26 вересня в український прокат виходить екранізація "Щигля" Донни Тартт. І хоч у фільмі зібрали зірковий акторський склад – у головних ролях: Ніколь Кідман, Сара Полсон і Енсел Елгорт – градус очікування пов'язаний зовсім не з акторами, а з тим, що "Щиголь" – один з найбільших романів нашого часу. Чим саме він великий, знає Vogue.ua.
"Щиголь" Донни Тартт – великий роман, як "Ідіот" або "Злочин і покарання" Достоєвського, "Сестра Керрі" Драйзера або "Великі надії" Дікенса. І справа не лише в тому, що 800-сторінкову книжку авторка писала 10 років і вона охоплює майже 15 років з життя головного героя Тео. Ознака великого роману – відчуття, що автор зміг піднятися над місцем, темою і часом того, про що пише; схрестити жанри і часи, вийти за межі зрозумілих нам літературних і філософських кордонів, і, врешті-решт, здивувати нас. У "Щиглі" є місце і для класичного великого роману, і детектива про мистецтво, і повісті про дорослішання, і іронічного постмодерністського есе, і роману про перше кохання, і сімейної саги – Донна Тартт грається жанрами, як фокусник, і в підсумку винаходить свій.
55-річна Донна Тартт випустила три романи. Це "Таємна історія", "Маленький друг" і "Щиголь", дуже різні за формою, але об'єднані одним неперевершеним сюжетом. До "Щигля" Тартт була відомою як майстерка детективно-психологічного жанру. Її перша книжка "Таємна історія" (1992) – заплутаний філологічний детектив: його дія відбувається в коледжі на факультеті, де студенти вивчають давньогрецьку мову і захоплені античною культурою, і де відбувається загадкове ритуальне вбивство. Сюжет другого роману Тартт, "Маленького друга" (2002), теж закручений навколо вбивства – на початку книжки маленького хлопчика Робіна знаходять підвішеним на дереві, але згодом виявляється, що це роман про дорослішання, в якому Тартт малює життя сестри Робіна Гарієтт.
"Щиголь" теж починається з трагедії: в нью-йоркському музеї Метрополітен відбувається теракт, в якому гине мама юного Тео Декера, головного героя роману. Після теракту Тео, за порадою якогось незнайомця, забирає з палаючого музею шедевр "Щиголь" художника Карела Фабриціуса, який супроводжуватиме його все життя. Життя Тео перетвориться на поневіряння: він житиме то в багатому домі своїх друзів, родини Барбурів, на Парк Авеню, то переїде в Лас-Вегас до батька-невдахи, зв'яжеться з неблагополучним Борисом, сином емігранта, нелегально продаватиме антикваріат в Амстердамі і в підсумку знайде себе в маленькій антикварній майстерні реставратора Гобі, шлях до якого незнайомець вказав йому ще на перших сторінках роману. Але щоб не відбувалося з героєм і в які пригоди він би не потрапляв, "Щиголь" залишається, перш за все, романом про великі речі – красу і таємниці.
Так само рідко, як Тартт пише нові романи, вона дає інтерв'ю. За останні 15 років їх можна перерахувати на пальцях: Guardian, Telegraph, Vogue USA, Vanity Fair, Esquire. У сучасній літературі Тартт – одна з найпопулярніших авторів і одна з найбільш непублічних. Вона живе з двома собаками в сільській місцевості у Вірджинії, носить костюми чоловічого крою і каре, багато курить і дотепно жартує. "За все своє життя я написала три романи, і на кожен мені знадобилося по десять років. Але сьогодні більшість людей вважають, що нові романи, як і будь-який інший продукт, повинні виходити з конвеєра", – каже Донна в інтерв'ю журналу Esquire. Своїми улюбленими авторами вона називає Дікенса і Достоєвського, обожнює поезію і ненавидить звук телефонного дзвінка.
Чому саме теракт у музеї вбиває маму головного героя і змінює його життя? Чому Тартт схрещує тероризм і мистецтво?
"2000 року, за два роки до публікації "Маленького друга", ісламські фундаменталісти зруйнували буддійські фігурки VI століття в Афганістані. Це був шок задовго до подій 11 вересня. І це було дуже, дуже лячно для мене", – каже письменниця в інтерв'ю Telegraph. Саме ця подія стала відправною точкою для історії про тероризм і руйнування мистецтва. "Наче Бог кинув це мені на коліна", – продовжує в цьому ж інтерв'ю Тартт. "Я не знала, що художник Фабриціус загинув у результаті вибуху (Карел Фабриціус, один з найбільш талановитих учнів Рембрандта, загинув 1654 року під час вибуху порохових складів у Делфті – прим.vogue.ua). Я не знала, що за цією картиною таїться історія катастрофи. Все це поєдналося так, як я ніколи не могла собі уявити. Коли стаються такі збіги, ви знаєте, що музи на вашому боці".
Тартт не випадково порівнюють саме з Дікенсом і Достоєвським. Вона пише в найкращих традиціях великої прози ХІХ століття: деталізовано і надлишково, повільно і "смачно", з любов'ю до деталей і слова, і ми так багато знаємо про її героїв – який вони вигляд мають, який одяг носять, як говорять, що вони потрапляють в нашу свідомість дуже об'ємними, наче живими. При цьому "Щиголь" – дуже сучасна книжка з погляду мови: це сухий, вичавлений до максимум тексту, в якому дзвенить кожне слово, і немає нічого зайвого. Цей уривок – тому доказ:
"Все склалося б значно краще, якби вона залишилася вона живою. Але так вже сталося, що вона померла, коли я був ще підлітком, і, хоча в тому, що сталося зі мною після цього, винен тільки я, все ж, втративши її, я втратив і всякий орієнтир, який міг би вивести мене в якесь більш щасливе, більш людне, більш нормальне життя. Її смерть стала рискою: До і Після. Через стільки років, звичайно, це звучить якось зовсім похмуро, але так, як вона, мене більше ніхто не любив".
"Щиголь" можна подивитися в українському прокаті з 26 вересня.