Роль у фільмі "Зелена книга" принесла акторові Махершалу Алі другу премію "Оскар" ("Найкращий актор другого плану" – прим.ред.). Першу свою статуетку він отримав за картину "Місячне світло" 2017 року. Українському Vogue він розповів про цю вже знакову роботу в його кар'єрі.
Махершала Алі грає Дона Ширлі – джазового піаніста і композитора. Він був особливо популярним у 1950-1960 роках, і прославився своїм сміливим турне на початку 60-х по американському півдні, не надто лояльному в ті роки до афроамериканців. У турне його супроводжував охоронець і водій Тоні Валлелонга – брутальний і спритний італієць, який до цього працював викидайлом в нічному клубі, а пізніше стане актором і навіть попрацює з Френсісом Фордом Кополлою. В історію Валлелонга увійшов як Тоні "Базіка", грубуватий і нетерпимий. Пригоди Тоні і Дона Ширлі стали основою для роуд-муві "Зелена книга" Пітера Фарреллі – сценарій на основі спогадів Тоні Валлелонга написав його син Нік. Цікаво, що сім'я Дона Ширлі, який помер 2013 року, сам фільм сприйняла критично і звинуватила творців у перекручуванні фактів, що не завадило йому отримати два "Золоті глобуси" і три номінації на "Оскара". За місяць до церемонії Махершала Алі розповів Vogue.ua про те, як він перетворився в джазмена Дона Ширлі.
"Дон – інтелектуал, трохи сноб і одинак. Найбільше мене притягує у ньому те, яким складним і неоднозначним він був. Коли я почав вивчати архіви про Дона, то зрозумів, що робота буде ну дуже непроста – це мене зацікавило. Я багато читав, дивився відео з Доном, слухав його музику нескінченно – мені хотілося почути його міміку, пластику, хотілося "рахувати", як він грає на фортепіано, як сідає за нього, вловити півтони. Грати такого відомого музиканта – цілковитий виклик".
"Зелена книга негритянського автомобіліста" – так вона називалася насправді. Це був своєрідний путівник для афроамериканців, який видавали в 1930-1960 роки. Сьогодні нам дивно чути про це, але в ті часи це було необхідністю: як ви пам'ятаєте, на півдні США расова дискримінація і сергрегація були "в законі", і подорожувати з таким путівником було зручніше і безпечніше, ніж без нього. "Зелена книга" – не перший мій фільм, в якому порушують питання расової дискримінації (актор має на увазі фільм "Місячне сяйво" – прим.авт.), тому хотілося уникнути кліше, хоча історія Дона Ширлі мені дуже близька.
Коли в середині минулого століття темношкірий музикант починав грати на фортепіано, він був обмежений у виборі репертуару. Панував стереотип, що темношкірим добре вдається джаз, але, скажімо, вони далекі від класики. В якійсь мірі ці стереотипи працюють і зараз, якими б прогресивними ми себе не вважали. Особливо це працює в Голлівуді: тобі часто говорять "він не продасть фільм", "ця актриса недостатньо сексуальна для цієї ролі" і так далі, і тому подібне. Не важливо, про що ми говоримо: расові питання, гендерні або ЛГБТ – ми завжди оцінюємо один одного. Як хтось на перший погляд не такий, як всі інші, може реалізувати себе на сто відсотків, якщо йому постійно тикають: "Тобі не вдасться, ти занадто неідеальний."?
На знімальному майданчику я, зазвичай, саме та людина, яка говорить режисерові: "А можна ще один дубль? А можете розповісти детальніше? А спробуємо так?". Але коли я опинився на зйомках з Вігго Мортенсеном, то зрозумів, що я не головний перфекціоніст. Вігго постійно просив режисера Пітера Фарреллі зробити ще кілька дублів, бо йому здавалося, що ми можемо краще. Працювати з ним – задоволення".
"Перед зйомками я кілька місяців навчався грати на фортепіано. Хоча у фільмі є і трохи цифрової магії, не приховую. Але найскладнішим було не це. Найскладнішим для мене було бути правдоподібним. Дон Ширлі був ексцентричним, гордим, самовпевненим, при цьому тонким і розумним – мені не хотілося "піти в гіперболізацію". На зйомках я почувався немов фехтувальник – грати потрібно було тонко і гостро, на вістрі. Це відрізняється від усього, що я робив раніше".