Велика четвірка: коротка історія Тижня моди в Парижі
Тиждень моди в Парижі і бренди, що представляють свої шоу у його межах, є незаперечними лідерами трендів вже протягом десятиліть. Подія, яку так шанують в модній індустрії, і яка вміщує більше 90 шоу і приносить 400 мільйонів євро в міський бюджет, по суті, існує вже понад століття.
Моделі у паризькому модному домі, 1900-іПершість виникнення такої події як Тиждень моди прийнято віддавати Нью-Йорку. Незважаючи на це, сама концепція походить з Парижа – з так званих "салонних показів". Задовго до того, як Paris Fashion Week набув офіційного статусу, дизайнери у Франції демонстрували свої моделі під час модних презентацій, які датують ще 1858 роком.
У 1850-х роках французькі дизайнери усвідомили перевагу одночасного показу своїх робіт обраній групі клієнтів з вищого суспільства замість проведення нескінченних індивідуальних консультацій. Одна людина, зокрема, Чарльз Фредерік Ворт, якому також приписують заснування першого паризького будинку високої моди, почав і просунув це нововведення. Пізніше його приймачами стали Жанна Пакен і Поль Пуаре. Мода перетворилася на мистецтво, а показ був способом показати її публіці в новому і розкішному вигляді.
Ательє Pierre Balmain у Парижі, 1940 рікНа початку ХХ століття французька мода затьмарила більшу частину світу своєю красою і елегантністю, і саме з цієї причини перший великий попередній курс на показ мод відбувся в серпні 1914 року. Головний редактор Vogue, Една Вулмен Чейз, подумала, що робота французьких ательє цілком може зайти в глухий кут через участь Франції в Першій світовій війні. У той час Париж був абсолютним лідером у світі моди, тому без французького дизайну, який можна було б купити або скопіювати, в Америці не було б моди і, отже, спорожніли б сторінки самого Vogue, який висвітлював французьких модельєрів.
Чейз взяла справу у свої руки і запросила найкращих майстрів з пошиття одягу придумати дизайни для показу на благодійному шоу в бальному залі Ritz-Carlton. Вона переконала жінок з вищого світу купити квитки і піти на шоу. Вона також навчала моделей правильно дефілювати, розгойдуючи стегнами. Звичайно ж, така подія стала хітом. Незважаючи на те, що більшість французьких кутюрних будинків не закрилися під час Першої світової війни, і побоювання Чейз виявилися необґрунтованими в ті роки, це сталося кілька десятиліть потому.
1943 року світ моди потрапив у серйозніше становище. Саме під час Другої світової війни професіонали індустрії не змогли потрапити в Париж через окупацію міста нацистами. З прагненням відвернути увагу світу від французької моди, публіцистка Елеонор Ламберт організувала "Тиждень преси" в Нью-Йорку, щоб представити американських дизайнерів, яких раніше відкидали або ігнорували модні журналісти, засліплені паризької модою. "Тиждень преси" мав приголомшливий успіх, який навіть підкорив Vogue. Він почав згадувати все більше і більше американських дизайнерів у своєму раніше французькому журналі.
Уже 1945 року новостворений Chambre Syndicale de la Haute Couture вирішив реабілітуватися на модній світовій арені і зробив демонстрації нових дизайнів необхідністю. Наполегливість Союзу щодо презентацій, що містять не менше 35 предметів денного та вечірнього одягу, фактично стала реакцією на Тиждень моди Елеонор Ламберт у Нью-Йорку. Протягом десятиліть французькі будинки моди були законодавцями тенденцій, і американські дизайнери часто купували ліцензії для відтворення їх дизайнів. Але до кінця 1960-х часи змінювалися, і паризьким дизайнерам знову доводилося розвиватися, щоб не відставати від своїх колег в Нью-Йорку.
"Версальська битва", 1973Віч-на-віч американська і французька мода зіткнулися 1973 року, коли сформувалася Французька федерація моди, яка зважилася організувати Тиждень моди. Щоб відзначити цю знаменну подію, провели захід, рівних якому не було з тих пір. Оголошений як "Версальська битва", його суть полягала в протистоянні п'яти американських дизайнерів (Оскара де ла Ренти, Білла Бласса, Енн Кляйн, Роя Гелстона і Стівена Берроуза) п'ятьом французам (Іву Сен-Лорану, Юберу де Живанши, П'єру Кардену, Емануелу Унгаро і Марку Боану, який представляв Christian Dior).
Це було істинно розкішне і неповторне шоу. Сен-Лоран вивіз на подіум лімузин Bugatti, Живанши – карету Попелюшки, а Унгаро вивів циганський караван. Лайза Міннеллі співала від американців, а Жозефіна Бейкер станцювала і заспівала для французів. Звичайно ж, таку подію відвідали відповідні гості, серед яких були Грейс Келлі, Енді Воргол і Елізабет Тейлор.
"Версальська битва", 1973Ще одним важливим фактором, що вплинув на знаковість "Версальської битви" стала участь 12 афроамериканських моделей. Під час одного показу в палаці у Франції, вони представляли американську модну індустрію – це історична подія, адже в Парижі раніше не бачили навіть одну темношкіру модель на подіумі. Пет Клівленд вийшла в дизайні Стівена Берроуза, Біллі Блер стала музою де ла Ренти, Альва Чінн спустила боа з пір'я Halston, так оголила груди – натовп збожеволів. А Живанши навіть спеціально вирушив до Каліфорнії, щоб найняти собі темношкірих моделей.
"Версальська битва", 1973Мабуть, серед усіх членів "Великої четвірки" Тиждень моди в Парижі можна справедливо вважати найвпливовішим. Йому вдавалося повертати собі силу і авторитет незалежно від того, наскільки неблагополучно складалися обставини. Це і конкуренція з Нью-Йорком, і постійне суперництво з Італією. Початківці і професіонали з усього світу з'їжджаються саме до французької столиці, щоб досягти успіху в індустрії, – і це відбувається сьогодні, відбувалося і 20 років тому, коли британські дизайнери почали активно мігрувати в Париж, чим ставили під удар Лондонський тиждень моди. До того ж, на відміну від інших столиць моди, в Парижі насправді проходять два Тижні моди (якщо не брати до уваги покази чоловічого одягу) – от-кутюр і прет-а-порте, що тільки підтверджує статус та впливовість цієї модної столиці.
