VOGUE UA CONFERENCE 2021FASHION & BUSINESS 9/09
RU UA

Журнал VOGUE

Подписаться
Продолжая просмотр сайта, вы соглашаетесь с тем, что ознакомились с обновленной политикой конфиденциальности и соглашаетесь на использование файлов cookie.
Соглашаюсь

Співачка Alina Pash – про проєкт «ДНК її сутності» та власний стиль

17 июля 2021

В кінотеатрі Kino42 можна побачити концептуальну виставку-монолог «ДНК її сутності», головна героїня і «голос» якої – артистка Аліна Паш. Про сенс проєкту, а також про особистий стиль і поняття «нової жіночності» vogue.ua розпитав Аліну.

Виставка "ДНК її сутності"

Хто є жінка? Який в неї голос? Ці складні питання порушує виставка, яку презентувала Аліна Паш спільно з командою діджитал-платформи PASIKA Magazine. В основі проєкту – образи трьох героїнь української літератури: Мавка з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня», Маруся Чурай, з однойменного роману у віршах Ліни Костенко, і Софія, героїня новели Ольги Кобилянської «Valse melancolique». Аліна Паш перетворюється на трьох героїнь, розмірковуючи про те, що значить бути жінкою-митцем у ХХІ столітті.

Музична основа проєкту – поєднання авторських пісень та поезії Аліни Паш, а також речитатив із цитатами Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Тараса Шевченка. У виставці також звучать кілька треків з альбому Аліни «РозМова» – пронизливі композиції «Чоловік», «Вода» і «Балада». Тематично і змістовно вони дивним чином резонують із класичними текстами Лесі Українки та Ольги Кобилянської, що написані понад 100 років тому. Таким чином Аліна Паш разом з командою проєкту проводить тонку та важливу нитку між минулим України та її сьогоденням.

У кадрі Аліна Паш з'являється в унікальних образах, які створив художник по костюмах  Валерій Топал. За його словами, образи — Мавка, Маруся Чурай і Софія — були показані через одяг бренду LITKOVSKAYA, тому що в її колекціях завжди яскраво виражений характер жінки. За основу були взяті дві колекції: ss 20 | 00:00 Ra і fw 19.20 | Marichka. "Вони найглибше розкривають образ жінки і її природу", – говорить Валерій.

Як цей проєкт взагалі з‘явився в твоєму житті?

Аліна Паш: Проєкт народився за ініціативи арт-кураторки Олександри Шамрай, з якою я ділилася своїми думками щодо своїх пісень і світобачення. Вона стала тією людиною, яка побачила всі ці пазли і склала все в одну концепцію. Я за своєю суттю прискіплива перфекціоністка, яка доходить цим до грані обезцінення. Тому я рада, що Саша все ж таки зуміла побачити в мені всі ці пазли та сенси. І в принципі, під час народження цього проєкту народжувався і мій альбом «РозМова».

До речі, проєкт «ДНК іі сутності» дуже резонує з цим альбомом, це правда.

Так. І чому, власне, «РозМова»? Тому що це розмова, в першу чергу, не тільки зі слухачем, а із собою. Ну а через героїнь, в яких я перевтілююся в проєкті «ДНК її сутності», в мене відбувалася психологічна, жіноча розмова із собою, і десь вона мені допомогла виплутатися зі складних обставин, в яких я перебувала півтора роки. В якомусь сенсі цей проєкт – моє звільнення. Навіть краще сказати – вивільнення.

В релізі написано, що ця виставка аналізує світовідчуття жінки-митця у двадцять першому столітті. Мені цікаво почути, як ти, як жінка-митець, відчуваєш, чи змінилося взагалі це поняття і ставлення до цього поняття?

Я думаю, що докорінно воно ще не змінилося, особливо в нашій країні. Маю на увазі стереотип «жінки-рожальниці». Більше того, я із Закарпаття, де є своєрідний стереотип – що жінка має сидіти вдома і дбати за хатою. Але в історії ж, як ми знаємо, все зовсім інакше. Українська жінка багато на собі несе, такий своєрідний «рюкзак». Правда? І дійсно, прекрасно те, що вона здатна його нести.

Виставка "ДНК її сутності"

Я за те, щоб жінку можна було розглядати з різних боків; розуміти, що вона може бути різною. І, якщо брати мій власний досвід, то у своєму житті я беру приклад саме з жінок мого роду: це бабусі мої, це моя матір, які вклали в мене стійкість. Я росла, знаючи, що вождь – це і жінка, в тому числі. Але жінки мого роду зуміли це так делікатно подати, щоб і чоловіків не принижувати.

А як ти думаєш, бути жінкою-митцем в сучасній Україні складно?

Я думаю, що бути жінкою-митцем у будь-якій справі непросто… Зараз є більше можливостей проявляти себе, але разом з тим доводиться стикатися щодня із моментами, де тебе знецінюють. Саме такі проєкти, як наш, можуть нагадати жінкам, які сумніваються у собі, що їхня емоційність, яку нам часто закидають – це не мінус. Мені хочеться вселити віру, і наголосити, що бути іншою, інакшою – не соромно.  

Давай поговоримо про візуальні коди цього проєкту. З чого почалася ваша з Валерієм Топалом робота над образами?

Важливо зазначити: Валера дійсно вміє відчувати людей. Але зі мною це взагалі особливо яскраво, тому що ми з ним найкращі друзі. Валера вміє відкупорити в мені потойбічні сторони, які насправді треба розвивати, де, як я бачу вже потім, я маю силу. В контексті роботи над цією виставкою це був не просто вибір одягу, це повністю стовідсоткове проживання образів героїнь. Він глибинно береться до того, що творить, і в "ДНК..." він занурився у всі літературні тексти, розробляючи образи. Наприклад, до образу Марусі Чурай він підібрав намисто з червоного бісеру – мов кров, – і коли це намисто лягало на груди, я відчувала це, ніби як своєрідну живу рану. Це допомогло і мені краще зрозуміти мою героїню.

Виставка "ДНК її сутності"

У виставці ви використовували одяг Litkovskaya. Чому саме вона концептуально підійшла до цього проєкту?

Ліля – це перша  дизайнерка, яка ще три роки тому відмітила мій стиль і побачила в цьому сміливість, і сказала: «Аліна, я хочуз цією сміливістю дружити. Ти мене надихаєш». Три роки тому я стала амбасадором її бренду, і з того часу ми близько спілкуємося, підтримуємо одна одну, і вона мене дуже надихає. Я часто використовую одяг LITKOVSKAYA дляконцертів, фотосесій, відеокліпів. Крім того, у Лілії є щось від усіх тих героїнь також – в неї є відданість, яка притаманна і Марусі Чурай, і Мавці, і Софії

Чи використовували ви в твоєму образі щось з твого фамільного архіву? 

Є дещо цікаве. В образі Софії ми використовували золоті черевички, це раритетна річ. Вона не родинна, але вона для мене раритетна і важлива. Я завжди звертаю увагу на взуття, для мене воно несе велику пам'ять. Під час мого виступу на День Незалежності у 2019 році я себе круто відчувала у тих чоботях із Петрівки, із базару. Це справжні «сантіаги», які я відреставрувала, і вони для мене мають особливу цінність.

Виставка "ДНК її сутності"

В тебе дуже цікавий, еклектичний особистий стиль, ти любиш аксесуари, яскраві кольори. Наскільки на твій стиль вплинуло твоє походження, те, звідки ти родом – Закарпаття?

Слухай, я дуже хочу, щоб видно було, що я закарпатка. І я ніколи не соромилася свого діалекту, з якого я, в принципі, і почала свою повноцінну соло кар’єру – маю на увазі трек «Бітанга».Я цю нитку тягну за собою для того, щоб показувати, що в регіонах України є багато скарбів, із кожного регіону можна щось принести. І мені потішно на душі, коли кажуть: «Аліно, ти амбасадорка Закарпаття».

Так, я амбасадорка Закарпаття! І це в стилі помітно. Коли я приїжджаю додому, збираю всякі такі артефакти – і у батьків дивлюся, у бабусь, що там залишилося. Не скажу, що багато, тому що, на жаль, в Буштино – а це підніжжя Карпат –  цивілізація все «схавала», і традицій менше залишилося, ніж у високогірних селах. Але я використовую різні стародавні штуки у повсякденному житті, і на концертах, зазвичай, це прикраси або хустки. Це приносить якийсь захист – я люблю символи. Відчуваю, коли я дома, що в мене прилив енергії. Відчуваю, що це моє місце сили, і не хочу його втрачати. І мені хочеться розказувати людям: «Не стирайте своє». Тому що, повірте: у вашій Донецькій області чи в Харкові теж є свої коди, і класно вміти їх розкривати. Не тільки західні регіони мають свої символізми. Від фольклору далеко я не хочу тікати.

Виставка "ДНК її сутності"

Твої стиль та образ дуже змінилися. Я пам’ятаю тебе 6–7 років тому, до початку твоєї сольної карєри, коли ті співала кавери та брала участь у талант-шоу, і виглядала більш відверто. Ти дійсно пережила внутрішні трансформації, які знайшли відображення у зовнішності?

На те, як я виглядаю, дуже впливає те, що в мене на душі. Буває, що в мені більше жіноче начало бере, інколи – чоловіче, коли я намагаюся бронею якось закритися. Я можу сказати відверто, що моя жіноча частина ще не повністю відкрита, і я це відчуваю. Люди, які мене знають не перший рік, кажуть: «Аліно, ну, ти ще не до кінця показуєш, яка ти є насправді». Кажуть: «Чого ти себе прикриваєш?» А в мене дуже часто широкі штани, лосини, закрито все.

Але був час, про який ти говориш, – я виглядала інакше, більш відверто, бо я намагалася подобатися. Зараз я не намагаюсь подобатись, і мене це тішить. Але я впевнена, що прийде час і червоної помади, коли вона буде абсолютно доречна часові, і доречна моєму внутрішньому станові. Бо мені хочеться принести відвертість благородно. В Україні у нас мало хто вміє показувати жіночність достойно. Мені б хотілося бути достойною. Показувати жіночість так, як це показує Beyonce, наприклад. Я шукаю якийсь код, як це може бути по-українськи, круто, гаряче і не так як у інших. Воно назріває.

Виставка "ДНК її сутності"

У виставці ти читаєш  декілька віршів, написаних тобою особисто. В одному є рядки, які мене дуже стурбували. «… Храм, у якому на п'єдесталі обидвоє». Я правильно розумію, що цей проєкт для тебе –  можливість виразити важливі соціальні меседжі, певні твої погляди на життя, на стосунки?

– Абсолютно! Ти дуже круто це підмітила, це мій улюблений момент цієї виставки. Тому що там я значною мірою саме для себе розказувала, що для мене важливо у стосунках. І «на п'єдесталі обидвоє» для мене – про те, що обидвоє мають обтікати одне одного. У відносинах можна тільки так. Я не згодна з тим, що в парі може бути жінка lead або, там, чоловік lead! Ні! Я вірю в гармонію, бо бачу це у своїх батьків. Для мене є найкращим прикладом, що мої батьки тридцять років разом. Тому я хочу говорити про статут сімї, я хочу говорити про те, що пари можуть бути довго разом у двадцять першому столітті. Так, можна розлучатися, але круче не розлучатися, до прикладу. Але не варто терпіти, звісно.

Можливо, я наївна – мені 28 років, я дуже вірю в чудо. Я дуже сподіваюся, що не перестану вірити в те, що я зараз говорю, хоч і цинізм до мене теж в деяких моментах приходить. Але я впевнена, що музика має говорити про такі речі. Інакше, хто це буде робити?

Головна героїня: Аліна Паш

Digital Art: Володимир Ковпак

Арт-куратор: Олександра Шамрай

Креативний ментор стилю: Валєра Топал

Одяг: LITKOVSKAYA

Фотограф: Сергій Мазур

Асистент фотографа: Віктор Распутін

MUAH: Анастасія Гринюка

Еще в разделе Музыка

Популярное