8 речей, які ви не знали про Версальський палац
Залучаючи понад 8 мільйонів відвідувачів на рік, Версальський палац — один з найпопулярніших туристичних напрямів Франції. У цьому матеріалі розповідаємо, що потрібно знати про це легендарне місце: від садів до його інтер’єру, від його долі за часів революції до відносин з модою й кіно. А після прочитання можна вирушити у віртуальну екскурсію Версалем.
У 1607 році Людовик XIII, молодий син Генріха IV, вибрав Версаль для своєї першої мисливської експедиції. До кінця 1623 року, через 13 років з початку його правління, він вирішив створити невеликий мисливський будиночок з двох скромних замків. Саме там настав День обдурених, коли Марія Медічі, матір Людовика XIII, спробувала вигнати кардинала Рішельє, а в підсумку її саму вигнали за наказом сина. Лише 1661 року Людовик XIV почав перші будівельні роботи в палаці, а згодом ухвалили рішення про те, що він стане головною резиденцією уряду Франції.
Ще 1661 року Людовик XIV довірив Андре Ленотру проєктування й розроблення знаменитих версальських садів, які згодом стануть відомі як зразки виняткового озеленення в усьому світі. За допомогою Жана-Батиста Кольбера, члена кабінету короля, а потім архітектора Жюля Ардуена-Мансара, якому доручили спорудження оранжереї, Ленотр почав працювати над садом. Він мав спроєктувати планування садів, намалювати численні статуї й фонтани, продумати, як вирівняти ландшафт, доставити й посадити дерева з кількох провінцій Франції. На завершення проєкту пішло 40 років, і сади потребують пересадження кожні сто років або близько того, щоб зберегти їхню цілісність і красу. Під час шторму в грудні 1999 року близько 10 000—20 000 дерев були розщеплені або викорчувані, включно з 80% найрідкісніших і двох тюльпанових дерев, які посадила сама Марія-Антуанетта.
Саме в епоху Просвітництва й за часів правління Людовика XVI брати Монгольф’є досягли успіху у своєму першому польоті. 19 вересня 1783 року за пильним поглядом короля та його сім’ї повітряна куля заввишки 18 метрів здійснила перший політ над версальським двором. З вівцями, півнем і качкою як пасажирами прикрашена королівська повітряна куля піднялася в небо на 600 метрів. Експеримент відновили пізніше, коли Пілатр де Розьє став першою людиною в історії, яка здійснила вільний політ.
Попри те, що повідомляли й часто спотворювали у вигаданих звітах, Версаль не пограбували під час революції. Після того, як 6 жовтня 1789 королівська сім’я вирушила до палацу Тюїльрі, ремонтна бригада палацу скористалася відсутністю короля як можливістю для ремонту. Ремонт передбачав меліорацію картин і стель у дзеркальному залі. Після відкриття Центрального художнього музею в Парижі в серпні 1793 року більшу частину творів мистецтва палацу передали в Лувр. Того ж року прийняли закон про звільнення від меблів у Версалі, а решту предметів продали паризьким купцям і заможним громадянам.
Під час Липневої монархії Луї-Філіпп, який отримав прізвисько "король-громадянин", ухвалив рішення перетворити Версаль на історичний музей, присвячений "усій славі Франції". Мотивами цього рішення були його надії на об’єднання народу Франції навколо спільної спадщини. Музей відкрили 10 червня 1837 року в присутності Олександра Дюма, Ежена Делакруа й Віктора Гюго.
1914 року військові зайняли площу Арм і головний двір палацу. Там було створено військові лікарні, оскільки поранені поверталися з бою. Найвизначніша подія, пов’язана з Версалем цього періоду, сталася 28 червня 1919 року, коли в дзеркальному залі підписали Версальський договір. Договір фактично поклав край війні, підтвердивши поразку Німеччини. Підписавши документ, Жорж Клемансо, Вудро Вільсон, Девід Ллойд Джордж і Вітторіо Емануеле Орландо фактично усунули Німеччину від контролю над Ельзасом, Лотарингією та її колоніями, відповідальними за сільськогосподарське виробництво. Саме цей акт миру, який Німеччина вважала диктатом, у кінцевому підсумку призвів до Другої світової війни.
З 1904 року палац слугував знімальним майданчиком для майже 200 фільмів. Серед перших були документальні фільми й історичні драми, які створила французька кіностудія Pathé. Багато великих кінематографістів мали за честь творити у Версалі: Ален Рене, Жак Демі, Мілош Форман, Софія Коппола й Вуді Аллен — лише деякі з них. Найсимволічнішим з усіх знятих там фільмів є "Таємниці Версаля" 1953 року Саші Гітрі. Цей фільм допоміг відновити славу палацу, популярність якого впала після півстоліття воєн.
Попри те, що шоу The Battle of Versailles є поворотним моментом для американських дизайнерів — цей епізод в історії моди рідко обговорюють. На початку 70-х років головний куратор Версальського палацу Жеральд Ван дер Кемп шукав спонсорів для фінансування відновлення палацу. Елеонора Ламберт, відома американська публіцистка, яка ініціювала перший Тиждень моди в Нью-Йорку, запропонувала Ван дер Кемпу організувати показ-конкурс мод у палаці. 28 листопада 1973 року "Версальська битва" поєднала найбільших французьких кутюр’є того часу з найкращими дизайнерами американської модної сцени. На французькій стороні були: Ів Сен-Лоран, Крістіан Діор, Юбер де Живанши, Емануель Унгаро і П’єр Карден. З-поміж американських дизайнерів їм протистояли: Стефен Берроуз, Білл Бласс, Оскар де ла Рента, Халстон і Енн Кляйн, все ще порівняно невідомі у світі моди. Жозефіна Бейкер відкрила шоу, Лайза Міннеллі очолювала подію, а Пет Клівленд домінував на подіумі, і разом із цією подією американська мода вийшла на міжнародну арену.
