Варвара Каринська (Барбара Каринська) – україно-американська дизайнерка одягу, авторка сценічних костюмів для кіно та балету, володарка премії "Оскар" (1948) – за дизайн костюмів до фільму "Жанна д'Арк". З нею співпрацював Сальвадор Далі, її костюмам надавали перевагу незрівнянні Марлен Дітріх, Інгрід Берґман, Ліз Тейлор та інші зірки Голлівуду. Тож давайте розпочнемо з початку, і дізнаємося більше про творчий шлях цієї особливої жінки.
Ранній період
Варвара Жмудська народилася 3 жовтня 1886 року в Харкові, в сім'ї заможного купця Андрія Яковича Жмудського. Вона була третьою з 10 дітей в родині. Варвара змалку цікавилася тканинами, а також вишиванням. Дівчинка не з чуток знала, що таке розкіш: жила у величезному будинку, де її оточували гувернантки та найкращі викладачі. В юності Варвара була вільною слухачкою юридичного факультету в Харківському університеті. Але юристкою не стала, бо в неї було інше захоплення.
У 22 роки Варвара вийшла заміж за Олександра Мойсеєнка, сина багатого харківського промисловця, який займався експортом чорної ікри, риби й інших морепродуктів. Закохані побралися, й чекали на народження первістка. Але через 7 місяців після весілля чоловік помер від тифу. Далі у молодої вдови народилася дівчинка Іринка, а ще вона стала опікункою Володимира, маленького сина рідного брата.
Через кілька років Варвара пов’язала своє життя з Миколою Каринським, перспективним харківським адвокатом. Певний час подружжя з дітьми мешкало у Харкові. Згодом переїхали до Москви, де чоловік розвивав свою адвокатську кар'єру, а його обраниця вдосконалювала художню техніку, комбінуючи шматки кольорової шовкової тканини з фотографіями та малюнками. Ідеєю для перших її витворів став балет! Після тривалих творчих пошуків Варвара Каринська виставила 12 своїх робіт у популярній галереї. Експозиція пройшла успішно, а її авторка отримала позитивні відгуки критиків та поціновувачів прекрасного. Восени 1917 року стався Жовтневий переворот, який поклав край старому устрою і поставив крапку в шлюбі Каринських.
Невдовзі Варвара побралася з Володимиром Мамонтовим, сином одного з найбагатших московських дореволюційних промисловців. Потім організувала салон, де збиралися митці, інтелектуали й навіть урядовці, а також модельне ательє з пошиття одягу й капелюшків, антикварну крамницю та школу вишивання. Втім, це тривало недовго, радянська влада націоналізувала школу та ательє. Погані відносини з чоловіком та ситуація в цілому змусили Каринську виїхати до Європи.
Успіхи закордоном
У 1924 році за сприяння наркома радянської освіти Луначарського Варвара разом з дітьми виїхала за кордон під виглядом організації виставки робіт її учнів у країнах Європи. Під учнівськими полотнами вона вивезла унікальну колекцію церковної вишивки XII-XIII ст, яку збирала довгі роки і яку радянська влада намагалася знищити.
Після кількох років у Берліні та Брюсселі, вона оселилася в Парижі, де прожила 9 років. Там українка встигла попрацювати з відомими митцями. Створювала костюми для трупи Ballet Russe de Monte Carlo, для вистав Жана Кокто і Луї Жуве та стала працювати над першими костюмами для фільмів. Згодом Каринська переїжджає до Лондону, де відкриває ательє і починає активно шити образи для театральних постановок.
У 1939 році мисткиня з дітьми перебралися до США. Там, на Всесвітній виставці, вона працювала над оформленням експозицій легендарного Сальвадора Далі. Опісля зустріла давнього приятеля Джорджа Баланчина, який допоміг їй отримати місце в Школі американського балету. Незабаром Варвара стала головним стилістом New York City Ballet, й почала створювати образи для танцівниць і танцівників у балетних спектаклях. ЇЇ співпраця з New York City Ballet тривала близько 30 років.
Важлива в балеті та кіно
За все своє творче життя Варвара Каринська створила понад 9 тисяч образів. Та найбільш вагомим її творінням стала так звана Powder Puff Tutu – балетна пачка, що назавжди змінила образ артиста балету й не втратила свого значення сьогодні. Раніше танцівники носили пачки, подібні на парасольки з численними металевими спицями, які додавали великого навантаження на корпус та обмежували свободу рухів. Натомість дизайнерка поєднала разом понад 10 шарів шифону так, щоб верхні були коротші за нижні. Завдяки цьому костюм виглядав більш витончено та красиво, а зірки балету могли рухатися на сцені максимально легко. Пачка, розроблена Каринською у дуеті з її другом та колегою Баланчиним назавжди змінили історію балету.
Одними лише балетними костюмами Каринська не обмежувалася. Готувався численний реквізит для бродвейських постановок та вражаючих шоу-програм. А потім настав час Голлівуду. У перше десятиліття перебування у Сполучених Штатах Варвара Андріївна активно співпрацювала з кіновиробниками. В її костюмах почали з'являтися на екрані зірки першої величини: Марлен Дітріх, Інгрід Берґман, Поллет Годдар, Джуді Гарланд, Вів'єн Лі, Гері Купер. З роками художниці з Харкова навіть доводилось відмовляти частині продюсерів.
Втім, найбільшої слави у світовому кінематографі українській художниці по костюмах принесла історична драма "Жанна д'Арк" (1948) режисера Віктора Флемінга, головну роль у якій зіграла Інгрід Берґман. Цього разу академіки були одностайними у рішенні: "Oscar" за костюми Варвара Каринська отримала абсолютно заслужено. Згодом Варвара Андріївна зізнавалася: саме ця кіноробота, саме образ Жанни д'Арк, став для неї близьким та натхненним. У 1952 році її знову номінують на "Оскар" – за костюми до фільму-балету "Ганс Крістіан Андерсен".
Великої українки не стало 18 жовтня 1983 року, вона померла у Нью-Йорку в віці 97 років. До останнього свого дня Каринська не втомлювалась творити. У 1999 році Варвара Андріївна Каринська була введена до Зали слави Національного музею танцю містера і місіс Корнеліус Вандербілт Вітні.