Шерех шуби, цокання підборів по підлозі й загальна паніка в коридорах: Міранда Прістлі приїхала в офіс Runway. Книга "Диявол носить Prada", що вийшла 2003 року, зачарувала покоління модниць, які готові були вбити, щоб опинитися на місці Андреа Сакс. Завдяки сценарію, що досліджує тонкощі модних видань, і гламурному складу акторів фільм Девіда Франкеля зміг полонити навіть професіоналів індустрії. Vogue підіймає завісу й розповідає цікаві факти про створення наймоднішого фільму XXI століття.
Хоча кілька модних брендів відмовилися з’являтися в цій сатирі на американський Vogue, щоб не наражатися на невдоволення Анни Вінтур, інші були впевнені, що дизайнерка костюмів Патриція Філд покаже їхній одяг тільки у вигідному світлі. Філд, яка працювала над серіалом "Секс і місто", а зовсім недавно над "Емілі в Парижі", відповідала за відтворення цього барвистого мікрокосму світу моди за допомогою неперевершених за стилем убрань. Підтвердження: більшість костюмів, які носили Андреа, Емілі й Міранда, не втратили своєї новизни через 14 років з моменту виходу фільму. Одна з найзнаковіших сцен — це та, у якій Енді Сакс, нарешті, стає асистенткою в модному журналі й гуляє Нью-Йорком, постійно змінюючи вбрання. Chanel, Calvin Klein, John Galliano, Marc Jacobs... загальна вартість? Майже 1 мільйон доларів, що робить гардероб стрічки одним з найдорожчих в історії кіно. Найціннішим у ньому було намисто Fred Leighton за 100 000 доларів, яке носила Меріл Стріп. Але його ціна — невелика дрібниця, порівнюючи з касовими зборами фільму в 326,5 мільйона доларів.
Коли Fox придбав права на книгу Лорен Вайсбергер, авторка навіть не закінчила її писати. "Диявол носить Prada" з’явилася друком у 2003 році, а екранізація вийшла в кінотеатрах через три роки опісля, але сценарій був готовий задовго до початку знімання. Одним з головних завдань менеджерки з виробництва Елізабет Габлер було сфокусувати фільм на стосунках між Андреа й Мірандою і заново винайти третій акт, абсолютно відмітний від фіналу книги. Над сценарієм працювали чотири сценаристи, але в підсумку обрали Алін Брош Маккенну, зокрема, завдяки її досвіду журналістської роботи в Нью-Йорку. Після того, як Меріл Стріп затвердили на роль лютої Міранди Прістлі, Алін Брош Маккенна з великою насолодою пропрацювала образ неприємної редакторки Runway, написавши для неї різкі вирази, які ми знаємо напам’ять сьогодні.
Хоча книга Лорен Вайсбергер мала величезний успіх, саме ідеальний акторський склад зробив фільм справжнім феноменом. На роль Міранди Прістлі команда режисера Девіда Франкеля від самого початку прагнула ангажувати Меріл Стріп. Щоб переконати актрису, Fox, не роздумуючи, підписав чек на чотири мільйони доларів. У ролі наївної, але багатонадійної Андреа Сакс знімальна група спочатку бачила Рейчел Макадамс, популярну завдяки стрічкам "Щоденник пам’яті" і "Паскудне дівча". Але Енн Гетевей, друга фаворитка Девіда Франкеля, була очевидним вибором, оскільки їй подобалася ця роль. Для Емілі Чарльтон, персонажа, якого ми любимо ненавидіти, британський акцент Емілі Блант, її живий і зухвалий дух відповідали найбільше. Нарешті, роль Найджела дісталася Стенлі Туччі після прослуховування Саймона Дунана (креативний посол з особливих доручень Barney's) і ведучих Грема Нортона (BBC) і Роберта Верді (E!).
У третьому акті фільму "Диявол носить Prada" Міранда і її помічниця Андреа їдуть до Парижа на Тиждень моди. Але у Франції цю сцену майже не знімали. З бюджетом в 41 млн доларів Fox вирішив, що фільмувати паризькі сцени на їхньому реальному тлі занадто дорого. Втім, переконавши студію, частина команди вирушила до французької столиці... за винятком Меріл Стріп. Як і її героїня, що застрягла в Нью-Йорку на концерті своїх близнюків, актриса не могла поїхати до Парижа для знімання сцен Тижня моди з бюджетних причин. Тож Ritz на Вандомській площі у фільмі насправді є готелем St Regis на Мангеттені. А сцени показів зняли у Квінсі.
Ні для кого не таємниця: Лорен Вайсбергер написала свою книгу після того, як сама була асистенткою Анни Вінтур в американському Vogue. Але Меріл Стріп застосувала дещо інший підхід до гри крижаної Міранди Прістлі. Звісно, залізну волю й почуття стилю актриса запозичила в головної редакторки, але мала й інші джерела натхнення. Вона зберегла свою американську ідентичність, замість того щоб перейняти британський акцент Анни Вінтур, і послалася на журнал Даяни Вріланд (головна редакторка американського Vogue з 1963 по 1971 рік), зачіску Гелен Міррен і мовчазну особистість Клінта Іствуда. Спокійний тон без підвищення голосу, що змушує всіх здригатися... Міранда Прістлі — втілення харизматичної лідерки. Що стосується офісу Міранди, то його відтворив художник-постановник Джесс Гончор за зразком Анни Вінтур. Вона була на прем’єрі в костюмі Prada, не злилася й сказала ABC News, що їй сподобався фільм, зауваживши: "Все, що робить моду захопливою, гламурною й цікавою — прекрасно для нашої індустрії. Тож я підтримувала цю ідею на 100 відсотків".
Тоді як фільм Девіда Франкеля фокусується на стосунках між Андреа й Мірандою, у центрі уваги явно перебуває інший персонаж — Емілі, перевтомлена перша помічниця редакторки. За словами Лорен Вайсбергер, цей персонаж також має прототипа у Vogue: Плам Сайкс, колишня світська левиця, а тепер письменниця бестселерів. Натякаючи на британське громадянство Емілі Брант, Патрісія Філд здебільшого вдягала її в образи Вів’єн Вествуд.
Деякі професіонали індустрії заявили, що стрічка "Диявол носить Prada" принесла користь професії, бо втаємничила у світ модних журналів і подіумів, хоча й дуже романтизувала ситуацію. Серед найлегендарніших сцен фільму — незабутній монолог Міранди Прістлі про синтетичний небесно-блакитний светр Андреа. З холодною безпечністю шефиня Runway докладно описує історію небесно-блакитного кольору в сучасній моді й доводить своїй помічниці, що те, що їй здається тривіальним, насправді приносить мільярди доларів. Але немає жодного сенсу перевіряти вірогідність анекдоту Міранди: сценаристи вигадали весь монолог!