Від модного відео до кінодокументалістики – як художники Ярема Малащук та Роман Хімей експериментують з рухомими картинками.
2019 рік для дуету Яреми Малащука і Романа Хімея видався насиченим. Фільм Dedicated To The Youth Of The World II, присвячений київським рейвам "Схема", представили у травні на виставці Dance of Urgency у віденській галереї Q21, тоді — на берлінському кінофестивалі POOL, де демонструють стрічки про танці. У жовтні за свій фільм дует отримав головну премію конкурсу молодих українських художників "МУХі", а в листопаді на фестивалі кіно про музику і культуру Intro відбулася українська прем'єра стрічки на великому екрані.
Картину не замислювали як програмну, але саме такою вона стала. Її навмисне знімали так, щоб "сам фільм здавався "Схемою", але вечіркою не обмежувався". Другу частину фільму герої тиняються по місту. "Ця затяжна частина – питання: як далі продовжувати нудне життя?", – Роман вважає, що своїм кіно вони ставлять під сумнів той факт, що молодь завжди в авангарді. Цей посил має переконливий вигляд: вони самі і є ця молодь – у 2013-14 роках закінчили режисерський факультет КНУТКіТ імені Карпенка-Карого.
Свої перші відеороботи Роман і Ярема робили для дизайнерів прогресивної fashion-сцени Києва. 2015 року відео для нового бренду Даші Лагенберг Zirochka знімали на сходах КПІ під музику Шнітке. Через рік для бренду Yulia Yefimtchuk+ створили чорно-білий короткий метр "Присвячується молоді всього світу", де речі з написами-гаслами щільно скріплювалися закадровою ідеологічною начиткою. У 2017-2018 роках кампейн для FROLOV придумували вчотирьох – з дизайнером Іваном Фроловим і стилістом Ольгою Жижко, створений віральний контент приніс популярність всім. Тоді ж їхня робота з'явилася на сторінках Vogue UA: лукбук, складений з фото перехожих на перехресті, нагадував добірку скріншотів з камер спостереження та ілюстрував матеріал про Антона Белінського і його проєкт One Day Project. Зараз Малащук та Хімей, як то кажуть мовою fashion-виробництва, – "пропустили сезон" і з головою поринули в кіно, але охоче розмірковують про модні коди. Роман і Ярема самі як артхаусні режисери: штани карго відтінку хакі, куртки Barbour.
Про їхні кінопроєкти широка аудиторія дізналася, коли дует отримав другу Спеціальну премію PinchukArtCentre 2018 року за роботу "На кого ти нас покидаєш, батьку наш?". Відео про хористів, які весь фільм здаються ким завгодно, тільки не вокалістами, мало вигляд чесної документації буднів, але насправді виявилося постановочним кіно.
"Ми говоримо про соціальні групи і колективи – чи то хор, учасники "Схеми", паломники, чи держслужбовці", – розповідає Роман з використанням красномовного українського слова "громада". "Це не просто багато людей. Наш герой – народ", – підхоплює Ярема. "Від класичної теми народу, з якою почали працювати ще передвижники, ми прийшли до теми сучасного соціального переодягання, народного травесті", – продовжує Роман. У серії відеоробіт 2016 року для інстаграмної виставки в акаунті Музею Івана Гончара вони зобразили персонажів новорічного карнавалу Маланки, в яких переодягаються звичайні люди. У фільмі "Державна установа" (2017) по КМДА снують сторонні, що імітують службовців, – у результаті, реальних співробітників не відрізнити від статистів і друзів, яких покликали знятися в епізодах. Такі імітації реальності – улюблений прийом дуету: так досягається гранична правдоподібність зображення.
Кульмінацією теми "ходіння в народ" став дебютний повнометражний фільм "Зарваниця" – його повністю профінансувало Державне агентство України з питань кіно, а продюсуванням займалася громадська організація популяризації молодого кіно "Сучасне Українське Кіно". Фільм про паломництво до чудотворної ікони в селі Зарваниця Тернопільської області знімали в 2017 і 2018 роках. Художники кажуть, що робили його "поза режимом магії кіно": глядач знає, що дивиться документальний фільм. Епізоди відео використовували на виставці "Небо синє-синє" в BURSA Gallery на початку 2019 року. Вони римувалися з іншим експонатом виставки – наївним полотном із зібрання Музею Івана Гончара: роботи з різних часових епох ніби вторили одна одній, демонстрували так живучість архетипів. "Ми не пояснюємо, в чому різниця між кіно та відео", – кажуть художники, які активно експериментують з motion pictures, рухомими картинками, що вони представляють в різноманітних форматах – від кіно до fashion-відео. За форматну всеїдність називають себе "симфонією ентузіастів": "Не встигли ми охолонути від відео Вані Фролова, як одразу потрапили до галереї, а паралельно готуємо документальне кіно".
Робочі діалоги Яреми і Романа не менш цікаві за їхні відео. Здається, що сперечаються насмерть, хоча в глобальному один з одним згодні. Найчастіше обговорення зводиться до потаємного питання – яку позицію займають автори щодо своїх героїв. "Нам завжди був неприємний поверхневий колоніальний погляд на простих людей – мовляв, зараз ми приїдемо і покажемо, як цей народ танцює і співає", – каже Ярема.
На інтерв'ю вони обговорюють свою належність до "ліги переляканих провінціалів". Обидва родом з Коломиї, де в підлітковому віці заприятелювали на ґрунті спільних інтересів до фотографії. Своє становлення пов'язують з національним відродженням після Помаранчевої революції: тоді підліткова байдужість до політики змінилася на зацікавленість подіями. Втім, байдужими до змін у суспільстві вони б навряд чи виросли. На архівному сімейному відео батько Яреми, письменник і професійний журналіст, розважає сім'ю домашнім театром — імпровізацією на тему українського вертепу. Ярема вважає батька "бунтарем-інтелектуалом", який протестує проти "притрушеної консерватизмом" Галичини. Роман ріс у сім'ї вчителів. Мама заохочувала будь-які творчі експерименти сина і легко прийняла його рішення покинути художню школу напередодні закінчення навчання і почати займатися фотографією. І Малащук, і Хімей захлинаючись радять прочитати новели Стефаника, в яких за прозою сільських буднів розкриваються екзистенційні безодні.
"Поки у нас немає творчого маніфесту", — каже Ярема про завдання першої необхідності на майбутнє. Чекаємо новин: у лютому нову роботу дуету Яреми Малащука і Романа Хімея @yaremaandhimey покажуть на виставці номінантів на премію PinchukArtCentre Prize 2020.
Текст: Тетяна Соловей
Фото: Vasilina Vrublevskaya
Стиль: Venya Brykalin
Зачіски: Oksana Cherepanya
Грумінг: Olha Ostapchuk
Сет-дизайн: Olga Malyshenko
Асистент стиліста: Andrey Panasyuk
Продюсер: Marina Sandugey-Shyshkina