Модель Наті Кононенко – про втрачену домівку, українських жінок та майбутнє

Для мільйонів українців останні пів року пройшли під такими словами, як дорога, кордон, переїзд. Не стали вони винятком і для моделі Наті Кононенко, яка активно співпрацювала в Україні з місцевими брендами, постійно брала участь у Ukrainian Fashion Week та знімалася для багатьох видань. Ми поговорили з моделлю про перші дні після повномасштабного вторгнення, втрату рідної домівки та порятунок з маленькою дитиною.

Наті Кононенко
Про 24 лютого

Як і всі українці, я ніколи не забуду ранок 24 лютого. Коли ти прокидаєшся від ще незрозумілого почуття тривоги, здригається серце, а на смартфоні бачиш 92 пропущені дзвінки, в цей момент ти розумієш – почалося те, про що всі говорили, але не хотіли вірити. Відразу телефонуєш до батьків і чуєш на тому кінці дроту голос у розпачі: "Доню, нас бомблять із четвертої ранку". Перше моє запитання: "Чи ви можете виїхати з Чернігова?", а у відповідь від тата чуєш: "Ні, бо їдуть колони танків і військова техніка… зараз нікого не пускають, я вже о шостій ранку відвіз твого дядька на передову". І серце твоє просто виривається з грудей від хвилювання... Все як у сповільненому кіно. І просто думки: "Як найрозумніше діяти, щоб ніхто постраждав?".

Про перші тижні

Перші тижні, певно, як і у всіх, у тумані…Заспокоювала я себе тільки думками, що багато людей потребують моєї допомоги, тому треба тверезо думати, а хвилювання підвищує рівень адреналіну й кортизолу та затьмарює розум. Перший тиждень війни, доки не вивезла рідних із Чернігова, спала я по 2–3 години на добу, прокидаючись від усіх тривог, телефонувала батькам по 10 разів за ніч, бо ночі були найстрашнішими, а кожен ранок був маленькою перемогою: ти прожив ще один день, а всі твої рідні живі й здорові. А вже з 7 години ранку починала обдзвонювати найрідніших і неймовірно тішилася від почутих голосів, а також теплоти й моральної підтримки довкола. Ніхто не дозволяв собі такої розкоші, як падати духом. За це я вдячна всім своїм рідним та друзям. Найтяжчим було відповісти дитині на запитання: "Чому почалася війна і на нашу країну напала росія?".

Про рідний дім

На жаль, від нашого рідного дому залишилися лише спогади. Російські ракети на Чернігівщині знищили мій будинок і будинок моєї бабусі. Вони стерли з лиця землі вулицю, на якій я прожила все життя, разом з документами й усім майном. Найгіршим було те, що в результаті таких обстрілів також загинув наш пес, який був частиною сім’ї для кожного з нас. Доньці про це я так і не наважилася ще сказати…

Про тривожну валізку

У мене немає жодної романтичної історії про те, що в тривожній валізці були якісь специфічні речі на кшталт улюблених туфель на шпильках, червоної помади чи хоча б сімейних реліквій. Все було дуже практичне. Ми виїжджали з дитиною вдвох і найбільше мене турбувала саме її безпека й комфорт. Брали все за призначенням – від документів, частина з яких згоріла від ракетного удару, до теплого одягу й речей особистої гігієни. Хоча, серед особливих речей був ліхтарик-електрошокер, про всяк випадок, та улюблені дитячі іграшки моєї доньки, які допомагали їй хоч якось заспокоїтися й заснути. А також через те, що я маю медичну освіту, у мене багато чого було з аптечки, як-от джгути для зупинення кровотечі, препарати для підтримки дихання й кровообігу тощо, які могли знадобитися в разі найгіршого розвитку ситуації або поранення.

Наті Кононенко
Про переїзд

У мене було безліч варіантів, куди податися, та я вирішила зупинитися в Іспанії. Колись ця країна мені дуже сподобалася. Особливо я закохалася в Барселону, що вражає архітектурою авторства таких геніїв, як Гауді й Монтанер, а поряд із цим – сучасними архітектурними будівлями. Також одним з чинників була наявність близьких друзів, без яких цей переїзд був би набагато важчим. Так сталося, що в Барселоні зібралася велика команда вихідців з України й мені тут справді до вподоби. Спершу мені було навіть складно працювати, абстрагуватися від стрічки новин і зосередитися на процесі знімання, але опанувала себе заради доньки.

Про знаки

Показово, що в певному сенсі рятівним для мене стало знімання на вулицях Барселони. Я просто відчула, як мене наповнює енергетика міста, дає сил і надихає. Мені подобається, що Барселона тут зовсім інша, не така, якою її бачать мільйони туристів, які приїжджають на кілька днів. Саме тоді я відчула, що Барселона почала для мене відкриватися набагато глибше і що я залишуся тут теж довше. Думаю, це був правильний знак.

Наті Кононенко
Про плани на майбутнє

Унаслідок тимчасового переїзду на нове місце життя довелося різко змінити плани на майбутнє. Я будую модельну кар’ єру майже наново. Мої іноземні агенції, з якими я співпрацюю, намагаються допомогти в цій ситуації, а мій макбук доповнюється роботами з провідними світовими глянсовими виданнями та новими комерційними проєктами. На мій превеликий жаль, нині складно щось планувати більш як на 2–3 дні наперед, але я дуже сподіваюся, що найближчим часом усе зміниться і я зможу повернутися на Батьківщину.

Наті Кононенко
Про набутий досвід

Я завжди цінувала людські якості, але зараз навчилася цього ще більше, а також пізнала найбільшу цінність – життя, навчилася поводитися розсудливо в будь-якій критичній ситуації та швидко ухвалювати рішення. А найголовніше намагатися жити кожним днем, не відкладаючи все на потім, адже розумію з власного досвіду, що завтра може й не настати. Я дужче зблизилася зі своєю дитиною – у новій країні ми лише вдвох і тримаємося одна одної. Мені здається, що за ці пів року мільйони українських жінок стали супергероїнями. Навіть на підборах і в незручній сукні ми будемо найсильнішими – нам життя не залишає іншого вибору.

Наті Кононенко
Про незалежність

Для мене стало очевидним, що незалежність – це виборюваний шлях, який зараз ми проходимо разом усією країною. Незалежність – це можливість бути вільною людиною, любити свою Батьківщину всім серцем і душею за те, що твоя країна дала тобі можливість бути тим, ким ти є. І я цим пишаюся. Раніше мені здавалося, що незалежність дається апріорі, за замовчуванням, адже я народилася вже в проголошеній, незалежній Україні, у мирний час. З 2014 року я розумію, що Незалежність не дається просто так, вона виборюється кров’ю. А з 2022-го відчула вже це на собі – коли чоловіки з моєї родини пішли захищати Україну, а російські окупанти знищили багато цінностей нашої родини. Попри це, я вірю в нашу перемогу й ще краще відчуваю суть незалежності, бо це шлях, який ми вибрали, не пустивши ворога на свою землю. І ми її відстоїмо, хай там що.

Фото: Roma Lansky

Не слідуй за модою — відчувай її

Підписатися

Ще в розділі

Популярне на VOGUE

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності, та погоджуєтесь на використання файлів cookie.