Шок-контент: як дизайнери розширяють норми пристойності
Найобговорюваніші колекції сезону весна-літо 2026 випробовують на міцність наш гарний смак і норми пристойності. Хто встоїть? Спеціально для Vogue Ukraine у питанні розбирався Ельдар Шеріфов.
Улюбленець інсайдерів та один із найелегантніших чоловіків в модній індустрії, французький дизайнер колумбійського походження Гайдер Акерманн був призначений на пост креативного директора Tom Ford 2024 року. Минулого березня він представив дебютну колекцію в камерному салоні на Вандомській площі Парижа.
Показ відкривала група моделей у кольорових тренчах із лакованої перфорованої шкіри. Витончені та зловісні у своїй довершеності, вони нагадували героїнь технонуару, десь поміж "Той, хто біжить по лезу" та "Матрицею". Перфорована шкіра "розкривалася" в русі, являючи захопленій публіці абриси оголеного тіла. Патерн розрізів нагадував стільниковий папір для пакування тендітних предметів. Можливо, таким чином чутливий і провокативний дизайнер натякав, що одяг – лише спокуслива, але обгортка, а живе тіло може і має існувати без неї.
У сексуально зарядженій колекції Tom Ford дизайнер представив шкіряну спідню білизну й "мереживо", а також напівпрозору офісну уніформу. Наче ставив запитання: хто в цій грі у напівоголення виступає обʼєктом, а хто субʼєктом: глядач, що спостерігає, чи той, у чиїх руках спокуса?
Свою першу й водночас останню колекцію для Versace Даріо Вітале представив у жовтні в Мілані. Вона апелює до суспільного дискурсу про межі сексуальності: у виконанні дизайнера ця тема звучить напрочуд буквально, навіть кричуще. Сміливе й різке повернення до ідей засновника Дому Джанні Версаче сприймалося не стільки як звернення до архівів Versace, скільки як нагадування про багатий на події й пристрасті життєпис самого кутюр’є. У дитинстві він постійно бував в ательє матері, яка шила для жінок, що робили ставку на відверту тілесність. Не дивно, що Джанні виріс гедоністичним, вульгарним (від лат. vulgaris – "народний") і жадібним до життя – так можна описати й барвисту та сексуальну колекцію Вітале.
Суперечлива мода 1980-х стала вихідним пунктом для дизайнера: хвацькі шкіряні куртки, кольоровий денім, спортивний одяг та щільно інкрустовані кристалами й камінням бра та бюстьє. Вітале вдався до омажу роботам французького дизайнера-класика Поля Пуаре – у його вмілих руках це не здавалося ані випадковим, ані недоречним. Сам Пуаре був відомий розкішними та гучними суаре – та жагою до плотського життя загалом. Цей епікурейський підхід добре римується з історичними кодами Versace.
Не відзначився скромністю та стриманістю й дебют нідерландського дизайнера Дюрана Лантінка на подіумі Jean Paul Gaultier. Як і робота Вітале у Versace, перша колекція Лантінка для французького Дому поляризувала модну спільноту – що з огляду на творчий спадок самого Готьє радше правило, аніж виняток з історії бренду.
Джерелом натхнення для Лантінка стали його уявлення про всесвіт і рефлексія на доробок Жан-Поля Готьє. Новий креативний директор адаптує сюжет про обурливу тілесність на власний смак – використовуючи фірмовий тромплей та алюзії на оголену шкіру (у його виконанні буквально – у вигляді трико з анатомічним принтом роздягненого тіла) і силуети підкреслено деформованих пропорцій. Показ став віральним у соціальних медіа, а дебютанта Лантінка охрестили новим enfant terrible.
"Погані хлопці" – улюбленці індустрії. Нікому не вдавалося загравати з цим амплуа краще, аніж британцю Александру Макквіну. У хрестоматійний колекції Nihilism 1993 року він показав бамстери – штани з екстремально заниженою посадкою, які спричинили скандал і зробили бунтівного дизайнера зіркою. Понад 30 років по тому теперішній креативний директор McQueen, ірландець Шон Макгір, повертає бамстери на подіум. Джинси, мікро- та мідіспідниці, шорти карго й навіть мереживні штани з ефектом деграде на шкіряному поясі, у яких виходила супермодель Алекс Консані, за задумом дизайнера оголюють нижню частину спини й відкривають глядачеві крижі. Продовжуючи дослідження тіла, він звертається до білизни та корсетів, які вміло комбінує зі шкіряними спідницями та костюмами, скроєними за мотивами історичної військової уніформи. Хіба не фетиш?
Повернення в моду оголеного тіла, кричущих акцентів та відверто сексуального одягу свідчить не лише про візуальну втому від мінімалізму, який домінував останні декілька років, а й про стан сучасного світу. Хаос та зневіра в реальності змушують дизайнерів звертатися до моди як до медіума ескапізму і засобу плекання мрій – не тільки екзистенційних, а й вельми плотських. У світі, де так швидко зникають усталені норми та звичні орієнтири, вони вдаються до відвертої провокації – щоб ми, публіка, відчули себе живими.
