Молодий Папа: як Алессандро Мікеле змінює Valentino
Римський дизайнер Алессандро Мікеле на чолі Valentino тонко поєднує любов до надмірної розкоші з увагою до історичних кодів Дому. У своїй першій колекції для бренду він відкриває його нову естетику: з посиланнями на архіви Валентино Гаравані, глибоким символізмом і модною драматургією, впізнаваною для фанатів Мікеле. Репортаж із Парижа — про те, як дебютна колекція дизайнера стала модною подією сезону.
Вересневий суботній вечір Алессандро Мікеле проводить у паризькій штаб-квартирі Valentino на Вандомській площі — наступного дня має відбутися показ його дебютної колекції в ролі креативного директора Дому. Лишається остаточно визначитися з аксесуарами і взуттям, внести останні корективи в довжину подолів і глибину декольте. Дизайнер із командою розмістилися на стільцях у кінці величезної зали з високими позолоченими стелями. На довгих столах — арсенал тюрбанів, клатчів та окулярів. У протилежному кінці кімнати встановили величезне дзеркало — дизайнер може роздивлятися вбрання на моделях одразу спереду і ззаду.
"Можна трохи розслабитися, майже все готово, — каже 52-річний Мікеле. На ньому картата сорочка, сині джинси й біло-червоні кеди Vans. Довге темне волосся спадає на плечі — він нагадує мені Христа з картин Караваджо. Зап’ястки щедро прикрашені браслетами з камеями та мерехтливими діамантами — вони дзвенять щоразу, як він жестикулює. Моделі вбрані на смак Мікеле — з химерною надмірністю. "Спробуй тримати руки в кишенях", — напучує він дівчину в блузці з високим коміром, хутряній накидці та горіховій спідниці до литок. На обличчі — протисонцеві окуляри в стилі Джона Леннона, з яких звисають сліпучі камінці, на шиї — важкий ланцюг із підвіском.
З’являється наступна модель — у кремовому жакеті в чорний горошок, темно-сірих штанах із завищеною талією та рукавичках із чорної сітки, розшитої білими цятками. Жакет підв’язаний атласним бантом кольору фуксії — цей віддінок кілька десятиліть тому ввів у моду засновник Дому Валентино Гаравані. Класичне вбрання Мікеле доповнює панківськими прикрасами — величезним, всіяним штучними діамантами кільцем у носі та ювелірним півмісяцем у нижній губі.
Мікеле показує мені довгу сукню з блакитного шовкового шифону, також у горошок. "Волани тут такі складні, — каже дизайнер, — немов оригамі". Нічого схожого я не бачила десятиліттями — така сукня могла бути хіба що в принцеси Діани на початку 1980-х. "Зараз вона здається вінтажною, — зауважує дизайнер, — але за місяць стане дуже модною".
Дебютний показ Алессандро Мікеле для Valentino проходить не в старовинній будівлі з розкішними інтер’єрами в центрі Парижа, як зазвичай робив Валентино, а в залі бойових мистецтв Dojo de Paris на околиці французької столиці. Зіркові гості та давні шанувальники таланту дизайнера (серед публіки — сер Елтон Джон, співак Гаррі Стайлз та актриса Харі Неф) потрапляють в ефектні декорації: розтріскана дзеркальна підлога, дивани, крісла й пуфи вкриті білими чохлами, як у забутому маєтку, відданому в користування елегантним привидам. На моделях максималістичне вбрання з ошатної парчі, штучного хутра, напівпрозорого шовкового шифону й тонкого мережива, оздоблене блискучими лелітками і летючими рюшами. Десь з-під склепіння павільйону лунає журлива пісня XVII століття Passacaglia della Vita про швидкоплинність життя. Модель у блакитній сукні, яку я бачила вчора, з непокритою головою і практично без макіяжу, нагадує дитину, яка позичила одяг із маминої шафи. Довге плаття відбивається у дзеркальній підлозі і здається безкінечним, шифонові каскади рюшів на спідниці тріпочуть, немов блакитне полум’я.
За два місяці до шоу я зустрілася з Мікеле в його римському офісі. Ошатна кімната нагадує палімпсест епох: кесонна стеля кінця XVI століття, фрески XIX століття, шпалери під буазері, встановлені Валентино Гаравані у 1980-х роках, зберігають сліди часу. До цього вінтажного інтер’єру Алессандро додав власні акценти — перевіз стіл XIX століття і канапу XVIII з жовтими атласними подушками.
Мікеле — інтелектуал: відкритий, допитливий і з неабиякою харизмою. "За хвилину з ним дізнаєшся стільки, скільки за три дні з будь-ким іншим", — пише мені його друг Елтон Джон. Міжнародна слава прийшла до дизайнера у 2015-му, коли він очолив Gucci — і швидко став зіркою червоних доріжок. Доти Алессандро вже працював у дизайн-команді бренду впродовж 13 років, спочатку під керівництвом Тома Форда, пізніше — Фріди Джанніні. Він радикально переформував Gucci, захопливо сплітаючи ренесансні орнаменти, барокову драматургію та бунтівний дух панк-культури в єдину естетику.
У роботі божевільна творча уява Мікеле поєднується із залізною дисципліною. "Він здається ексцентричним — і це правда. Але водночас він вкрай організований і педантичний", — розповідає італійська режисерка Джиневра Елканн, подруга й сусідка Алессандро в Римі. Наполеглива праця дизайнера окупилася для Kering, материнської компанії, що володіє Gucci. За час його перебування на посаді креативного директора доходи Дому зросли з трохи менш ніж чотирьох мільярдів євро до запаморочливих десяти. "Я залишив компанію, бо ризикував стати в’язнем цього місця — завжди з тими самими людьми в літаку, у готелі. Я почувався ніби всередині мильної бульбашки", — зізнався він мені.
Після звільнення з Gucci наприкінці 2022 року, скутий річною угодою про заборону працювати в конкурентних брендах, Мікеле присвятив себе особистим справам. Спочатку придбав і реконструював занедбане римське палаццо із середньовічною вежею, перевіз туди власну мистецьку колекцію: картини епохи Відродження, антикварні меблі й вінтажну італійську порцеляну. Потім взявся за реставрацію замку в заміському маєтку в Лаціо, на північ від Риму. Його портфель нерухомості поки що не може конкурувати з колекцією Валентино Гаравані, який курсує між римською віллою, шато під Парижем, будинками в Нью-Йорку, Лондоні, Гштааді й на Капрі та своєю знаменитою яхтою. Однак Мікеле придбав квартиру у венеційському палаццо XV століття, оточеному каналами з двох боків. "Я люблю красиві місця, — каже він. — Мене не вражають автомобілі й техніка. Інша річ — будівлі з історією, де люди жили і вмирали".
"Мені подобається порівнювати Валентино з Папою, тому що Рим — це про Бога, але водночас про красу, багатство, любовні пристрасті і декаданс"
Гаравані та бренд, який він разом із партнером Джанкарло Джамметті заснував 1960 року, є частиною римської історії. Мріючи побудувати Дім високої моди, подібний до паризького, Валентино вдягав принцес, дружин президентів і тих, хто прагнув бути на них схожими. Римському підліткові Мікеле до смаку була радше бунтівна творчість британки Вів’єн Вествуд. Але сам Гаравані вважався важливою персоною в місті. "Він був поважним, як Папа Римський, –— згадує Алессандро. — Іноді понтифік проїжджав вулицями на машині — так само як Валентино. Мені подобається порівнювати дизайнера з Папою, тому що Рим — це про Бога, але водночас про красу, багатство, любовні пристрасті й декаданс".
Мікеле зустрічався з 92-річним Валентино лише мимохідь. "Я не розмовляв із сеньйором Гаравані, але метафорично спілкувався з ним, перебуваючи в його будинку, — каже Мікеле. — Інколи речі можуть розповісти більше, ніж їхній власник, — про його душу і уявлення про свободу".
Хоча серед клієнтів Valentino було багато представників італійського та міжнародного істеблішменту, назвати дизайнера консерватором важко, зазначає Мікеле. "Ім’я Валентино асоціюється з класикою, але це геть не так — як і у випадку з Ів Сен-Лораном. Коли ми бачимо жінку в блузці кольору фуксії та чорній оксамитовій спідниці, кажемо: "Вона розкішна, це так у дусі Сен-Лорана". А в сукні з рюшами впізнаємо почерк Валентино. Ці дизайнери — революціонери, ми просто про це забули. Ще у 1970-х Гаравані відкрито говорив про свою сексуальність — у ті часи у світі моди так не чинив ніхто. А він зробив це без тіні сумніву й жалю".
Дебютну колекцію Мікеле зустрічають із захопленням. Публіка оцінила поєднання властивої йому надмірної розкоші з витонченим смаком Валентино. Алессандро теж видається задоволеним. Проте за два дні по тому я застаю його засмученим — через відгуки в соцмережах. Онлайн-коментатори в’їдливо пишуть, що дизайнер просто відтворює те, що робив у Gucci. "Цікава особливість нашого часу — як жорстоко люди ставляться до тих, хто вільний робити що хоче. Можливо, це реакція на обмеження власної свободи?" — філософськи міркує він.
"Я не розмовляв із сеньйором Гаравані, але метафорично спілкувався з ним, перебуваючи в його будинку. Інколи речі можуть розповісти більше, ніж їхній власник, — про його душу і уявлення про свободу"
Наступним випробуванням для Мікеле стала кутюрна колекція Valentino, яку дизайнер мав представити в Парижі у січні. За натхненням він звернувся до картини, яку придбав кілька років тому і повісив в обідній залі свого римського дому. На полотні "Жанна де Бурдей з однією з доньок", написаному французом Франсуа Кенелем наприкінці XVI століття, зображена жінка в чорній сукні з тугим корсетом і глибоким вирізом на ліфі. Обличчя обрамляє великий ажурний комір-стійка, шия прикрашена перловим намистом.
"Вона була заможною аристократкою, — розповідає дизайнер за обідом зі смаженими артишоками та дуврськими молюсками в старосвітському закладі Nino неподалік від офісу Valentino. — Зазвичай чорну сукню сприймають як траурне вбрання, але колись вона була й символом розкоші: у ті часи це був найдорожчий у виробництві колір". Якщо придивитися, позаду де Бурдей висить її портрет у молодості, поруч із жінкою стоїть маленька донька, а на талії Жанни на золотому ланцюжку висить медальйон із зображенням покійного чоловіка. "Вона отримала у спадок велике королівство, — каже Мікеле. — Це цікавий спосіб заявити про силу та владу жінки". Дизайнер надіслав фото картини керівникові кутюрного ательє Valentino з коментарем: "Почнімо звідси".
Кутюрний показ Valentino пройшов в історичній будівлі Паризької фондової біржі. Мікеле представив колекцію суконь ручної роботи для сильних жінок — сучасних інкарнацій дами з портрета у його столовій. Про створення колекції дизайнер розповідає дуже поетично: із захопленням називає майстринь ательє Valentino весталками — староримські жриці доглядали за священним вогнем у храмі богині Вести, руїни якого розташовані за кілька хвилин пішки від офісу Valentino. "Коли кравчині підганяють сукню на моделі, це нагадує обряд, який ми зобов’язані зберегти для нащадків. З релігійним трепетом", — додає він.
Мікеле багато міркує про швидкоплинність людського життя і минущість моди. Спадщину Valentino, яку йому довірили, порівнює з вогнем, що горить крізь час: "Люди прагнуть підтримувати вогонь вічно, і я готовий оберігати його. Але полум’я живе, поки його передають із рук у руки, з покоління в покоління. Тепер моя черга стежити, щоб воно не згасло".
Текст: Ребекка Мід
Фото: Annie Leibovitz
Стиль: Tabitha Simmons
Зачіски: Shiori Takahashi
Макіяж: Yadim
Манікюр: Silvia Magliocco
Сет-дизайн: Lee Flude
Продакшн: AL Studio, Kitten Production
Моделі: Luiza Perote, Ali Dansky, Jiahui Zhang
