Роман "Маленькі жінки" Луїзи Мей Олкотт є одним з найпопулярніших не лише у світовій літературі, а й в кіноматографі: його екранізували вже 9 разів. 30 січня в український прокат виходить нова, амбітна екранізація: у режисерському кріслі – номінантка на "Оскара" Грета Гервіг, а в головних ролях: Сірша Ронан, Емма Вотсон, Тімоті Шаламе, Меріл Стріп і Лора Дерн. Чому заради "Маленьких жінок" Греті Гервіг довелося ризикнути всім, розповідає сама режисерка.
"Маленькі жінки" були частиною мого світу, скільки я себе пам'ятаю. Я читала книжку десятки разів. Здається, я з самого народження знала, хто така Джо Марч. Вона завжди була моєю подругою; людиною, якою я хотіла бути, і людиною, якою, я сподіваюся, все-таки була. Я бачила себе у всьому, що вона робила, тому у мене завжди було чітке уявлення про цього персонажа, і, врешті-решт, про те, як вона має поводитися в кіно.
Коли я почула, що зніматимуть нових "Маленьких жінок", я ризикнула всім, що в мене було – шалено хотіла взятися за цей проєкт. У мене було дуже конкретне уявлення, про що насправді книжка: про жінок як про художників, а також про жінок і гроші. Це все є в роботах Луїзи Мей Олкотт, але ці аспекти раніше чомусь не розглядали в жодній з екранізацій. Я хотіла розповісти історію про жінок, які роблять мистецтво, про жінок, які роблять гроші, про жінок, які роблять вибір. А ще про те, як можна забрати дівочу хоробрість у доросле життя.
Коли я готувалася до зйомок кінострічки, то задумалася про тих жінок, які, як і я, любили Джо Марч. Від Патті Сміт і Сімони де Бовуар до Елени Ферранте і Анни Квіндлен. Джо щось означала для цих письменниць і мислительок абсолютно різного походження, і це те, що робить її сучасним персонажем, пов'язаним з поколіннями і століттями. Я гадаю, ключове те, що в Джо закладений дух бунтівника. Це своєрідна надія на життя за межами того, що диктує твоя стать. Це дівчина з ім'ям хлопчика, яка хоче писати. Вона амбітна, вона сердита у зв'язку з тим, що суспільство намагається перешкодити їй, і в ній так багато різних рис, з якими ми ототожнюємо себе. Таке відчуття, що вона звільнює нас.
Я не можу говорити про Сіршу, бо вона – просто геній. Я не знаю, як вона це робить. Але я дуже рада, що вона працювала зі мною вже двічі (Грета має на увазі фільм "Леді-Птаха" – прим. ред.).
Я бачила в кожній з сестер художниць і хотіла серйозно поставитися до їхніх художніх захоплень – літератури, театру, живопису. Класно, що між ними багато любові і глибокий зв'язок, але вони також дуже конкурентноздатні, можуть бути злими і жорстокими – я хотіла отримати все це в коктейлі. Це справжні, живі люди, чиї відносини – "дикі". Найтрадиційнішою з сестер є Мег (її грає Емма Вотсон), вона хоче вийти заміж і мати дітей, але це не означає, що у неї немає інших думок про те, щоб не поспішати і не виходити заміж за якогось багатія. Мег розмірковує над своїм життєвим вибором – це те, що дійсно вразило мене під час перечитування книжки, і це те, що Емма дуже тонко показує нам у фільмі.
Джо – дівчинка з ім'ям хлопчика, а Лорі, якого грає Тімоті Шаламе, – хлопчик з ім'ям дівчинки. Він ніби близнюк Джо. І те, що зробив з персонажем Тімоті Шаламе, – чарівно. У всіх нас, молодих дівчат, був досвід, коли ми уявляли себе хлопчиками, бо так багато головних героїв у літературі – хлопчики, нам хотілося відчути себе ними. Але через Тімоті ми раптово бачимо хлопчика, що проєктує себе в жіночому світі і примірює на себе роль дівчини.
Мені потрібно було, щоб костюми були справжніми і тактильними. Найважливіше, щоб вони були схожими на повсякденний одяг, а не на чудернацькі вбрання. Тільки так ви зрозумієте, що герої – сучасні.
"Маленькі жінки" виходять в український прокат 30 січня.