село, тут немає нічого, крім океану, і нікого, крім рибалок і їхніх сімей. За кілометр від нас — популярний у туристів і любителів кайтсерфінгу курорт Паже. Саме тут зосереджене найкраще від цивілізації: пункт обміну валют, магазин алкогольних напоїв, поштова скринька, кіоск з продажу овочів, і навіть холодильник з зеленню (кінза, петрушка, порей), що на місцевому ринку рідкість і дефіцит. Але у нас в Бведжу свої принади: просто поруч з нашою віллою щодня, в залежності від графіка припливів, рибалки витягують з моря райських риб, восьминогів, кальмарів. Продають усе це за цілком адекватні гроші, і, боюся, нам вже буде важко вмовити себе на придбання морської риби в Україні, адже свіжіша, ніж на Занзібарі, лише жива риба.
Загалом, наше поселення на віллі спочатку передбачало сніданок і вечерю, приготовані шефом. Але ми любимо готувати самі, і часто це виходить краще, ніж у ресторанах, тому делікатно звели до мінімуму перебування сторонніх на нашій кухні. До того ж, треба зазначити, що кухня на Занзібарі — специфічна: все переважно пересолене і пересмажене. Мабуть, місцевим так простіше зберігати продукти. У всіх стравах дуже мало спецій, смаки прості — переважно це солоні страви, все. Зелені в нашому розумінні немає — листя салату нам вже почали снитися. Ромен, мангольд, шпинат — немає такого тут, але іноді в спеціальних місцях можна знайти порей, айсберг, фенхель... Якось навіть завезли артишок.
Зате на ринках багато авокадо — і воно чудове. — Готувати сиру рибу можна як завгодно: присмачити оливковою олією і чорним перцем — буде карпаччо; візьмете соєвий соус і васабі — отримаєте сашимі; ну а лимон і каперси — севіче готовий.
На Занзібарі ми нарешті навчилися готувати восьминога. Раніше, скільки не читали і не експериментували — бити / сушити / морозити / класти корки від вина у воду, — нічого не виходило. А тут нарешті освоїли рецепт. Записуйте. Це та база, яка може перетворитися на що завгодно. Додайте каррі з кокосовим молоком, або приготуйте восьминога на грилі і подавайте з овочами, чи зробіть пасту з ним. Такий напівфабрикат восьминога чудово зберігається в холодильнику кілька днів — просто залитий оливковою олією.
Як бачите, на Занзібарі ми не туристи — намагаємося тут жити і працювати, як зазвичай. Я працюю як архітектор над дизайн-проєктами — попри слабкий інтернет, виходить. Намагаюся чітко фіксувати час, відведений на роботу, інакше блаженний вакуум може настільки розгойдати лінь і неробство, що зібратися буде неможливо. Так само й Ілля: він малює і навіть примудряється продавати намальоване в Європу за налагодженими каналаим. Коли ми вже відлетіли, в Києві відкрився новий філіал "Хлібного", над дизайном якого я працювала. Проєкт завершувала звідси, віддалено. Бажання все контролювати невикорінене в мені, але я борюся з ним. Ми багато їздимо в Занзібарі, і я зрозуміла, що працювати в подорожах неможливо. Але працювати в затишку і комфорті в іншому середовищі — можливо. Тому, коли илануються переїзди і поїздки, я не намагаюся працювати на швидкості, коментувати запитання колег або давати технічні завдання підрядникам. Я чесно беру паузу — насолоджуюся миттю "тут і зараз", а потім повертаюся до робочих процесів.
Будь-яка поїздка завжди залишає свій слід. Навряд чи він буде виражений у повноцінній художній виставці, але впливатиме неодмінно: хай будуть то елементи декору, які ми потім впровадимо в якісь свої проєкти, поєднання кольорів чи просто нове бачення повсякденних речей. Мене надихає дизайн і текстиль: до прикладу, на Занзібарі дуже популярні тканини з набивним малюнком з дивовижними забарвленнями. Мені сподобалася бавовняна тканина з візерунками несподіваних кольорових поєднань — думаю спорудити якийсь одяг. А ще ми купили гральні карти із зображенням політичного лідера однієї з місцевих партій — непоганий передвиборчий агітаційний хід, так? Але ще краще — везіть і колекціонуйте враження, вони доречніші, ніж сувеніри.
портрет мавпи
На Занзібарі немаленькі відстані, тому іноді, щоб побачити якусь пам'ятку, потрібно їхати на байку або на авто дві години в один бік. Щодо мене, це не завжди варте зусиль — я за те, щоб подорожувати без надриву. Але якщо будете в столиці, Занзібарі, то їдьте в стару частину міста, Стоун Таун. У центрі є симпатичний готель Emerson — з рестораном в саду і ще одним на даху. Їжа тут не дуже, як і всюди, але саме місце атмосферне. З цікавих природних пам'яток на східному узбережжі є Kuza cave — гроти з кришталевими водоймами посеред джунглів. Якщо ви відвідували сеноти в Мексиці, то занзібарська версія здасться насмішкою, але якщо ще не бували в мексиканських печерах, то купання в цьому природному басейні всередині грота точно сподобається. Острівець Понгве на північному сході — однозначно кращий, ніж острів-ресторан The rock (візитівка Занзібарського узбережжя). Понгве — невеликий готельний комплекс: можна запланувати півдня і повалятися на пляжі на лежаках з виходом до води, а можна поїхати і з ночівлею. У Pongwe beach, до речі, непогане меню — морських їжаків подають з локальним джином на подушці з морських водоростей. Шість штук коштують всього 16 доларів.
необхідний мінімум для приємного перебування на Занзібарі
Але пам'ятайте, часто найяскравіші враження не залежать від пам'яток. Вони формуються нами — і нашим сприйняттям ситуації. Так що, якщо будете на Занзібарі, головне — enjoy!"