Аліна Діанова — українська режисерка, відома роботами для Pinchuk Art Center, швейцарського музичного лейблу Hana Road Studios і документальним фільмом "Театр тиші", в якому знялися Андреа Бочеллі, Девід Фостер і Лола Астанова. У своїй творчості Діанова нерідко каже про жіночність і любов до себе, а її новий проєкт з брендом The Body Wear якраз і має нагадати жінкам, як важливо ставити себе в центр власного життя і як в цьому може допомогти одяг. Ми дізналися в неї всі подробиці.
Наша історія дружби з брендом The Body Wear почалася кілька років тому. Ми давно думали про спільний фотопроєкт з Марією Яслинською, дизайнеркою бренду — вона створює надзвичайно жіночний і водночас зручний одяг. У цьому зніманні ми хотіли показати режисерку, яка зазвичай лишається за кадром. Марія дуже по-особливому бачить обриси жіночої краси — її образи завжди виходять дуже ніжні, чуттєві й принадні. Мені було приємно стати героїнею цього знімання і приміряти на себе різні амплуа.
Це не перша наша творча колаборація. Нещодавно ми зняли спільний проєкт "Я — жінка", своєрідний відеоманіфест, головна ідея якого — привернути увагу до сили та енергії жіночої краси, здатної змінити так багато в цьому світі.
Для мене ікона стилю — Кейт Бланшет. У ній суворість і яскравий характер поєднується з тендітністю й ніжністю. Мені імпонують її аристократичні манери, бездоганний стиль і здатність вибирати гідні ролі. Особливо мою увагу привернула її роль балерини у фільмі "Загадкова історія Бенджаміна Баттона", Кейт переконлива в кожній сцені.
Любов до себе або self-love — це вміння жити за своїми правилами. Для мене все починається з якісного сну, бажано біля моря, ранкової йоги, сніданку з коханим і гармонії всередині. Я — людина суперечлива й мені складно сприймати свою зовнішність, зате я вмію приймати власні вчинки, впевнена в рішеннях і не боюся виявляти характер. Любов до себе — це не тільки про зовнішність, а й про доброту передусім до самої себе. Впевнена, що кохати й бути коханою — це найкращий сценарій для кожної з нас.
Я багато працюю в Європі і знаю, що в західних країнах більше звертають увагу на вміння подавати себе, мати доречний вигляд, цінується спортивний спосіб життя і гарна освіта. Проявів сексизму там набагато менше, ніж в Україні. Жінки почуваються вільно й невимушено, не так орієнтуються на думку чоловіків. Мені хочеться, щоб і в нашій країні вияв жіночності й чуттєвості автоматично не означав доступності та не слугував сигналом, що жінка обов’язково хоче з кимось зазнайомитися.
Нині я готуюся знімати художній фільм про класичного музиканта Володимира Горовиця. Я дуже захопилася ідеєю відтворити в кіно образ американського піаніста-легенди, що має українське походження. Історія його життя неймовірно надихає й гідна особливої уваги.