Тарас Прокопишин, засновник медіакомпанії The Ukrainians Media, 33 роки, — учасник першого друкованого видання Vogue Ukraine Leaders 2024.
Фото: Oleksandr Rudovskiy
Текст: Богдана Неборак
"Зазвичай на другому-третьому році такі проєкти помирають", — каже Тарас Прокопишин, СЕО The Ukrainians Media, коли запитую про те, як блог трьох пасіонаріїв виріс у медіакомпанію з командою в понад 30 людей з редакціями у Києві та Львові. Сьогодні The Ukrainians належить до найяскравіших незалежних медіа країни з однією з найбільших спільнот читачів, що фінансово підтримують видання.
Ідея виникла під час Революції гідності у Прокопишина й Інни Березніцької, тоді — студентів Львівського університету (Тарас вивчав соціологію, Інна — журналістику) й однодумців, нині — подружжя й партнерів. У часи президентства Януковича медійний порядок денний був сфокусований на проблемах, корупції, віктимному дискурсі. Друзів це не влаштовувало, і разом з приятелем, журналістом Володимиром Бєгловим, вони придумали, як протидіяти негативу. Так з’явився перший проєкт — сайт The Ukrainians з великими інтервʼю, історіями успіху українців, — який втілювали троє друзів. Це були розмови з яскравими, ініціативними, свідомими українцями — контент миттєво збирав десятки тисяч переглядів. Серед перших героїв були патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви Любомир Гузар, підприємець Ярослав Ажнюк, співачка Джамала, письменник Юрій Андрухович, музикант Святослав Вакарчук. Якісна візуалізація важила не менше за якісний текст. "Тоді не мали бізнес-моделі, але йшли услід чіткій активістській історії. Ми хотіли просувати важливі для нас цінності й зробити так, щоб їх поділяли інші", — каже Інна.
"New York Times — 180 років, нам лише 10", — констатує Прокопишин. Десять років життя медіапроєкту — це кілька стрибків зростання. Перші два роки TUM існували на волонтерських засадах. Відтоді від первісного проєкту інтервʼю поступово відбрунькувалися окремі напрямки, і сьогодні компанія охоплює підрозділи репортажів, новин, подкастів, сторітелінгової студії та видавництва. "З першого дня існування ми рухалися так, як самі собі придумали, з урахуванням обставин. Створювати виключно великі журналістські тексти українською тоді здавався дивним і нереалістичним", — каже Тарас. Згодом проєкт набув розвитку, адже неможливо було продовжувати волонтерську історію — важливо було формувати бізнес-модель; хоча Інна згадує, що у 2015-му всерйоз говорили про закриття. Прокопишин каже, що прагне творити медіа, залежне лише від підтримки читачів, саме цю тему він досліджував у 2022 році, навчаючись у Гарварді.
Спільнотна модель фінансування, яку втілює TUM, на думку Тараса, сьогодні є прикладом для всього українського ринку. "Ми були одними з тих, хто показав, що користувач є головним, він може платити за якісну журналістику". Медіа народилося без бізнес-інвестицій і зберігає право на співпрацю лише з ціннісно близькими бізнесами, формує свій бюджет завдяки щомісячним читацьким внескам, а також партнерським взаємодіям і донорським проєктам. "Ми не працюємо з політичними, релігійними, тютюновими, алкогольними організаціями, які можуть поставити під сумнів наші цінності. Це ускладнювало нашу ситуацію "тут-і-тепер", але працювало на перспективу. Ми відмовилися від багато чого, щоб досягти теперішнього стану", — каже Тарас і наголошує, що цінності для нього завжди були важливіші за гроші. З командою він завжди орієнтувався на західні медіа та їхні моделі виживання і любить жартувати, що стартові інвестиції компанії — 122 долари, еквівалент трьох студентських стипендій.
Марічка Паплаускайте, редакторка й письменниця, приєдналася в статусі співзасновниці у 2015 році та створила перше в Україні медіа літературного репортажу Reporters, що з 2021-го виходить також у форматі друкованого журналу. "Наша велика перемога в тім, що цей журнал існує саме в такому вигляді", — каже Марічка й згадує, як мріяла про те, аби в Україні зʼявилося видання, що спеціалізується лише на великих історіях людей у форматі репортажу. Колеги у галузі казали, що це неможливо, адже жанр — дуже дорогий. Паплаускайте вважає, що слухати й розповідати історії — одна з базових потреб людини, яка дозволяє зануритися в досвіди й переживання інших і краще зрозуміти себе. Вона розпочала друк журналу тоді, коли навколо паперові видання лише закривалися, і зуміла зростити інтерес читачів так, що це дозволило масштабувати напрямок: "На момент запуску нас підтримали донори; ризик справді був високий. Ми прагнемо до фінансової стійкості журналу, це реалістично; ми відчули, що це потрібно багатьом українцям. Серію Reporters збирають на полиці, я хочу, щоб так само було з книжками, які ми відбиратимемо". У 2023 році TUM започаткували видавництво, яке очолила одна з найяскравіших молодих репортерок країни Віра Курико. Першим виданням стала англомовна фотокнижка найкращих воєнних робіт українських репортерів How We Walk Through Fire, відібраних фоторедактором TUM Данилом Павловим; зараз у роботі — проєкт про трагедію в Оленівці 29 липня 2022 року, де росіяни здійснили терористичний акт масового вбивства українських військовополонених.
Для Прокопишина успіх — це сильна команда; вони прагнуть, аби компанія була магнітом для талантів. TUM інвестують у ринок: проводять школи для медійників, беруть молодих авторів на стажування, діляться досвідом.
"Ми хочемо просто якісного інформаційного простору", — каже Прокопишин і пояснює, що завжди хотів робити все від нього залежне, не розраховуючи на державну підтримку. Для Інни важливо впливати роботою на формування стандартів у журналістиці. Видимі результати цього — низка великих українських і міжнародних відзнак у авторів команди і відчуття того, що медіапродукти TUM розширюють коло історій, які варті уваги.
Тарас пояснює, що його орієнтир на західні медіа виливається і в підхід команди до роботи з контентом: "Ми прагнемо створювати цінність, яка вирізнятиметься не тільки в Україні, а й у світі". Медіа уже працює з англомовними продуктами в друці та онлайні. Водночас один з останніх випусків Reporters був присвячений пошуку розуміння всередині країни: "Ми даємо слово змінотворцям, які є рольовими моделями", — повторює під час нашої розмови Тарас. Герої TUM належать до різних поколінь та сфер, але обʼєднані потребою міняти українське суспільство на краще. Марічка згадує, як її впізнала читачка на толоці в Києві, де мешканці Татарки прибирали сквер: "Наша аудиторія — це люди, готові взяти до рук граблі й наводити лад у своєму районі. Вони готові міняти країну, навіть якщо тисячам людей навколо байдуже".