Редакторка Vogue Радхіка Сет аналізує, чому у 2025 році серіали масово втрачають якість. У центрі — провальні нові сезони Squid Game, The Bear, The Last of Us і The White Lotus. Вона пояснює, як телевізійна індустрія загрузла в сиквелах, спінофах і франшизах, що вже не викликають жодних емоцій. Це чесний текст про кінець епохи престижного телебачення, кризу оригінальності та надію на нові ідеї.
Майже рік тому я писала про "ембієнтне" телебачення — серіали, які працюють як фон і не потребують уваги. Зараз ситуація змінилася. Тепер вони стали відверто поганими і їх навіть не хочеться вмикати. Мене остаточно переконали в цьому два серіали — фінальний сезон "Гра в кальмара" (Squid Game) і четвертий сезон "Ведмідь" (The Bear).
Другий сезон Squid Game, хоч і повільний, мені сподобався. Але третій — це повний крах. Найцікавіших персонажів прибирають на самому початку. Без драми. Без сенсу. Сюжет перетворюється на хаотичну суміш дивних поворотів. Деякі сцени нагадують мильну оперу. Усе суперечить попередньому розвитку героїв. Серіал про масові вбивства раптом стає нудним, розтягнутим і невиразним. Усе це доповнює комп’ютерне немовля, на яке просто неможливо дивитися. І як апогей — Кейт Бланшетт з’являється в ролі ведучої американської версії Squid Game. Чому дворазова лауреатка премії "Оскар" грає в ттакчі в Лос-Анджелесі — незрозуміло.
Візуальна частина шоу, дитячі декорації та самі ігри залишаються сильними. Але сюжетна лінія розвалюється. І виникає запитання: як серіал, який був культурним явищем, перетворився на настільки непродумане шоу?
Потім я подивилася новий сезон серіалу The Bear. І хоча я не очікувала чогось надзвичайного після невдалого третього сезону, четвертий розчарував ще більше. Третій сезон був самозакоханим, розтягнутим і втомливим. Єдина серія, яка справді була варта уваги — Napkins, знята Айо Едебірі. Вона розповідає історію Тіни й була щирою, глибокою та зворушливою.
Четвертий сезон трохи кращий, але не має жодного справді сильного епізоду. Найближча до вдалих — серія Worms, зосереджена на Сід. Усе інше — це довгі сцени, у яких нічого не відбувається. Сюжет просувається повільно. Кульмінації немає. Інтриги — теж. Чи виживе ресторан? До фіналу мені вже стало байдуже. Як серіал, який колись давав нам шалений ритм і емоції, скотився до рівня, коли я просто гортала стрічку під час перегляду?
І це не лише проблема цих двох проєктів. У 2025 році таких серіалів більшість. Другий сезон "Останні з нас" (The Last of Us) починався обнадійливо. Перший епізод був непоганим. Другий — захопливим і напруженим. Але далі шоу втратило фокус. Сюжет став заплутаним, розвиток подій — повільним, а емоційність — слабкою.
Те саме можна сказати й про третій сезон "Білого лотоса" (The White Lotus). Багато хто критикує його за темп. Але мені подобалася його повільна, атмосферна подача. Проблема — у фіналі. 90 хвилин очікувань, які не виправдалися. Жодної сильної сцени. Ніякої кульмінації.
Додайте до цього ще один непереконливий сезон "Чорного дзеркала" (Black Mirror) і другий сезон шоу "Розрив" (Severance), який частина фанів хвалить, але який, на мою думку, втратив логіку, і отримаєте загальну картину. Престижне телебачення більше не працює.
Усі ці шоу — це продовження. Часто — непотрібні. У час після голлівудських страйків, на тлі фінансової нестабільності та глобальної невизначеності, студії не хочуть ризикувати. Їм потрібні гарантії. А гарантія — це знайоме ім’я. Тому у кінотеатрах ми бачимо "28 років по тому" (28 Years Later), "Світ юрського періоду: Занепале Відродження" (Jurassic World Rebirth), "Супермен" (Superman), "Фантастична четвірка: Перші кроки" (The Fantastic Four: First Steps). А на стримінгах — ті самі старі історії. Netflix готує американську версію "Гри в кальмара". І паралельно продовжує реаліті-шоу Squid Game: The Challenge. Навіщо? Бо формат уже відомий. Навіть якщо він вичерпав себе.
Я не проти продовжень. Але вони мають сенс лише тоді, коли за ними стоїть сильна ідея. А зараз здається, що всі ці серіали просто тягнуть час. Уникають ризику. Розтягують сюжетні лінії. І намагаються дотягти до ще одного сезону. Це зрозуміло. Але це дуже нудно дивитися.
На щастя, є винятки. Один із них — "Юнацтво" (Adolescence). Це психологічна драма, знята одним дублем. Її створили Джек Торн і Стівен Грем. Так, у ній є слабкі моменти. Формат іноді здається надуманим. У другому епізоді — не найкраща акторська гра. Але це все одно було потужне телебачення. Я подивилася всі серії за один вечір. Історія викликала загальнонаціональну дискусію — про батьківство, насильство, чоловічу травму. І головне — це була нова ідея. Не адаптація. Не сиквел. Не римейк. Тому Adolescence — найкраще, що я бачила у 2025 році.
Нові шоу цього року або працюють (Dying For Sex), або — ні (A Thousand Blows). Але навіть коли нові формати провалюються — це цікаво. Тому що це спроба. Це ризик. Це щось живе. А не ще один сезон серіалу, який давно втратив пульс. Телевізійна індустрія переживає складні часи. Але очевидно: без нових ідей вона не виживе. Повторення — це шлях у нікуди. Потрібні серіали, які дивують, ризикують, говорять про важливе й роблять це по-новому.
Я справді сподіваюся, що друга половина року принесе зміни. Я чекаю на Too Much від Ліни Данем. І на First Day on Earth від Мікаели Коел. Але найбільше я чекаю на серіали, про які ми ще не чули. Які з’являються раптово. Збивають із ніг. І нагадують, чому ми взагалі любимо телевізійні історії.
За матеріалом vogue.co.uk