Поділитися

Old Fashion на вагу: Ірена Карпа про паризькі вінтажні магазини

Ірена Карпа та Галя Шиян

- Альо, ви де?

- Ми в Ріц. В барі. Але не в тому, шо його Хемінгуей звільняв. Туди у шортах не пускають. Хемінгуей би з ними не погодився, а ми махнули рукою і сидимо в барі навпроти. Теж в Ріц. Приходь.

Реклама.

І вона приходить.

Феєрична, кучерява, з зеленими тінями, в джинсах, що зашпиляються десь під грудьми, і з великим чорним пластиковим пакетом, на якому намальована вага. KiloShop, пише на пакеті. Більш ефектної появи серед усіх цих лакшері бутіків, запханих у галерею готелю Ritz, письменниця Гася Шиян би й навмисно не вигадала.

- Ахаха, мені те ж саме, що і вам!

Приземляючись на крісло за нашим столиком, сказала Гася. І тут вже встала:

- Як вам мої кончені штани імені мами Бренди Волш?..

Мій друг був трохи задорослим, аби пам’ятати, хто така мама Бренди Волш із "Беверлі Хілз". А я, ровесниця Гасі, так само натхненно у свій час дивилася цей серіал. Але, на відміну від моєї колеги, ще й досі не справилася з відразою до джинсів-варьонок, спідниць-труб, що закінчуються під пашками, і люрексових кофточок. Сильно все це пахне голодними девяностими, якщо не кінцем вісімдесятих. А от Гасі – в самий раз. Всі ці дикі фіолетові лелітки, силуети-банани, жабо і трико на ній виглядають якщо не естетично, то повністю концептуально.

- Прикинь, там портьє пропонували мені піднести мій кульок кіло-шоп! Аха-ха! А я відмовилася.

Киваю на Гасю з виразом обличчя "респект". Мій новий чорний сарафан японської принцеси в вигнанні від Yamamoto здається мені одягом для слабаків. Але нарешті приносять напої за другим колом, і все стає трохи краще.

Крамниця Kilo Shop

Відтак Kiloshop, магазин вінтажного одягу, де все продають на вагу, зринув знову. Українським дизайнерам не вистачало чи то аксесуарів, чи якась частина багажу не встигла доїхати під відкриття. Вирішили послати гінця на Сен Жермен і розбавити фешн-концентрат місцевим вінтажем. З огляду на повернення силуетів 80-тих – звільнені горища наших старших сестер чи мам (ну добре, не наших, французьких) – саме воно. Не знаю, який відсоток був "замаринованим", а який – своїм, але вигляд наші дефіле мали більш ніж крутий.

З тою-таки Гасею Шиян ми десь рік тому, щойно після мого переїзду до Парижа, здійснювали експедицію на блошиний ринок Clignancourt. Я вселилася в мебльовану хату, з якої після підписання контракту, дивним чином зникли всі прекрасні дизайнерські меблі і завелися порепані офісні стільці. Тож довелося весь цей жах виносити в підвал (він, за словами власника квартири, дістався мені безкоштовно за мій красивий ніс) і шукати собі нового старого щастя на вінтажних розкладках. Із прекрасного тоді знайшли стільці 40-х років і менору. А, і ще відерце для охолодження шампанського (3 євро), яким прибиральниця спокійно послуговується для миття підлоги. А потім раз – і залипли у павільйончику зі старовинними плащами Burberry. Тут уже були всі оверсайзи світу, всі відтінки і моделі, всі розміри і дати пошиву, всі ступені зношеності. При чому ціну на них, падлюки, особливо приємною не робили: ось вам плащик за 100-150 євро, сильно убитий), а ось більш-менш нормальний за 400. Українська натура такого не розуміє – секонд за 400 євро?! Це ж можна вдвох у Барселону злітати і ще 100 євро пропити! (До слова, в Барселоні вінтаж у рази дешевший і навіть цікавіший часто).

Вінтажний ринок Clignancourt

Настільну лампу я на базарі Saint Ouen так і не знайшла. Багато там добра епохи Наполеона ІІ, але то, як кажуть французи, faut aimer. Мені ця Belle époque не дуже близька – видно, треба почекати старості чи розбачити побачений Пшонка-стайл. Бо травма не гірша за 80-ті, бггг. Купила зате гарні набори тарілок. Один з коміксами кінця 19-го століття (несмішні анекдоти, з яких, мабуть, чесно сміялися ті, хто доїдав свою порцію півтора століття тому). Інший – часів того-таки Наполеона, але зі смішними пасторалями. Для стьобу буде ОК.

Часто ці вінтажні ринки (французькою vide-grenier) виникають геть спонтанно. В кожному селі у провінції чи в кожному паризькому районі вони відбуваються у свій час. Слідкуйте за паперовими оголошеннями і просто гугліть. У провінції, зрозуміло, дешевше. Я якось за 10 євро купила 2 томи ілюстрованої французької історії видання 10-тих років 20-го століття. Просто шкільна бібліотека вирішила, що зайві два томи історії їм не потрібні, а от гроші на автобусну екскурсію школярів – навіть дуже. До речі, самі школярі хвацько продають дитячі книжки, іграшки та ігри (збираючи кошти на ту ж екскурсію). І якщо в магазині яка-небудь лялька коштує 15-20 євро, тут її можна купити за 1-2. Те ж саме з книжками.

Старі вініли, мідний посуд, старомодний кришталь, деревяні велосипеди, годинники з зозулями, мереживні скатертини й білизна з анаграмами, горщики, столики, вази, грамофони, мельхіорові підставки під виделки у вигляді качечок і купа всього іншого – рай якщо не для шопера, то для пост-модерного письменника точно. Чи, на крайняк, для професіоналів інстаграма. Сміливі можуть міряти й купляти за безцінок фетрові капелюхи й кашемірові пальто. Оверсайз і дивні силуети гарантовані.

Якщо ви не фанати відвертого вінтажу, для вас теж є правильна ничка. І навіть декілька: парочка з одягом, парочка з хатнім начинням. Все це щастя простяглося на вулиці Cherche-Midi. Між перехрестям із вулицею Saint Placide та бульваром Montparnasse у 6-му районі (метро Saint Placide, Sevres-Babylone). Тут є геть нові, віддані парижанками на поталу іншим модницям, речі. Категорії від Chloe (я он купила білі джинсові шорти за 30 євро) до Adidas (там я купила за 10 євро футболку з дикими принтами і лелітками – комусь віддала, бо футболка з биркою). Плюс взуття і сумки. Часто це навіть не взувані channel та не сумчені hermes. В цьому бутіку "для дорослих" ціни, звичайно, будуть коливатися ще ширше: від 30-40 до 150-300. Але ж однаково в рази менше, ніж жертва моди віддала б поряд в універмазі Bon Marche. Система цих магазинів смішна, як радянська "комісійка": ти приносиш непотрібні відхимчищені шмотки у центральний прийомник, і кажеш на них ціну, з розрахунку на те, що в магазині її виставлять удвічі більшою. І все. Ти позбулася зайвого в шафі – хтось ощасливився кашеміровим светром за 65 євро замість 300, як рівно такий же на сайті бренду. Я от люблю речі з історією. Їх, звісно, іншим особливо не подаруєш (хіба що висить бирка), а от собі залюбки. Ті самі шорти і светр носяться чудово. І мені інколи цікаво, що би було, якби попередня власниця зустріла мене на вулиці і впізнала свій сірий кашемір з підшитим білим шовком. "Ну шо, як носиться?" – спитала би вона."Та нічо, Богу дякувати, – сказала би я. – Ви там нового нічо не закидали? Я, якшо шо, недавно здала дві спідниці-олівці Dolce&Gabbana, зрозумівши, що в подертих джинсах мені і в офісі краще працюється..."

ПС. Ну і якщо серйозно, то ось вам кілька корисних адрес. Раптом не знайдете вай-фай, то збережіть як фотку:

Kilo Shop: 125 boulevard Saint Germain,

39 boulevard Saint Michel

Cherche Minippes

Marche de Clignancourt

Читайте також:

Особый интерес: почему стоит покупать винтажную одежду