Знаменитий дизайнер взуття Крістіан Лубутен воліє мати вибір. Інакше, як пояснити наявність аж восьми резиденцій, між якими він курсує, як йому заманеться? Серед них — паризькі апартаменти; шато XIII століття у французькому департаменті Вандея, право на власність яким він розділив зі своїм бізнес-партнером Бруно Шамбелланом; будинок і дахабіє, двощогловий вітрильник в Єгипті в районі Луксора; квартира в Лос-Анджелесі; куточок бразильського раю в Ріо-де-Жанейро; напівзруйнований палац у сирійському Алеппо; комплекс пляжних будиночків у португальському Мелідеші на узбережжі Алентежу й вілла в історичному центрі Лісабона (ще одне спільне придбання з Шамбелланом), де ми зараз насолоджуємося м’ятним чаєм.
Дизайнер почав навідуватися до Португалії ще на початку 1980-х. Він хотів придбати квартиру, щоб було де зупинятися дорогою з Мелідеша в аеропорт Лісабона, але Шамбеллан всіляко відмовляв його від такої необдуманої купівлі. "Я завжди прислухаюся до порад Бруно: він набагато розумніший за мене. Тому від придбання квартири я відмовився, — згадує Лубутен. — А потім, через місяць, він знаходить цей будинок. Я вирішив, що він збожеволів: від квартири мене відрадив, а натомість пропонує купити цілий будинок? На що Бруно заявив: „Але він же такий симпатичний". І, звісно, мав рацію".
Слово "симпатичний" не передає всієї пишноти цього палацу. Триповерхова будівля в районі Алфама облицьована розписаною плиткою азулежу, що перетворила Лісабон на рай для інстаграмера. Звідси відкривається неймовірний краєвид на гирло річки Тежу. Палац збудували в XVI столітті, але Лісабонський землетрус 1755 року зрівняв його із землею. Руїни придбала португальська сім’я, яка згодом переселилася в Бразилію задля торгівлі цінними породами дерева. "Сам будинок збудований у традиційному стилі, але водночас створює відчуття багатоколірності, — розповідає Лубутен. — Він вирізняється на тлі всієї цієї маси темного португальського дерева. Кольори здаються більш живими й свіжими".
Коли Лубутен нарешті зважився на купівлю, будівля потребувала реставрації. За 2,5 роки перший поверх перетворили на сучасне житлове приміщення з усім потрібним; другий поверх заново обробили купленими в місцевих антикварів кахляними панелями часів Наполеона й стельовою ліпниною із сусіднього міста Кашкайш; спальні на третьому поверсі обладнали власними ванними й сучасною системою опалення.
Результат вражає епікурейською розкішшю. З передпокою гості підіймаються парадними сходами повз стіни, прикрашені фресками з тропічними мотивами болгарського художника Бориса Делчева.
Світло проникає всередину крізь яскраві скельця вітражів, освітлюючи смарагдову зелень, подібну до відбитків листя плюща, що залишилися на старій стіні. Звідси гості потрапляють в облицьовану кахлями бальну кімнату — майже порожню, за винятком обтягненого оксамитом будуарного диванчика, двох стільців в індо-португальському стилі, куплених на паризькому блошиному ринку, і кількох шаф з дрібничками: тубільним символом шлюбу, привезеним з Папуа Нової Гвінеї, колекцією розписаної синім китайської порцеляни і ящіркою з пап’є-маше. "Це зал для гостини", — пояснює Лубутен. Зовсім недавно тут минула вечеря при свічках на 80 гостей на пошану знаменитого fashion-критика Сьюзі Менкес. "Кімната так нагрілася через велику кількість свічок, що нам довелося відчинити всі вікна".
На окрему згадку заслуговують люстри. Близький друг Лубутена живе й працює в Мурано, що не могло не відбитися на інтер’єрі: екземпляри зі скла в химерних візерунках і грандіозні конструкції з підвісками колихаються під майстерно розмальованими стелями в усьому будинку. "Коли справа дійшла до стель, я подумав, що раз немає можливості їх заховати, потрібно виставити їх у гарному світлі, додавши кольору (карамельно-рожевого, фісташкового, рубінового) і позолоти, — розповідає Лубутен. — А коли стелі були готові, я вирішив для більшої помпезності замість французького кришталю повісити яскраві люстри. Чому б і ні?"
Стіни домашнього кінотеатру прикрашають сценки з індійського життя, а зі стелі звисає творіння з безліччю свічників, усі в морських мушлях. "Моя любов до люстр давно відома, — зітхає Лубутен. — Цю я купив багато років тому: натрапив на неї в Індії, але зроблено її у Франції. Донедавна вона припадала пилом, очікувала свого часу. На її складання пішло кілька тижнів". Його звичка до імпульсивних купівель разом з поглядом професіонала пояснює еклектичну суміш епох і стилів у всьому будинку.
У бібліотеці два пухнасті крісла Fritz Hansen прекрасно поєднується з індіанською лялькою качина і перуанською фігурою Христа XVII століття. У кімнаті, що отримала назву "порцелянова" через блідо-блакитну стелю, бронзовий єдиноріг Janine Janet сусідить зі скульптурним торсом з півдня Індії та індонезійською короною, яку Лубутен привіз з подорожі до буддистського храму Боробудур на острові Ява. З ними чудово гармонують мексиканський стіл 30-х років XX століття й два оббиті атласом крісла-діжки з Америки.
Для Лубутена, завзятого шанувальника аукціонів, немає більшого щастя, ніж виявити антикварну цінність, яку прогледіли інші шанувальники мистецтва. Його найкращий трофей на сьогодні — мармуровий столик авторства Жана-Шарля Моро в бібліотеці. Він навіть не здогадувався, що це оригінальний екземпляр, і ледь не погодився розрубати стіл надвоє, щоб його бойфренд, флорист Руй Фрейташ, міг підрізати на ньому квіти. "А потім один мій знайомий побачив його у дворі під дощем і обурився: "Та ви з глузду з’їхали! Це один з найбільш значущих столів у світі!". І тоді в мене сяйнула думка: він має рацію. Це ж оригінал".
Фото : FRANÇOIS HALARD. Текст: ЕЛЛІ ПІТ ЧЕР