Що таке посттравматичний стресовий розлад і як з ним жити

LIFE
21 червня 2021

Червень — місяць обізнаності про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Щоб знизити стигму навколо цього стану й підвищити обізнаність, Vogue ділиться особистими історіями чотирьох жінок з усього світу, які живуть з ПТСР багато років.

imagePhoto: ATELIER DORÉ/ TRUNK ARCHIVE

Коли тренерка з питань відновлення з Юти, США, Тіффані Денні, яка пережила домашнє насилля, виявила, що страждає на ПТСР, вона була збита з пантелику, адже пов’язувала цей стан тільки з такими екстремальними подіями, як війна. Але насправді психічний розлад може виникнути внаслідок будь-якого переживання або навіть спостереження за травматичним досвідом з боку, включно з дитячою травмою, фізичним і сексуальним насиллям, жорстоким поводженням, нещасним випадком або катастрофою. За словами психотерапевтки Наді Аддезі, ПТСР часто може зачіпати людей з досвідом психічних розладів або боротьби із залежністю від вживання психоактивних речовин і алкоголізмом. "Біологічні чинники також відіграють роль у розвитку й діагностиці ПТСР", — каже вона.

Наслідки ПТСР можуть бути виснажливими, негативно впливати на стосунки, кар’єру, сон, психічне здоров’я і здатність функціонувати день у день. У деяких випадках розлад призводив до самогубства. "Деякі люди живуть більшу частину життя із ПТСР, не усвідомлюючи, що він у них є", — пояснює Vogue Алекс Геррік, генеральний директор австралійської благодійної організації Fearless. Так було з Денні. "Багато хто помилково вважає, що, визнаючи наявність ПТСР, вони визнають власну слабкість".

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна четверта людина у світі має психічні чи неврологічні розлади, і приблизно кожні вісім зі ста осіб якоїсь миті свого життя стикаються з ПТСР, тому так важливо підвищувати поінформованість про цей стан. "Підвищення обізнаності допомагає демістифікувати ПТСР і спонукає тих, хто живе з розладом, отримувати доступ до лікування та підтримки у відкритий та інклюзивний спосіб", — каже Геррік. Червень — місяць обізнаності про посттравматичний стресовий розлад, що сприяє зниженню стигми й розповідає про методи боротьби з ПТСР. Щоб відзначити цю подію, Vogue ділиться особистими історіями чотирьох жінок, які розповіли про свій досвід життя з ПТСР.

1. Джен Саттерлі, 45 років, США

"Мені було 14 років, коли я потрапила до психолога після невдалої спроби самогубства. Аб’юз, з яким я стикнулася в дитинстві, зробив мене інтровертною людиною, що також перетворило мене на принаду для булінгу. Тільки у 2016 році мені поставили діагноз.

Самоосвіта в цьому питанні стала величезним першим кроком. Я почала терапію в 14 років, але тільки після ознайомлення з когнітивно-поведінковою терапією та емоційно сфокусованою терапією мені стало краще і якість мого життя в стосунках з людьми теж поліпшилася. Допомога іншим упоратися з їхніми травмами теж мала зцілювальний ефект. Я поділилася своєю історією в книзі Arsenal of Hope: Tactics for Taking on PTSD, Together (Post Hill Press, 2021). І хоча це не завжди легко, розмови про ПТСР позбавляють розлад його руйнівної сили".

2. Белінда Неіл, 53 роки, Австралія

"У мене була приголомшлива кар’єра офіцерки поліції, яка передбачала роботу під прикриттям, розслідування вбивств і переговори із заручниками. Однак у 2005 році, після того, як упродовж 18 років я була свідком кількох жахливих злочинів і розслідувань, я стикнулася з ПТСР. Мені було 35 років і я буквально не могла встати з ліжка. Мій шлюб розпався, моя кар’єра закінчилася.

Після народження дітей почали з’являтися симптоми. Почали спливати жахливі спогади й виникати нав’язливі думки. Я недосипала і постійно дратувалася. Стикнулася із забудькуватістю — забувала помитися, використати дезодорант, поїсти. Я не могла зосередитися.

Коли я не могла впоратися з цим станом, я проходила психотерапію у фахівця, що спеціалізувався на ПТСР. Спершу я відмовлялася від рекомендацій психіатра вживати антидепресанти, оскільки не вірила, що вони мені потрібні. Але швидко передумала, коли опинилася на волосині від того, щоб накласти на себе руки. Я написала книгу мемуарів Under Siege (HarperCollins, 2016), щоб допомогти зрозуміти іншим, через що проходять люди з ПТСР, і дати поради про те, як близькі можуть допомогти".

3. Емма Боман Хегмарк, 31 рік, Швеція

"Я отримала ПТСР після аб’юзивних стосунків. Я не могла впоратися з ним багато років: втратила роботу, сім’ю і друзів через це. Також мало не втратила своїх дітей. У 2020 році мені нарешті допомогли.

Я пройшла рік когнітивно-поведінкової психотерапії. Частина терапії полягала в тому, щоб записувати на плівку деякі з пережитих травм, які найбільше вплинули на моє життя. Це було дуже важко — найскладніше, що я коли-небудь робила у своєму житті. Я щойно повернулася з мого останнього сеансу психотерапії, я більше не маю ПТСР. Це був складний шлях, але він того вартий! Я вільна".

4. Кіноко, 28 років, Японія

"У мене діагностували ПТСР після того, як я відчула жах землетрусу й цунамі в Тохоку 11 березня 2011 року. Я була вдома, коли почався землетрус. Відтоді щонайменше раз на тиждень мені снилися страхіття про смерть через землетрус. У результаті я маю порушення сну. Можу заплакати або в мене може початися панічна атака, якщо почую сигнал, що інформує про землетрус, або подібний звук.

Я захворіла як фізично, так і ментально. Страждаю на депресію, тривожні розлади, розлад адаптації та вегетативний дисбаланс. Щороку 11 травня японське телебачення та Інтернет перетворюються на потік новин і спеціальних репортажів, присвячених пам’яті жертв катастрофи. І хоча важливо пам’ятати про трагедію, людям, що страждають від травматичного досвіду, треба уникати страшних і неприємних речей і захищати себе. Тому я цього дня ігнорую телебачення та Інтернет".

Якщо ви думаєте, що ви або хтось із ваших близьких страждає від ПТСР, поговоріть з фахівцем з питань психічного здоров’я. Знайдіть консультанта або терапевта, що спеціалізується на ПТСР і/або роботі з травматичним досвідом, приєднайтеся до локальної групи підтримки і/або поговоріть з членом родини або другом, якому ви довіряєте і який може вас вислухати. Не залишайтеся зі своїми проблемами наодинці.

Текст: Anne Lora Scagliusi

За матеріалами vogue.in

Популярне на VOGUE