Федеріко Фелліні був видатним італійським режисером, який дуже тонко відчував світ. Він казав: "Що більше кінематографісти наслідують дійсність, то швидше вони скотяться до підробки. У цьому сенсі чорно-біла гама дає ширший простір фантазії". Тому сьогодні, у день народження Фелліні, ми вирішили згадати наш улюблений чорно-білий фільм "8½", який критики зараховують до класики світового кінематографа, а також вважають одним з найкращих фільмів італійського режисера.
Ми інтелектуали — я кажу "ми", тому що вважаю вас таким, — маємо за обов’язок бути при здоровому розумі до самого кінця. У світі вже й так повно зайвого, і додавати сум’яття до сум’яття не той випадок.
Щастя полягає в тому, щоб завжди говорити правду, не завдаючи нікому болю.
Знищувати краще, ніж створювати, якщо не створюєш по-справжньому потрібних речей.
Життя — це свято — проживімо його разом!
— Я не щасливий.
— А хто вам сказав, що ми приходимо в цей світ для того, щоб бути щасливими?
— Як на мене, деякі теми кінематографа просто недоступні. Ви надто довільно змішуєте небесну любов і любов земну.
— Буває, можливо.
— На вас лежить велика відповідальність, ви можете просвітлити або занапастити мільйони душ.
— Цей тип, якого ти описав, він нікого не любить, і його анітрішки не шкода.
— Я не розумію, він зустрічає дівчину, яка може відродити його, стати сенсом його життя, і відмовляється від неї?
— Тому що він зневірився.
— Тому що він не вміє кохати.
— Тому що неправда, що жінка може змінити чоловіка.
— Тому що він не вміє кохати.
Нам буде потрібно лише трохи гігієни, чистоти й дезінфекційних засобів. Ми задихаємося від слів, від образів, від звуків, які не мають права на життя, які приходять з порожнечі і йдуть у порожнечу...
— Я хочу казати правду — те, чого я не знаю... те, чого я шукаю, але ще не знайшов. Тільки так я почуваюся живим.