Надя Шаповал, Ольга Навроцька і Маша Шубіна про свої улюблені вишиванки
Спеціально до Дня вишиванки, який цього року відзначаємо 21 травня, vogue.ua зустрівся зі стилісткою Надією Шаповал, дизайнеркою Ольгою Навроцькою та художницею Марією Шубіною, які розповіли нам про улюблені речі в їхньому гардеробі — українські вишиванки.
Я не велика шанувальниця національного одягу, але обожнюю антикварні ринки в усіх їхніх проявах. Тому для мене вишиванки — це насамперед антикваріат. Так, вони старі, але зроблені вручну, домоткані й чудової якості. До того ж я завжди їх "тюнінгую" — не можу без цього.
Більшість моїх вишиванок я переробляла під себе, якщо була змога. Ось, наприклад, ці чотири сорочки були в оригіналі білими й набагато довшими. Я сама їх фарбувала — виварювала в анілінових барвниках, зміцнювала шипи, вкорочувала, робила кишені. До слова, кишені — обов’язковий елемент, іноді навіть роблю нагрудні. Шипи — це певний оберіг, як і візерунки, які вишивають на сорочках. Вони символізують якусь агресію й захист — те, без чого неможливий наш світ. Таких вишиванок точно ніхто не має.
Найчастіше я купую вишиванки на блошиних ринках, Андріївському узвозі або антикварних ятках. Чесно, не можу зупинитися. У мене є набір ознак, за якими я вибираю. Наприклад, я не люблю дуже перевантажені й завжди звертаю увагу на гарні стовпчики й ришельє. Попри те, що я перефарбовую їх, моя улюблена вишиванка — біла, яка асоціюється з абсолютною чистотою. Гадаю, це дуже вишукано.
Для мене купівля вишиванок — дуже спонтанна історія. Головне, щоб вона мені подобалася. Оскільки я не заглиблююсь у тему їхнього створення, мій вибір часто ґрунтується на естетичних уподобаннях. Єдине, мені дуже подобається карпатська вишивка бісером. Таку я б точно хотіла до своєї колекції.
У мене дуже багато речей Віти Кін. Я вважаю, що її речі надзвичайно практичні й універсальні, легкі та комфортні. Коли не знаю, що вдягнути, чи немає часу створювати образ, то, безсумнівно, вибираю щось з її асортименту. До того ж я виходила заміж у сукні Vita Kin. Так сталося, що за два тижні до весілля в мене нічого не було. Віта показала мені цю вишиванку і я зрозуміла, що вона ідеальна. Віта взагалі дуже важлива людина в моєму житті, тому для мене вийти заміж в її сукні було великою честю.
Для мене вишиванка — це дуже практична річ. Наприклад, я їх постійно ношу, коли перебуваю в будинку в Греції. Нині переважно створюють дуже поганий одяг, тому я вважаю, що краще замість всієї цієї безформної китайської маси носити вишиванку. По-перше, вони набагато гарніші; по-друге, вони допомагають сформувати смак, естетику, любов до кольору.
Через те, що в мені дуже мало української крові, мій шлях до самоідентифікації був досить довгим. Звісно, завжди були якісь паростки й відчуття. Так, наприклад, 2012 року я зробила колекцію Navro Inspired by Ukraine, яка була втіленням моїх асоціацій, пов’язаних з країною. Кілька років тому я почала неабияк цікавитися національною культурою: щось дивитися, читати, подорожувати. І зрозуміла, що за відчуттями я — справжня українка. І я цим неймовірно пишаюся.
Любов до вишиванок стала частиною цієї самоідентифікації. Мені цікаво дізнаватися їхню історію, копати глибше, розумітися на символіці й алюзіях. Наші предки вкладали в створення цих речей глибокий сенс. Візерунки символізували добро, розвиток, позитив і захист. У зв'язку із цим у мене виникла ідея зробити капсульну колекцію, куди я хочу закодувати весь сакральний сенс, який пізнала, коли вивчала міфологію та історію нашої країни.
Свої улюблені вишиванки я купила на Андріївському узвозі. Мені в них подобається все: і той факт, що це все вручну шили й розшивали, матеріал, кольори ниток, те, який вигляд вони мають. Коли я їх одягаю, почуваюся повноцінною людиною. Я дуже рада, що тепер всі почали активно цікавитися національним одягом і робити це свідомо. Це не мейнстрим — це внутрішня потреба.
