Щовихідних редакція Vogue.ua вибирає нові книжки, які нас вразили. Цього разу редакторка відділу культури Дарія Слободяник рекомендує чудовий детектив модного швейцарського автора Жоеля Діккера.
Такого захопливого детективу я не читала з тих пір, як у 14 років проковтнула всю Агату Крісті. Коли читаєш Жоеля Діккера, починаєш розуміти, що мають на увазі кліше "тримає в напрузі", "неможливо відірватися" та інші. Останні сторінок 200 його роману "Зникнення Стефані Мейлер" (а всього їх 800) я читала з підвищеним пульсом і прискореним серцебиттям – так хотілося швидше дізнатися, хто вбивця (на відміну від Агати Крісті, у якої легко вгадати винного ще на початку книжки, Діккер ювелірно приховує інтригу), хто винен і, головне, чому.
34-річний Жоель Діккер – один з наймодніших сьогодні франкомовних авторів. Успіх прийшов до нього порівняно рано, в 27 років, з виходом його другого роману "Правда про справу Гаррі Квеберта" (теж варто прочитати). До цього часу симпатичний Жоель Діккер був уже досвідченим автором: ще в 10 років він разом з другом заснував у Женеві свій перший журнал, який пропрацював сім (!) років, і за який Жоель отримав статус "Найкращого молодого головного редактора Швейцарії" за версією видання La Tribune de Genève. Роман "Правда про справу Гаррі Квеберта" приніс молодому письменнику запаморочливий, немов у кіно, успіх: книжка взяла Гонкурівську премію, Гран-прі Французької академії, була перекладена на 30 мов по всьому світу, а за англійський переклад автор отримав пів мільйона євро. Його наступний роман чекали з особливим нетерпінням – і преса, і читачі. Символічно, що напругу і стрес, які навалюються на молодого письменника з першим успіхом, Жоель точно описав у "Правді про справу Гаррі Квеберта", головний герой якого – молодий письменник, що злетів швидко і яскраво на самий Олімп і переживає на початку роману кризу чистого аркуша після величезного успіху.
Здається, ця криза самому Жоелю Діккеру незнайома. Торік вийшла його нова книжка "Зникнення Стефані Мейлер" – ще точніша, динамічніша, яскравіша, ніж "Правда про справу Гаррі Квеберта". Le Figaro написали лаконічно – "бестселер, від якого неможливо відірватися". Переваг у книжки кілька, і хитро закручений детективний сюжет тут не головне – є безліч детективів з хорошим сюжетом, але слабо написаних. У Діккера – легкий, елегантний стиль, розкішні діалоги, багато деталей, гумор – книжка неспішна і при цьому шалено динамічна.
Дія відбувається в буржуазному курортному містечку Орфей у штаті Нью-Йорк: його жителі багаті та успішні, люблять книжки, мистецтво, театр і впевнені, що їхній тихий Орфей – значно краще за Нью-Йорк. 45-річний капітан поліції Джессі Розенберг, унікальний слідчий на прізвисько Капітан 100%, вирішує подати у відставку. На прощальній церемонії з'являється журналістка з Нью-Йорка Стефані Мейлер і заявляє, що двадцять років тому (1994 рік) він припустився фатальної помилки в розслідуванні вбивства чотирьох осіб і звинуватили невинного. Через кілька годин Стефані Мейлер таємничо зникає, а тоді її знаходять убитою. Розенберг разом з напарником і молодою поліцейською Анною беруться за розслідування справи 20-річної давності.
Головна сіль книжки в тому, що цей сюжет – лише зав'язка, після якої в романі з'явиться ще десяток героїв. Кожен з них привноситиме в інтригу нові деталі і ускладнюватиме сюжет, і як тільки гадатимеш: "Ну нарешті я знаю, хто вбив Стефані Мейлер", – письменник лускатиме по носі новим витком інтриги. І так – усі 800 сторінок. Завдяки всьому цьому "Зникнення Стефані Мейлер" – велике читацьке задоволення. А ще – сильний контраргумент тим, хто по-снобістськи любить розмірковувати, що будь-який, навіть найміцніший детектив, – масовий жанр, і до інтелектуальної прози йому далеко. З інтелектуальністю у Жоеля Діккера все в порядку – його герої хоч і не міркують про давньогрецьку літературу, як персонажі Донни Тартт, проте, разюче сучасні і розумні. Тому не прогавте.
Український переклад книжки представило 2019 року "Видавництво Старого Лева".