Тайські канікули: як змінився Пхукет після карантину
Таїланд — один із найпопулярніших напрямків пляжного відпочинку серед українських туристів — був практично два роки поспіль закритий для відвідувань. Однією з перших його відвідала Марія Жданова і розповідає, як зараз живе райський Пхукет.
Із динаміка лунає інтернет-ґіт гурту Tones and I, а натовп в унісон підспівує вуличним музикантам: "Like a monkey I've been dancing my whole life". Я посеред Бангла Роуд — найжвавішої вулиці Пхукету. Сьогодні, після низки тривалих локдаунів, сюди нарешті повернулося життя. У порівнянні з доковідними часами, дорога на Патонг Біч видається наполовину порожньою, але враховуючи, що в жовтні тут нарешті запрацювали бари, келихи туристів наполовину наповнені.
У повітрі вперше панують веселощі — неонові вивіски й відблиски паєток з мікроскопічних топів, шум караоке і пивна піна, нерозбірливі діалоги та гучний сміх. Мимоволі думаю, що прогноз Ганни Вінтур про "ревучі двадцяті" вже починає збуватися... Саме вулиця Бангла і її нічні тусовки надихнули письменника Ніколаса Дімітрова на одну з глав кіберпанк-роману "Ділер реальності". У цій поїздці Ніколас наш провідник у реальність розкішного відпочинку й незабутніх вражень.
Дорога з Києва на Пхукет займає приблизно півдня, враховуючи стикування в Досі. За комфорт і безпеку польоту відповідає Qatar Airways, яка вже шостий рік поспіль удостоїлася звання "Найкращої авіакомпанії світу". До слова, у грудні відкриються прямі рейси до Дохи з Одеси. Перші п'ять годин польоту пройшли за переглядами фільмів (нарешті вдалося подивитися "Круеллу"), пересадка в аеропорту — за шопінгом (добре, що у авіаліній дуже щедрі норми перевезення багажу — 35 кг), а з семигодинного нічного перельоту я пам'ятаю лише смачний сніданок.
Почати знайомство з Пхукетом пропоную з їжі, адже це вже вагомий аргумент сюди приїхати. Том ям, анчан, хомок, джекфрут — усе це я пробувала не один раз, але жодного разу в Азії, тому порівняти з "оригіналом" було особливо цікаво.
Усього за 850 метрів від пірсу Laem Hin на півночі Пхукета знаходиться "кокосовий острів" (він же Koh Maphrao/Coconut Island). Дістатися до нього найкраще на традиційному "довгохвостому човні", крізь зарості мангрових дерев, минаючи водяні будиночки місцевих мешканців та рибалок. В останніх можна придбати щось зі свіжого улову, до прикладу, солодкі креветки. На Coconut Island розташований новий п'ятизірковий курорт Island Escape by Burasari. Окрім білосніжного пляжу, смарагдової води, гостям острова тут пропонують поїздку до автентичного села й каучукових гаїв, а також майстер-клас з приготування традиційних тайських страв.
Як стартер — рибне суфле в банановому листі з яскраво вираженим ароматом лемонграсу і каррі, приготоване на пару. Ще одна закуска — севіче з тих самих креветок. Підозрюю, що смак умамі досягається поєднанням пікантної краси райського острова, кислинкою досади від усвідомлення неможливості провести тут вічність, а також насолодою від свіжого м'яса. Натомість учасників майстер-класу не залишать без секретів приготування супу Том Ям Кунг (на рибному бульйоні з кокосовим молоком і креветками). У списку обов'язкових інгредієнтів: корінь галангалу, вже знайомий лемонграс, чері, тайські гриби, цибуля, часник, сік лайма, соєвий соус і свіжий чилі. Більш просунутий рівень — пряний солодкий Масаман-каррі з корицею, імбиром, тростинним цукром і креветковою пастою. Навіть якщо не вдасться приготувати самостійно, обов'язково спробуйте в будь-якому ресторані, що сподобався. До прикладу, у сімейному The Charm. Він розташований у постколоніальній будівлі в самому центрі старого міста. Зазвичай до цього закладу, тричі згаданого у мішленівському ґіді, не проштовхнутися, але за умов обмеженого в'їзду для більшості туристів можна відчути себе VIP-гостем, без попередньої броні.
Зупинитися можна в будь-якому готелі, який отримав сертифікацію Туристичного управління Таїланду SHA і гарантує суворе дотримання всіх норм і рекомендацій безпеки з урахуванням пандемії. Зверніть увагу на Anantara Mai Khao Phuket Villas — у 15 хвилинах від аеропорту, цей курорт потопає в зелені тропічних дерев Національного парку Сірінату, може похвалитися чудовим піщаним пляжем, фантастично красивим дизайном ландшафту від популярного бюро Bensley і великими віллами, виконаними в традиційному для усього Південного Таїланду стилі.
Тут можна осягнути суть тайської філософії сабай-сабай: коли комфортно, затишно і дуже смачно. У першу добу після прильоту туристам рекомендують залишатися в номері до отримання результату ПЛР-тесту. (З 1 жовтня Таїланд спростив правила в'їзду для українців, ознайомитись із актуальними вимогами можна на сайті. — прим.ред). У моєму випадку це зайняло до 5 годин часу, дозволивши відчути всі переваги рум сервісу і побути тет-а-тет зі своїми думками, традиційним десертом Khao Tom Mad (липкий солодкий рис у банановому листі) та особистим басейном приватної вілли. У Anantara Mai Khao все відповідає концепції тихої розкоші: велосипедні прогулянки, йога та інші велнес-розваги, традиційне спа, незвичайний бар на дереві і тайський ресторан La Sala для сніданків.
Для вечері вибирайте пляжний Sea.Fire.Salt зі свіжим уловом прямо з Андаманського моря. Рекомендую карпаччо з гребінця (тут його подають із сальсою з манго, лимонною піною, соусом айолі та сорбетом з маракуї), або щось із гриль-меню, адже тут використовують особливу техніку приготування на розпеченому бруску гімалайської солі.
Не спробувати тайський масаж у Таїланді, як і не відвідати храм, схоже на злочин. По перший вирушайте до Suuko Spa з майже двадцятирічною історією. Suuko з тайської означає "справжнє щастя", і після двогодинного масажу з сухим лавандовим аромамаслом у традиційній техніці, вибір неймінгу стає очевидним.
За десять хвилин їзди на південь від "істинного щастя" розташований храм Ват Чалонг, а ще за двадцять — "Буддійський скарб Пхукету", статуя Великого Будди. Піднявшись високо в гори, я вперше згадала про "сезон дощів", адже весь цей час острів зустрічав тільки сонцем. Натомість короткочасна негода сприяла неймовірним кадрам. У цій стороні — старе місто. Тут усі туристичні радощі — інстаграмні точки на старовинних вулицях з різнобарвними будиночками, кав'ярні третьої хвилі та смажене морозиво, сувенірні лавки і стародавні ворожіння.
Ще один важливий пункт програми — відвідування Green Elephant Sanctuary — еко-парку й заповідника для слонів, де дотримуються принципів етичного поводження з тваринами. Ідеолог цього місця, швейцарець Урс Фер, визволив з неволі вже з десяток слонів, витрачаючи на добру справу криптовалютні заощадження. Слонів тут дуже люблять: на території заповідника в сорок тисяч квадратних метрів розташована медична клініка, "спальні місця" для тварин відповідно до європейських норм, і можливості жити в максимально природному середовищі без ланцюгів і кліток. Тут заборонені катання й інші негуманні розваги, зате слонів можна нагодувати свіжим бамбуком, викупати в грязьовій ванні, почухати щіткою і помити в озері.
"Найкращий маркетинг — щось заборонити", — каже мені Ніколас. Не знаю, це магія Таїланду чи майже два роки заборони на подорожі, але з Пхукетом зовсім не хочеться прощатися. Якби не бездоганний сервіс Qatar Airways, зворотна дорога була б сповнена туги та ностальгії. Вже в літаку, переглядаючи свій улов інста-кадрів, помічаю ще один привід провести осінь або зиму на Пхукеті. Тут неймовірні заходи сонця, наочна ілюстрація хештегу #nofilter. Вони віщують швидкий світанок насиченого курортного життя, а поки що можна побути з островом майже наодинці.
Фото: Олег Божко
