Генеральний продюсер Одеського міжнародного кінофестивалю Юлія Синькевич розповідає про найкращі фільми 72-го Каннського кінофестивалю, які обов'язково варто подивитися.
Приємно, що у список найкращих стрічок я можу включити українську картину. Дебютна повнометражна робота кримськотатарського режисера Нарімана Алієва "Додому" викликала 15-хвилинні овації після заключних титрів у програмі "Особливий погляд". Багато хто дивувався, як молодий режисер зміг зняти настільки глибоку історію, також захоплювалися акторською грою Ахтема Сеїтаблаєва, який зіграв одну з головних ролей.
"Додому" – це роуд-муві про батька Мустафу і сина Аліма, які їдуть у сучасний Крим, окупований російськими військами. Там, на батьківщині, їм потрібно поховати Назіма, брата Аліма. Наріман Алієв знає і розуміє, про що знімає: він сам дев'ять років тому втратив рідного брата в автокатастрофі.
Новий фільм творця "Кримінального чтива", "Скажених псів" і "Убити Білла" став одним з найбільш очікуваних у Каннах. Показ картини ледь не зірвався – дирекція фестивалю побоювалася, що Тарантіно не встигне її змонтувати. Але буквально за два тижні до початку кіноогляду фільм "Одного разу в Голлівуді" був готовий і потрапив в основний конкурс Канн. Ажіотаж був неймовірним. Квитки неможливо було дістати, а щоб потрапити на показ, глядачі займали чергу за дві години!
Дія картини розвивається в Голлівуді 1969 року, в час, коли відбувалися вбивства, організовані сектою Чарльза Менсона "Сім'я". Тоді ж вбили дружину режисера Романа Поланскі, акторку Шерoн Тейт. Тим часом відомий телеактор Рік Далтон (Леонардо ді Капріо) і його дублер Кліфф Бут (Бред Пітт) намагаються пробитися у світ шоу-бізнесу. У стрічці також зіграли: Марго Роббі, Аль Пачіно, Курт Рассел, а ще Люк Перрі, для якого роль у картині стала останньою.
Тарантіно зазначив, що історія "Сім'ї" привабила його тим, що її неможливо осягнути. І чим більше в неї занурюєшся, тим менше в ній ясності.
Два роки тому південнокорейський режисер Пон Чжун Хо привіз на Лазурний берег фільм "Окча", знятий на гроші Netflix. Це призвело до того, що зараз стримінг-сервіс і Канни перебувають у стані "холодної війни". Але улюбленець фестивалів повернувся на кіноогляд з новою картиною – трагікомедійним трилером "Паразит" про сім'ю аферистів, яка має намір нажитися на забезпеченій родині.
Пон Чжун Хо – не найвідоміший режисер для європейського глядача, але на батьківщині і в Азії його знає майже кожен. Той, хто знайомий з попередніми роботами режисера, чекає від нього якогось фільму-гібрида, і Пон Чжун Хо з радістю його представляє. "Паразити", щоі частково нагадує "Злодюжок" і "Спалення", у справі виявляється соціальною драмою з неймовірним сюрреалістичним сюжетом, який при цьому має дуже правдоподібний вигляд. Глядачі в Каннах залишилися в захваті від суміші соціальної сатири, сімейної драми і кривавого трилера, а критики піднесли картину на верхівку рейтингової таблиці.
Цього року на Лазурному узбережжі в офіційній програмі представлені 20 жінок-режисерів. Одна з них – Селін Скьямма, чий фільм "Паливода" отримав "Золотого Дюка" ОМКФ 2011 року. Тепер режисер привезла до Канн дуже особистий і зворушливий фільм "Портрет дівчини в вогні", де зіграла її муза і партнер Адель Енель.
Мабуть, це одна з найцікавіших картин Каннського кінофестивалю, яка нагадує суміш тематики "Життя Адель" Абделатифа Кешиша і стилістики "Фаворитки" Йоргоса Лантімоса. "Портрет дівчини в вогні" описує романтичну історію кохання двох молодих дівчат на тлі мальовничих пейзажів Бретані кінця XVIII століття. В умовному світі фільму практично немає чоловіків – тут всі жінки самодостатні і чинять, як їм заманеться. Думаю, ця історія не залишиться без призів.
"Маяк" – це друга повнометражна робота американського режисера Роберта Еггерса, який 2015 року здійняв фурор містичною "Відьмою". Картину показали у програмі "Двотижневик режисерів", і вона вразила глядачів не тільки естетикою, але й грою Віллема Дефо, яка заслуговує довгоочікуваного "Оскара".
У центрі сюжету цієї чорно-білої п'єси – відносини старого доглядача маяка (Віллем Дефо) і його нового помічника (Роберт Паттінсон). Починається з неприйняття, але далі їх спілкування переростає в дружбу, а потім – і в ненависть. Найуважніші глядачі помітять ще одного персонажа у виконанні української моделі Валерії Караман: вона знялася в епізодичній ролі русалки.
Фільм-відкриття 72-го Каннського кінофестивалю, зомбі-жахи Джима Джармуша "Мертві не помирають", зібрав натовп біля входу в кінотеатр. Картину чекали давно, з огляду на тематику і зірковий акторський склад: Білл Мюррей, Тільда Свінтон, Адам Драйвер, Стів Бушемі, Іггі Поп.
Метафоричний фільм розповідає про маленьке містечко, в якому починається зомбі-апокаліпсис. Але не мерзенний, як у "Ходячих мерцях", а досить комічний, хоч і частково лячний. Погодьтеся, неможливо встояти перед Тільдою Свінтон, яка розмахує самурайським мечем, Іггі Попом, що вилазить з могили, чи Біллом Мюрреєм, що шукає викрадену курку. До слова, ідея фільму спала на думку Джармушеві, коли він вийшов на вулицю і побачив, що перехожі масово дивились у телефони, ніби зомбі. Схожа сцена є і в самій картині.
Свіжу стрічку іспанського класика Педро Альмодовара вже встигли охрестити найкращою з того, що режисер зняв за останні півтора десятка років. У фільмі багато особистого болю, який автор немов висмикує з себе і надає на розгляд глядачеві. "Біль і слава" – це історія про режисера, що старіє та перебуває в стані кризи. Він самотній, слабкий і нездатний написати сценарій. Тоді він вирішує зануритися в найболючіші спогади і переплавити кризу у натхнення і новий фільм. Головну роль у картині зіграв Антоніо Бандерас, який максимально розкрив свій акторський талант – грав здебільшого лише мімікою.