В український прокат представили довгоочікувану кінострічку Вуді Аллена "Дощовий день у Нью-Йорку", реліз якої відтерміновували більше року через скандал з сексуальним домаганням, в якому звинуватили режисера. Як проходили зйомки фільму, розповідають Вуді Аллен, оператор Вітторіо Стораро і костюмер Сьюзі Бензінгер.
"Дощовий день у Нью-Йорку" – класична вудіалленівська мелодрама: дія відбувається в Нью-Йорку, улюбленому місті режисера, а головні герої – студенти Гетсбі і Ешлі, які приїхали туди на романтичні вихідні. Ешлі отримує від студентської газети завдання взяти інтерв'ю у знаменитого режисера Роланда Полларда (Лів Шрайбер), а романтичний герой Тімоті Шаламе хоче показати дівчині свій улюблений Нью-Йорк – вінтажний, старомодний, з його музичними барами і антикварними крамницями. Але плани руйнуються, коли дівчина захоплюється світом кіно і його героями, а Гетсбі поступово розуміє, що вона не та, з ким він хоче провести все життя.
"Гетсбі – самодостатня особистість з незвичайним колом інтересів, – каже Вуді Аллен. – Йому подобається стара музика, антикваріат і дощові дні. У нього є свої почуття і ніхто їх у нього не відбере. Він любить старомодні казино. Азартні ігри народжують у ньому ностальгію, проявляють його романтичний характер. За ігровим столом він переноситься до Нью-Йорка часу письменника Деймона Ранйона, коли Бродвей ряснів гравцями і букмекерами. Все це – частина романтичного сприйняття життя. Ешлі ж – мила дівчина з провінційного містечка. Її навчили кататися на конях, рибалити і грати в гольф. Вона розумна і скромна, але на вулицях Нью-Йорка губиться".
Як завжди у Вуді Аллена, місто виконує у фільмі особливу роль. Підкреслити її режисерові допоміг оператор Вітторіо Стораро, володар "Оскара" за фільми "Останній імператор" і "Апокаліпсис сьогодні". З Вуді Алленом вони вже працювали над картинами "Світське життя" і "Колесо чудес". Стораро використовував різне світло та способи зйомки, щоб підкреслити відмінності між характерами Гетсбі і Ешлі. "Гетсбі любить, коли небо над Нью-Йорком затягнуте хмарами, а ще краще – якщо накрапає дощик, – пояснює оператор. – Ешлі – яскрава і пристрасна, тому для неї я вибрав теплі кольори".
"Ми хотіли, щоб дощ став символом романтичності і кохання в картині, – каже Вуді Аллен. – Нью-Йорк дуже гарний в туманні і дощові дні. Є щось особливе в м'якому освітленні і вимитих начисто вулицях. На Ешлі дощ навіює тугу, а Гетсбі бачить у ньому романтику".
"Гетсбі закоханий у старий Нью-Йорк, – каже художник-постановник фільму Санто Локосто. – Тому він потрапляє в Вілладж зі старими готелями, в місця, які переносять нас у давно минулу епоху. Ешлі більше подобається сучасний Нью-Йорк – гламур готелю "Сохо" і лофт у центрі міста. Її світ обставлений красивими сучасними меблями". Сцени в готелі, в якому має відбутися інтерв'ю Ешлі з режисером Роландом Поллардом, знімали в готелі "Боварі" в Іст-Вілладжі. Оскільки команда не могла закрити готель повністю, Локосто і його команді довелося вибудувати декоративний фасад готелю на іншій вулиці і відтворити лобі на другому поверсі готелю, безпосередньо над реальним. "Я використовував меблі готелю, і в цілому нам вдалося створити більш-менш точну копію лобі, – каже художник. – Крім того, ми розкатали східні килими і розвісили всюди картини відповідно до тематики. Ми хотіли створити атмосферу XIX століття".
"Гетсбі носить Ralph Lauren, – пояснює художниця костюмів Сьюзі Бензінгер. – Це своєрідна уніформа для стильної молоді, яку не турбує вибір гардеробу. Мода Гетсбі не дуже хвилює. Він любить вінтаж, тому носить одяг, який купив давним-давно. У фільмі він носить куртку, яку Ральф Лорен випустив багато років тому".
Ешлі, навпаки, з'являється в офісі Полларда в пастельному кашеміровому светрі, який повинен вразити її героя. "У Ешлі є своя місія, – каже Бензінгер. – Вона хоче справити враження свідомої дівчини, яка прагне зробити кар'єру в журналістиці. Щоб Поллард поставився до неї серйозно, Ешлі ретельно готується до майбутнього інтерв'ю".
Чен, героїня Селени Гомес, з якою Гетсбі зустрічається в Нью-Йорку і яка закохана в нього з дитячих років, одягається самобутньо. "Вона – з тих нью-йоркських дівчат, які можуть носити непристойно дорогий одяг абияк, – каже художниця костюмів. – Ззовні вони можуть здаватися звичайними підлітками, але при цьому носити кросівки за шістсот доларів і светр за тисячу доларів. Бордовий плащ Stutterheim, який носила Чен, був найпопулярнішим у рік, коли знімали стрічку. Для зйомок знадобилося кілька ідентичних моделей, дістати їх виявилося великою проблемою".
Матеріали надані кінодистриб'ютором "Volga"