2022 рік запам'ятався виходом безлічі серіалів та фільмів про шахраїв. У квітні, лише через два місяці після того, як "Аферист із Tinder" — історія про чоловіка, який розробив схему, щоб обдурити кількох жінок на сотні тисяч доларів — дебютував на Netflix, він став найпопулярнішим документальним фільмом усіх часів на потоковому сервісі. Невдовзі після цього на Netflix вийшов мінісеріал "Вигадана Анна", який розповідає про Анну Соркін, жінку, яка прикинулася німецькою спадкоємицею в Нью-Йорку. Наступним був "Вибула", серіал Hulu про аферу Елізабет Холмс та її компанію Theranos. Ці й усі інші історії про шахраїв неймовірно різні, але в них є кілька спільних рис: вони настільки разючі в подробицях, що неможливо повірити, що вони реальні.
Телесеріали та документальні фільми в подібному ключі взяли таких людей, як Елізабет Холмс, Анна Делві та Біллі Макфарланд, і зробили їх відомими за їхню здібність складати ілюзію успіху з уламків невдалих бізнес-починків. Холмс, колишню генеральну директорку нині неіснуючої компанії Theranos, яка ошукала інвесторів на понад 140 мільйонів доларів США, визнали винною за чотирма пунктами звинувачення в шахрайстві та змові за управління нібито революційною медичною діагностичною компанією. Делві, яку визнали винною у крадіжці, видавала себе за німецьку спадкоємицю, щоб обдурити банки та готелі на мільйони доларів. Тим часом Макфарланд обдурив інвесторів на 26 мільйонів доларів США для організації фіктивного фестивалю Fyre Festival, лише для того, щоб залишити сотні людей на Багамських островах, стати інтернет-мемом і отримати шість років ув'язнення.
Попри те, що ці шоу розкрили деякі з найгучніших афер десятиліття, реальність така, що індустрія шахрайства є набагато більшою, ніж фіктивні спадкоємиці чи норовливі організатори заходів. Скажімо, фішингові кампанії обманюють тисячі людей на рік, запитуючи конфіденційну інформацію, як-от номери кредитних карток. Однак, існують і більш зловісні методи. Наприкінці лютого 2022 року, коли світ спостерігав за вторгненням російських окупантів в Україну, розслідування NBC виявило, що деякі користувачі TikTok прикріплювали воєнні звукові доріжки, наповнені пострілами та сиренами, до відео, які нібито були з України, а потім просили пожертвувати їм кошти. Й у цьому новому дивному світі, коли історії про шахраїв стають дедалі популярнішими, неможливо не задуматися: чому люди так хочуть спостерігати, як інших обманюють, ошукують і розбивають їм серця, тоді як всі ми стаємо дедалі сприйнятливішими до цих витівок?
Один з факторів, який приваблює аудиторію до історій про шахрайства — це інстинкт самозбереження. Зазвичай, коли люди дізнаються про подібні історії вони радіють, що з ними цього не сталося. Переглядаючи серіали та фільми про аферистів, глядачам здається, що вони контролюють своє життя краще, ніж ті, кого ошукали. Також існує теорія, що люди дивляться подібні шоу, тому що не хочуть також стати жертвами шахраїв і дивляться подібні серіали, щоб запобігти ймовірності того, що це станеться з ними. З цієї самої причини багато людей дивляться шоу про справжні злочини, оскільки вони відчувають, що отримують знання про те, як уникнути жахливих речей, які стаються з жертвами тих чи інших історій. Спостерігачі вважають, що вони підвищують свою обізнаність, і це робить їх більш убезпеченими.
Окрім того, важко не згадати про випадкове задоволення, яке відчувають деякі люди, коли спостерігають за тим, як світських левиць та інвесторів-мільйонерів обводять навколо пальця шахраї. У німців навіть є слово для позначення цього явища: schadenfreude, що перекладається як "злісна радість" або викривлене почуття радості через нещастя інших. Так, користувачі Twitter вважали фіаско на Fyre Festival радше смішним, ніж обурливим, жартуючи про все: від поганого житла до сендвічів з сиром, які гості отримали замість обіцяної розкоші.
Також є й певне почуття задоволення, яке приходить від віри в те, що ми самі ніколи б не повелися на подібні трюки. Ця причина вказує на "гіпотезу справедливого світу", когнітивне упередження, яке змушує нас вірити, що люди отримують те, на що заслуговують: типу погані речі трапляються лише з поганими людьми. Американський психолог Мелвін Дж. Лернер у своїй книзі 1980 року "Віра в справедливий світ: фундаментальна омана" стверджує, що люди повинні бачити світ справедливим, щоб відчувати, що їхні дії та оточення можна контролювати. Іншими словами, люди повинні вірити, що їхня моральність буде визнана та винагороджена, метафізично чи ні.
Однак, у фільмах та серіалах про шахраїв, не завжди жертвами обману є ті, хто належать до вищого ешелону суспільства та є більш віддаленими від звичайного глядача, що робить шахрая захопливою фігурою, яка ненавмисно викриває лицемірство соціальних класів. Те, де "Вигадана Анна" зазнає невдачі, а "Аферист із Tinder" досягає успіху, полягає в тому, що підкреслює, що більшість людей, які стають мішенню шахраїв у реальному житті, — це робітничий клас, звичайні люди, які безповоротно страждають і фінансово зруйновані своєю простою вірою в іншу людину. Й у цьому полягає проблема — і необхідність у якісно створеному кримінальному контенті. В серіалі "Вибула" Елізабет Холмс протистоїть своїм інвесторам. Пересічному глядачеві може бути важко співчувати венчурним капіталістам, які влили мільйони доларів у її компанію. Але вони не справжні жертви. Жертви — загублені в драматичній політиці серіалу — це люди, які використовували продукт Холмс й отримували неправильні, часто тривожні, медичні результати. Все це викликає особливе занепокоєння, тому що створення образів героїчних і розумних шахраїв може відбуватися коштом дегуманізації жертв.
Однак, якщо знімати фільми та серіали про шахраїв правильно, вони можуть дестигматизувати афери та дати людям змогу повідомляти про схеми, жертвами яких вони стали, — важливий крок у досягненні справедливості, оскільки, за оцінками, менш як 5 відсотків жертв повідомляють про свій досвід. Жінки з "Аферист із Tinder", наприклад, описують відчуття полегшення при зустрічі одна з одною, пояснюючи, що вони почуваються менш самотніми. Разом вони звернулися до правоохоронних органів і змогли посприяти у спійманні шахрая, який до того часу міг уникнути покарання, переїжджаючи з країни в країну.
Тож, хоча розваги у світі шахрайства не завдають шкоди, важливо пам’ятати, що один електронний лист, текстове повідомлення чи телефонний дзвінок можуть відокремлювати нас від тих, кого ми бачимо на екрані. Кожного можна обдурити.